12) Бог пошле Свого Месію.
13) Бог воскресить мертвих.
Лідер німецького єврейства Лео Баєк у своїй праці «Суть іудаїзму» пише: «Поняття суті, тобто основного, головного, характеризується тим, що надбано і збережено. Іудаїзм володіє такою стійкістю, такою сутністю, не дивлячись на багато численні різновиди і стадії, які переходять одна в одну. Саме завдяки цій сутності всі вони мають дещо спільне, єдність думки і почуттів та внутрішній зв'язок».
На початку ХІХ ст. учений-талмудист Ехад Га- Ам зробив припущення, що сутність іудаїзму полягає в возвеличенні ідеального над всім матеріальним і фізичними формами і концепціями.
Різниця між світським та релігійним іудаїзмом може тут виявитися цілком доцільною. Світський іудаїзм характеризує філософію євреїв, які приймають визначені іудейські цінності і, навіть, іноді в релігійних відправах, але не надають їм релігійного значення. Вони можуть називати себе іудеями і в той же час спростовувати будь-яку релігійну філософію.
Тора не вчить, як бути іудеєм, а вчить самому іудаїзму і розглядає іудаїзм як світову релігію. Іудаїзм зосереджений на вірі – вірі народу Ізраїлю в Бога. І цей Бог, євреї вірять в це, не є відсутнім чи байдужим Богом, але Бог, який повідомляє про свою волю людству. Цю волю має на меті розкрити Тора – керівництво, яке Бог дав людям, щоб вони жили за ним. Віра євреїв в любові і владі Бога, який доносить свою мету до всього людства. З цією метою, вірять євреї, народ Ізраїлів відіграє особливу роль. Тора дана їм на благо всього світу. Він, єврейський народ, - знаряддя для повідомлення людям божої волі. Іудаїзм таким чином – світова релігія не тільки за географічним положенням, а й за своїми філософськими горизонтами. Це релігія для всього світу, не тому що мета іудаїзму абсолютно не така, але виходячи з переконання що світ належить Богу і люди мають вести себе відповідно до його волі.
Відправною точкою будь-якого дослідження цієї віри служить Біблія. Тут ми знаходимо записи про ключові поняття, звичаї, порядки і правила. Які найбільш суттєві в вірі. Ми не можемо, розуміти під іудаїзмом біблійну віру,віру давнього Ізраїлю. Термін «ієгуди» (іудеї), який вживають відносно всього народу Ізраїлю , з’явився в самому кінці біблійної історії. Проте більшість євреїв вважає суміжність біблійної віри і іудаїзму цілком достатньою, для того, щоб розглядати їх як одну віру. Саме в Біблії нашу увагу зразу ж привертає сутність іудаїзму як віри, як тієї діяльності, яку здійснюють люди. Ми бачимо в ній саме ту релігію, про яку збираємося говорити. Як Баєк заявляє в своїй книзі «Сутність іудаїзму»: « Ось принцип іудаїзму: в його найглибшому значенні: через дію ми проповідуємо певну релігію. Наше життя розповість про велич нашої віри» [5; 25-26] .
У всякій довговічній релігії за тисячі років її розвитку були і сміливі мислителі і натхненні поети, і талановиті музиканти, творці щирих і глибоко моральних піснеспівів. Іудаїзм не являється тут винятком. Найбільш помітні спалахи його творчих сил – кабала і хасидизм. Хасидські легенди – одна із цінностей світової культури.
Кабала була свого роду містичною філософією, спробою розумно відповісти на вічні питання: яким чином можливий тлінний світ, якщо Бог – вічний; недосконалість і зло, якщо Бог досконалий і благий? Відповідь заключається в тому, що Бог – серцевина буття. Цю серцевину оточує ряд сфер, подібних шарам цибулини. Буденне незнання живе серед лушпиння; мудрий вглядається в глибину, відкриває шари, все більш досконалі, озоряє іскри божого вогню і нарешті прозріває чисте благо. Ця ідея сходить в неоплатонізмі,у християнському богослов’ї, її розвинув Августин. Кабала внесла в генезис розробку системи сфер, вкладених одна в одну.
Хасидизм прийняв цю філософію чи теософію, але перетворив інтелектуальне пізнання глибини і інтелектуальну основу любові до Бога в просте, безпосереднє, сердечне почуття. Почав цей рух раббі Ізраель бен Еліезер, прозваний Баал Шем Тов (владика імен, чудотворець). Він жив на початку ХVІІІ ст. ще не згладилася тоді пам'ять про хвилю погромів, які забрали десятки тисяч життів євреїв. Баалшем переломив настрій єврейських общин, відкрив джерело веселощів душі. Хасидизм породив тисячі легенд про практичних мудреців, без всілякої філософії, що походить на істину [3; 107-108].
В хасидизмі переважали емоції і почуття. Навіть теоретичні доктрини, на які він спирався, містили в собі дуже мало філософського. Усе сприймалося на віру, без сумнівів, не кажучи вже про критичну перевірку і аналіз. Головним було вчення про існування божественних іскор у всьому, в позитивному і в негативному [1; 363].
Усі звичаї і ритуали в іудаїзмі є вираженням найглибших переконань, які складають ядро іудаїзму. Головними з них вважаються переконання в важливості мати дітей, в святенності людського життя, в підляганні людських думок помилкам, і в той же час можливості жити за божими законами і велінням в рівноправ’ї всіх людей як в реальності, так і в загробному житті [5; 110].
Національний характер іудаїзму, який посилювався в умовах діаспори як реакція на прояви ворожості до євреїв, виражається насамперед в ідеї богообраності єврейського народу, його виняткової історичної місії. Продовжуючи свій історичний шлях паралельно з християнством, іудаїзм зберігав свої риси національної релігії і водночас трансформувався відповідно до умов та вимог історичного часу. В моральному плані – це підвищені вимоги до людської совісті, проповідь любові, милосердя, всепрощення. Поєднання традиційного із загальнолюдським – характерна риса релігійно-морального вчення іудаїзму. Особливістю релігійно-моральної свідомості виступає не тільки окрема особа, а й в цілому «народ Ізраїлю» [ 1; 647].