Українська Православна Церква
Київський Патріархат
Волинська Духовна Семінарія
Кафедра Священого Писання
СЕМЕСТРОВА РОБОТА
«Наслідки гріхопадіння.Обітниця Спасителя»
Студента Iкурсу ВДС
Науковий керівник: викладач ВДС
о. Петро Герасимук
м. Луцьк 2007р.
ЗМІСТ
І. ВСТУП
II. ХИТРІСТЬ ДИЯВОЛА І СПОКУСА ЄВИ
III. АДАМ І ЄВА СПОЖИВАЮТЬ ЗАБОРОНЕНИЙ ПЛІД
IV. ЗАКЛИК ГОСПОДА ДО ПОКАЯННЯ
V. НАСЛІДКИ ГРІХА І ОБІТНИЦЯ ГОСПОДА
VI. ВИСНОВОК
VII. БІБЛІОГРАФІЯ
І.ВСТУП
Людина, як вінець Божого творіння, була створена особливою радою Пресвятої Тройці. Бог створив людину на образ Свій. Тіло людини, як і тіла всіх земних істот, створене із землі. Але духовна природа людини є безпосереднім подихом Божих, уст. "І сотворив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина душею живою" (Бут. 2,7).
Але тут ні в якому разі не можна допускати, що душа людини є частиною Божого Єства. Людська душа є твариною, створеною, як і її тіло. Вона тільки містить у собі образ свого Творця. І цей образ в людині, згідно із вченням святих отців Церкви, відображений в її душі, а саме – вїї духовності: розумі, почуттях, волі. А "подоба Божа" –ценаправлення цих даних Богом сил до Бога через їхній вільний розвиток і вдосконалення аж до уподібнення до свого Творця.
Отже, кінцева мета, яка поставлена Творцем перед людиною, – цебути досконалими, "як досконалий Отець ваш Небесний" (Мт. 5, 48).
Місцем постійного життя та діяльності людини був рай –прекрасне місце, подібне до чарівного саду, яке було спеціально створене для людини всемогутністю Божою через Його особливу любов до Свого творіння. В цьому саду серед безлічі прекрасних райських дерев було два особливих — "дерево життя" та "дерево пізнання добра і зла". Плоди "дерева життя" були призначені для підтримки безсмертя в людині. А "дерево пізнання добра і зла" було спеціально вибране Богом для випробовування людини і виховання в ній послушності волі свого Творця.
Перебуваючи в раю, людина повинна була трудитися тут і доглядати за всім. Так вона мала розвивати свої творчі таланти і продовжувати справу свого Творця. Безпосереднє спілкування з природою давало людині можливість, через вивчення законів природи, збагачувати і поглиблювати свій розум, пізнавати Бога-Творця, Його Премудрість, Любов, досконалість і самій наближатися до цієї досконалості.
II. ХИТРІСТЬ ДИЯВОЛА І СПОКУСА ЄВИ
Святе Письмо нічого не говорить про те, як довго жили наші прародичі щасливим життям в раю. Йдеться тільки про існування родоначальника всякого зла – хитрого й лукавого змія-диявола. Він через свою гордість втратив можливість спілкування з Богом, втратив усяке блаженство. Колись перший серед ангельського світу, тепер він став дияволом, що дослівно означає "наклепник, обмовник, обманщик, спокусник". Він люто ненавидить Бога, а також всяку людину, в якій є відображенняобразу Божого. Але особлива ненависть в нього до кожного, хто живе з Богом, любить Бога й спілкується з Ним. І, взагалі, всяке добро, спокій, злагода, любов, невинність, порядок, послушність – все це стало ненависним для диявола. Тому з першої ж появи на землі людини, сотвореної на образ Божий, він старався розірвати благодатне спілкування людини з Богом, спотворити в ній образ Творця і втягнути її в свою вічну погибель.
Біблія говорить: "Змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки; "Чи Бог наказав: не їжте з усякого дерева?" (Бут. 3,1)
У цьому запитанні прихована підступна брехня, яка мала б відштовхнути жінку від спокусника. Але перші люди жили б такому середовищі, в якому було відсутнє всяке зло. Тому жінці, яка ніколи не зустрічалася з таким злом, як обман, була притаманна абсолютна довірливість. Вона просто помітила неточність у запитанні і відповіла, що Господь дозволив їсти плоди зі всіх дерев, крім одного, — із "дерева пізнання добра і зла", яке знаходиться посередині раю. Тому що Бог сказав: "Не їжте з нього і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти" (Бут. 3,3).
Тоді спокусник старається пробудити в жінці недовіру до Бога. Тому він говорить до неї: "Умерти — не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будетез ньоговиїсти,вашіочі розкриються, і станете ви, немов боги, жінці глибоко в душу. Вони породжують душевну боротьбу і викликають цілу низку сумнівів. Що таке добро? Що таке зло? Як це можна пізнати? І коли вони зараз з Адамом живуть в абсолютному блаженстві, то яким же буде їхнє життя, якщо вони стануть "як боги"?
III.АДАМ І ЄВА СПОЖИВАЮТЬ ЗАБОРОНЕНИЙ ПЛІД
У такому збудженому й розтривоженому стані жінка звертає погляд на заборонене дерево. І тут всю майбутню долю всього людства вирішує зовнішній спокусливий вигляд забороненого плоду. "І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з'їв" (Бут. 3,6).
Так найбільша і найстрашніша, найтрагічніша переміна в Історії людства звершилася — людина порушила Божу заповідь, людина проявила непослушність своєму Творцеві. Жінка послухала голосу змія-диявола, спокусилася через його обман і лукавство, і тепер сама вже стає спокусницею — вона спокушує свого чоловіка.
Результат нарушення Божої заповіді проявився в ту ж мить. У Адама і Єви насправді відкрилися очі, як обіцяв спокусник, – вони отримали пізнання. Але що вони пізнали? Вони пізнали перш за все те, що вони нагі, – вони пізнали сором, вони пізнали, що в їхній людській природі появилася якась недосконалість. А через це їм стало вже страшно показатися Богові і вони заховалися – тепер вони пізнали також страх, якого раніше не відчували й не знали.
Щож тутвідбулося? Не їсти плодів із "дерева пізнання добра і зла" означало для людини строгу заборону, під страхом смерті, переступати певну межу, заборону торкатися своєю, ще надто слабкою, незмужнілою природою,як тілесною, так і духовною, тієї межі, того середовища, яке було для неї смертельно небезпечним. І слова, сказані до людини Господом, "смертю умрете" зовсім не були словами погрози — це було застереження Творця Своєму творінню.
Але людина, затьмарена своєю силою, могутністю, а також своєю надзвичайною владою над природою, попавши під вплив спокусливих слів диявола, вже не могла зупинитися. Вона захотіла наочно випробувати свою волю — захотіла бути як Бог, захотіла зримо пізнати добро і зло. На ту розважливість, розсудливість, яка притаманна для дорослої людини, часу в неї не було. А розважливість тут була необхідною саме для того, щоби бодай оглянути саме дерево "пізнання добра і зла", щоб заглянути в його коріння. Але тут, на жаль, людина з дитячою наївністю тягнеться до самого плоду "пізнання добра і зла". А вкусивши плоду, пізнала зло, пізнала страх, сором, пізнала свою ницість, свою нікчемність перед своїм Творцем.
Тепер перед людиною відкрилася страшна запаморочлива безодня, вирватися з якої самій людині, без Божої допомоги, було вже не під силу. І ця безодня, влаштована дияволом і "ангелами" його, поглинула людину.
IV.ЗАКЛИК ГОСПОДА ДО ПОКАЯННЯ
Але люблячий Господь хоче врятувати людину, Він кличе її до Себе: "Адаме, де ти?" — взиває Він до людини, що вже согрішила. Цими словами Господь запитує Адама не про його місце знаходження. Він, як Всевідучий Бог, знає, де Адам знаходиться, і знає, що він зробив. Господь запитує, де він зараз перебуває своєю душею, в якому душевному стані. Цими словами Господь закликає Адама до покаяння, дає можливість усвідомити свій гріх, свою провину перед Творцем, закликає, щоб вій своєю душею виплутався із пут диявола і прийшов до Нього.
Але гріх вже увійшов у душу людини, вже затуманив у ній основні сили її душі, — розум, волю і почуття, — затуманив у ній сам образ Божий. Тепер благий закличний голос Господа спонукає Адама до бажання вже не розкаяння, а виправдання. Адам тепер уже зі страхом відповідає Господу: "Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, — і заховався". І промовив Господь: "Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?" Адам відказав: "Жінка, що Ти дав її, щоб зі мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв". Тоді Господь промовив до жінки: "Що це ти наробила?" А жінка сказала: "Змій спокусив мене, і я їла" (Бут. 3, 10-13).
Жінка, виправдовуючись, звинувачує змія-диявола. Чоловік, заради свого виправдання, звинувачує вже не тільки жінку, але й Самого Господа. "Жінка, що Ти дав її, щоб зі мною була, – говорить Адам, – вона подала мені з того дерева, і я їв". А жінка говорить: "Змій спокусив мене і я їла".
Отже, згідно з людською логікою, яка миттєво спотворилася через "пізнання зла", виходить, що в усьому винен не хто інший, як Сам Господь Бог. Чоловік не винен, — це Бог винен, що дав йому таку жінку. Але й жінка не винна, — це, знову ж таки, винен Бог, що допустив до неї змія, який спокусив її. А де ж тоді розум, воля, почуття, якими Господь наділив людину? Вони є, але вже у спотвореному вигляді. Розум, як бачимо, людина вже використовує не для пізнання Бога, а для того, щоб заховатися від Бога та доказово виправдати себе. Свою вільну волю людина вже використовує не для того, щоб її поєднувати з волею Божою, а всупереч їй — на задоволення особистих потреб. Чисті, щирі почуття любові до Бога, до свого Творця вже повністю спотворені через сам дотик до зла, а також через спотвореність розуму, — вже немає чистої любові до Бога, а є тваринний страх перед Тим, Хто може покарати.
Тому у виправданнях наших прародичів криється неправда, обман, що його диявол засіяв у їхні душі. І вірус цієї неправди, вірус зла, засіяний дияволом в душі наших прародичів, який миттєво спотворив Богом даний людський розум, волю і чисті почуття, передається з покоління в покоління аж до сьогодні. І людина так звикла до цього зла, що воно вже стало ніби невід'ємною частиною її життя. І сьогодні людина старається завжди у всіх своїх вчинках знайти для себе виправдання. Чи то пияк, чи злодій, чи вбивця, чи розпусник — вони завжди знаходять виправдання, які зводяться до тих, якими перед Господом виправдовувалися наші прародичі, — вони не винні; це в них така природа, яку дав їм Господь; у них є такі життєві потреби, бо живуть в таких умовах, що їх створив для них Господь; або зовсім просто: їх нечистий попутав, якого, знову ж таки, до них допустив Господь. У всьому "винен" Бог, але тільки не вони. Тому апостол Павло пише, що в особі Адама всі согрішили (Рим. 5, 14; 1 Кор. 15, 22); бо, «який земний, такі й земні» (1 Кор. 15, 48).