План
Вступ……………………………………………………………………………….2
Основні доктрини католицизму………………………………………………….4
Католицизм, як напрям в християнській релігії. Католицький культ…………9
Історія розвитку католицької церкви, а також історії з її буття. Традиції папської області………………………………………………………………….11
Висновок………………………………………………………………………….16
Вступ
Після розділення в 1054 році християнської церкви католицизм оформився як окреме віровчення і церковна організація. Процес формування католицької церкви тривав до 1204 року і відбувався в умовах гострої боротьби між феодальними державами за сфери впливу. Пізніше римська церква дістала змогу стати ідеологічним центром з об’єднання роздрібнених держав і князівств феодальної Європи в єдину політичну систему. Це посилило влив церкви на політичне життя, зміцнило її позиції, сприяло утвердженню зверхності влади Папи Римського над державою.
Католицизм поширений переважно в Західній (Франція, Бельгія, Італія, Португалія) та Східній (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, частково – Латвія, а також західні області України) Європі, також у переважній більшості країн Південної Америки; його сповідує майже половина віруючих Північної Америки. В Азії та Африці також є католики, але вплив католицизму тут незначний.
Папа Римський має свою суверенну державу – Ватикан (його площа – 44 га), що займає частину території міста Рим (точніше Ватиканський Холм).
На території цієї самостійної держави знаходиться собор святого Павла, два папських палаци, резиденція Папи, замок Святого Ангела (церковна в’язниця). Крім того, до юрисдикції Папи відноситься залізнична лінія довжиною в кількасот метрів, що з’єднує цю маленьку державу з мережею італійських залізниць, електростанція, радіостанція, телеграф, преса, початкова школа, збройні сили. Ватикан випускає свої грошові і поштові знаки. Його піддані становлять близько 1 тисячі осіб.
У Ватикані зосереджений центральний керівний апарат католицької церкви.
Вищим законодавчим органом католицької церкви є собор, очолюваний Папою Римським, який обирається конклавом (зборами кардиналів – порадників Папи). Папа є одночасно і правителем церковної держави Ватикан – єдиного світового центру католицизму і головою католицької церкви взагалі. Католицька церква утримує великий апарат у всіх частинах світу. Він нараховує сотні тисяч священників, понад мільйон членів чернечих орденів, які організовані у різні союзи. Для підготовки кадрів існує багато католицьких навчальних закладів. Адміністративно католицька церква поділяється на єпархії, глави яких підпорядковані безпосередньо Папі.
Голова держави Ватикан обирається з середовища кардиналів – вищих представників духівництва – на колегії кардиналів (конклаві) на все життя. Папа відмовляється від свого попереднього імені і приймає нове. Збори кардиналів відбуваються у надзвичайних випадках, в основному для виборів нового Папи. Скликання кардиналів пов’язане зі значними труднощами, тому сам Папа в своїй діяльності до них майже не звертається.
Основні доктрини католицизму
Католицизм має багато спільного з православ’ям і водночас відрізняється від інших напрямів у християнстві системою віровчення, культу, особливими засобами пристосування до стрімкої зміни соціальної дійсності і нової релігійної свідомості. Католицизму, звісно, притаманні догмати християнства, але він має специфічні риси, особливості, котрих не знає православна церква. Наприклад:
1. Догмат про філіокве (і від Сина) – це католицький додаток до Символу віри в якому говориться, що Святий Дух сходить від Бога – Отця. Додаток слів «і від Сина» (з лат. - філіокве) був затверджений на Толедському церковному соборі в 587 році.
2. Догмат про чистилище, визнаний у 1439 році на Флорентійському соборі. Вчення про чистилище полягає у тому, що душа людини після смерті потрапляє в чистилище, місце між пеклом і раєм, де може очиститись від гріхів і в подальшому переходити в рай чи в пекло. Очищення душ здійснюється шляхом різноманітних випробувань (наприклад, очисний вогонь). Рідні і близькі покійного за допомогою молитов і внесків на користь церкві можуть полегшити випробування душі, що перебуває в чистилищі. Доля душі визначалася, таким чином, не тільки поведінкою людини в земному житті, а й матеріальними можливостями рідних покійного. Це вчення використовується для впливу на людей, аби примусити їх слідувати вказівкам духівництва. Православна та протестантські церкви заперечують вчення про чистилище, хоча в православ’ї, наприклад, є своє вчення про митарства душі грішника протягом 40 днів після смерті. Згодом над душею відбувається суд і вона відправляється до раю чи пекла аж до настання Страшного суду.
3. Догмат католицької церкви, що відрізняє її від інших течій в християнстві, є догмат про непогрішимість Папи Римського. Він полягає у тому, що Папа Римський є намісником Бога на землі. Цей догмат став формуватися у Vст., а у 1870 році набув юридичної чинності за рішенням Вселенського собору у Ватикані. Згідно цього твердження, Папа Римський, виступаючи з питань віри і моралі з амвону, тобто виконуючи обов’язки пастиря всіх католиків, є непогрішимим. Аби обґрунтувати претензії Папи на виключне становище серед інших духовних осіб, римське духівництво поширило легенду про те, немовби першим римським єпископом за дорученням Христа був апостол Петро, а всі Папи є його намісниками і спадкоємцями Христа на Землі. В середині VIIIст. була сфабрикована фальшива грамота – так званий «дар Костянтина». В ній стверджувалось, буцімто в IV ст. римський імператор Костянтин I надав Папі Сильвестру I імператорську владу над Римом, Італією і всією західною частиною Римської імперії. Ведучи боротьбу за духовну і світську владу, Папи йшли на численні союзи з королями, користувалися опікою могутніх феодальних кіл суспільства, невпинно примножували свої багатства і посилювали політичний вплив.
4. Дуже важливим положенням католицизму є теза про особливу роль духівництва. За католицьким віровченням людина не може заслужити Божої милості самостійно, без допомоги духівництва, яке має значні переваги над мирянами і повинне мати надзвичайні права та привілеї. Зокрема, католицьке віровчення забороняє віруючим читати Біблію, оскільки, мовляв, це є виключне право духівництва. Католицизм вважає канонічною лише ту Біблію, яка написана латиною, що невідома переважній частині віруючих.
Також згідно з католицькою догматикою, духівництво має особливі права на причастя. Якщо миряни причащаються лише «тілом Божим», то духівництво – і його кров’ю. Цим підкреслюються особливі заслуги перед Богом.
Католицька догматика встановлює необхідність систематичної сповіді віруючих перед духівництвом. Кожен католик повинен мати свого духівника і регулярно звітувати йому про свої думки і вчинки; без систематичної сповіді спасіння неможливе. Завдяки цій вимозі католицьке духівництво проникає в особисте життя віруючих, кожний крок яких перебуває під контролем. Систематична сповідь, таким чином, дозволяє католицькій церкві здійснювати значний вплив на суспільство, особливо на жінок.
5. Серед релігійних положень католицької церкви є і таке: немовби Христос, Богоматір і святі мають таку кількість заслуг, що їх вистачить для забезпечення потойбічного блаженства всьому існуючому в майбутньому людству. Весь цей запас «добрих справ» Бог надав у розпорядження католицької церкви; остання на свій розсуд може відділити певну частину цих «добрих справ» віруючим для спокутування гріхів і особистого спасіння, але за це віруючі повинні платити церкві. Продажем Божественної благодаті «завідував» спеціальний трибунал при Папі. Там за гроші можна було отримати індульгенцію – папську грамоту, яка давала віруючим відпущення гріхів або визначала час, протягом якого можна було грішити, тобто коїти злочини.
Папа Бенедикт XIIвXIV ст. запровадив прейскурант на відпущення гріхів, у якому зі знанням справи перелічувались всі види злочинів і засоби їх виконання, за які можна було отримати спокуту, - за певну суму грошей, зрозуміло. Цей «прейскурант» знаходиться в Публічній бібліотеці Санкт – Петербурга. Ось деякі розцінки з цього «прейскуранту»:
· «відпущення для монаха, який носить вузьконосі ботинки і одежу з зав’язками» - 5 гросів;
· «відпущення для того, хто підробив які – небудь апостольські грамоти» - 17-18 гросів;
· «відпущення за вбивство аббата або іншого священника, нижче єпископа» - 8 або 9 гросів;
· «відпущення для того, хто вбив мирянина» - 5 гросів;
· «відпущення для того, хто вбив батька, матір, брата, сестру, дружину або іншого кровного родича» - 5-6 гросів.
· «відпущення за крадіжку, підпал» - 8 гросів тощо;
Того, хто сплатив гроші, церква визволяла не тільки від кари, а й від самої вини за скоєний злочин. Амністія за минулі й наступні злочини приносила значний прибуток майже до XVIIст., коли під тиском громадської думки папство змушене було майже припинити торгівлю індульгенціями. Але, хоча і в значно менших розмірах, ця діяльність католицької церкви не припиняється остаточно й досі. Католицький кодекс присвячує індульгенціям статті, а при прийнятті священником присяги йдеться, крім іншого, й про таке: «Стверджую, що Ісус Христос наділив церкву владою надавати індульгенції і що їх використання приносить християнам користь». Тепер монахи і священники не продають індульгенції на базарах, як це було в XVIст., але в кожному ватиканському магазині в Римі, що веде торгівлю предметами культу, віруючий або турист може купити собі за помірну плату індульгенцію за підписом кардинала і Папи Римського, в якій вказується, що людині прощаються всі гріхи на випадок раптової смерті або неможливості покаятися перед смертю. Вартість індульгенції – від 5$ і вище, залежно від якості паперу, малюнка і портрета Папи Римського, що прикрашає кожен примірник. Є також індульгенції вартістю в кількасот доларів, виконані відомими художниками, з золотим тисненням. Тобто при виготовленні індульгенцій їх поширювачі почали діяти більш розважливо, враховуючи те, що є миряни бідні і багаті.