Висновки
31 жовтня 1517 р. професор теології Віттенберзького університету Мартін Лютер (1483—1548 рр.) прибив до дверей церкви м. Віттенберг свої знамениті «богословські тези», у яких було піддано критиці офіційну католицьку доктрину. Виразно гуманістичне підґрунтя цієї критики відображало той вплив ідей Еразма Роттердамського, що його зазнав Лютер ще будучи студентом Ерфуртського університету. Лютерова позиція виходила з позицій містичного пантеїзму Майстера Екхарта, тяжіла до августініанських платонічно-гуманістичних уподобань. Лютер закликав повернутися до «первісної» чистоти християнського вчення, відкинути всі пізніші нашарування, спричинені численними папськими посланнями і декретами.
Висуваючи тезу про «загальне священство». Лютер, по суті, робив непотрібним духівництво, «напрямки» зв'язуючи віруючого з богом. За влучною характеристикою К. Маркса, Лютер «скасував зовнішню релігійність, перетворивши релігійність у внутрішню сутність людини... він відцурався попів, які перебувають поза мирянином, тому, що він пересадив попа в серце мирянина». Лютер наголошує на ірраціональному характері релігійного знання, роблячи тим самим принципово неправомірною будь-яку спробу «світської» (раціонально-філософської, наукової) його критики. Реформа Лютера позбавляла церкву політичного панування, підпорядковувала її світській владі. Лютер переклав Біблію на німецьку мову, зробивши тим самим її зміст ближчим і зрозумілішим основній масі віруючих.
Додатки
Хронологічно-біографічна таблиця:
1483 народився (10 листопада) в Айслебені в родині гірника. Вчився в латинських школах Мансфельду, Магдебургу й Айзенаху.
1501-1505 навчання базовим мистецьким наукам в Ерфурті під знаком номіналізму. Зразу після здобуття магістерського звання вступає в монастир ерфуртських августинів-еремітів.
1507 рукоположення у священицький сан, теологічні штудії.
1508 переведення до Вітенбергу в новий університет. Там став професором моральної філософії.
1512 одержання вченого ступеня доктора теології, професор викладання біблійного вчення і проповідник у церкві міста Вітенберг.
1513-1518 викладає лекції про Псалтир, листи до римлян, галатів, юдеїв. Боротьба монастирів і пригода на дзвіниці.
1517 суперечка про індульгенції; вивішення 95 тез на вратах вітенберзької замкової церкви (31.10.).
1518 відмова поступитися місцем посла на _саміт_г у Аугсбурзі на користь кардинала Каетано (жовтень).
1519 дискусії з Еком у Ляйпцизі(червень-липень).
1520 написання головного реформаторського твору. Папська булла з погрозою відлучення від Церкви.
1521 райхстаг у Вормсі (квітень 1521). Відмова Лютера зректися своїх творів (18.04.). Вормський едикт проти Лютера і початок реформаційного руху. Оголошення Лютера поза законом на всій території райху. Перебування у замку Вартбурґ, переклад на німецьку Нового Заповіту.
1522 через виниклі релігійно-соціальні заворушення (іконоборство) повернення до замку Вартбурґ (березень).
1523 запровадження нової літургії («німецька меса»), розбудова опікунської мережі над бідними, початок створення своїх парафій.
1524 початок суперечок з «ідеалістами» (Томас Мюнцер).
1525 твори про селянську війну; Про невільну волю; шлюб з Катариною фон Бора (13.06.). 1527 інспекторок! Відвідини церков курфюрства Саксонія як початок розбудови панівної в тому краї церковної влади. Антицвінгліанські твори про причастя.
1529 Велика і Мала Катехиза. Марбурзька бесіда з Ульріхом Цвінґлі.
1530 підчас Аугсбурзького райстагу подача проекту «Аугсбурзької конфесії» для парафії Кобурга.
1537 Шмалькалденський артикул для скликаного собору. З того часу усамітнюється, захищає реформаційні твори здебільшого з катедри Вітенберзької парафії і розсилаючи численні листи, листівки і у трактатах.
1546 помер 18 лютого.
Список використаної літератури
1. Брендлер Герхард. Мартин Лютер: теология и революция. – М., 2000. – 366 с.
2. Кантценбах Ф. В. Мартин Лютер. – Ростов на Дону, 1998. – 320 с.
3. Классики політичної думки від Платона до Макса Вебера. – К., 2002. – 584 с.
4. Соловев З. Ю. Непобежденный еретик: Мартин Лютер и его время. – М. 1984. – 288 с.
5. Ян Гус, Лютер, Кальвин, Цвингли, Патриарх Никон: Биограф. повествования. – Челябинск, 1998.