Найважливішими завданнями релігійних організацій є донесення до віруючих певних норм і правил поведінки, формування у них певної мети, цінностей та ідеалів. Це досягається виконанням низки функцій:
1)виробленням систематизованого віровчення;
2)розробленням системи його захисту й утвердження;
3)управлінням культовою діяльністю;
4)контролем і вжиттям санкцій у випадку неточного виконання релігійних норм;
5)підтримкою зв'язків із державним апаратом та світовими організаціями.
Набір релігійних організацій у всіх конфесіях різний. Наприклад, у християнстві, найбільшій (за кількістю носіїв) світовій релігії, є три типи релігійних організацій: церква, секта, деномінація.
Церква(гр. kyriake—Господнійдім) —релігійнаорганізаціязі складнимицентралізованимитаієрархізованимистосункамиміж священикамиівіруючими, щовиробляє, зберігає, передаєрелігійнуінформацію, організовуєтакоординуєрелігійнудіяльністьіконтролюєповедінкувіруючих.
Церква, як правило, має багато послідовників. Цьому значною мірою сприяє наявність у кожної людини можливості стати її членом, відсутність постійного і чіткого контрольованого членства, анонімність послідовників. Характерними рисами церкви є:
1) наявність спільного віровчення і розробленої догматики (Символу віри);
2) релігійна діяльність (культова і позакультова);
3) система управління, що ґрунтується, як правило, на ієрархічному принципі й авторитаризмі.
У багатьох церквах прийнятий поділ їх членів на духовенство і мирян.
Секта (лат. seco—розділятиаболат. sehta—вчення, напрям) — релігійне об'єднання, щовідокремилосявідпанівноговкраїнірелігійногонапрямуіконфліктуєзним.
Секта — це загальна назва різних об'єднань віруючих, які сформувалися як опозиційні течії. Характерними рисами секти є:
1) сувора дисципліна й індивідуальне членство;
2) відокремлення від інших релігійних об'єднань;
3) проповідь винятковості своєї релігійної доктрини, ♦ істинного шляху порятунку»;
4) прояв опозиційності й нетерпимості щодо інакомислячих;
5) відсутність поділу на духовенство і мирян, проголошення рівності всіх членів організації;
6) яскраво виражене прагнення до духовного зростання шляхом суворого дотримання морального кодексу і ритуальних дійств.
Головною особливістю секти є прагнення зробити релігію внутрішнім світом віруючого.
Деномінація(лат. denominate—перейменування) —проміжна ланкаміжсектоюіцерквою, щоперебуваєнастадіїстановлення.
Як правило, деномінація формується на основі секти. Тому часто її визначають як секту, що перебуває на одному з пи і цих етапів свого розвитку, в якій склалася чітка організаційна структура і яка має ширші зв'язки із суспільством. Для деномінації є характерним прийняття різнопланових організаційних і культових принципів, відкритість для взаємодії з іншими релігійними об'єднаннями і державою, тобто спостерігається тенденція до поєднання зі «світом». Від церкви деномінація переймає доволі високу систему централізації та ієрархічний принцип управління, відмову від політики ізоляціонізму. Із сектою її зближують принцип добровільності, індивідуальне членство, претензії на винятковість, ідея боговибраності. Заперечення поділу віруючих на духовенство і мирян поєднується у деномінації з наявністю професійних священиків, яким надаються особливі повноваження для тлумачення слова Божого, проповідей тощо. За певних умов деномінація може перерости в церкву, від неї можуть відокремлюватися сектантські групи.
Отже, структурованість релігії не є чимось випадковим та суб'єктивним. Навпаки, вона породжена умовами функціонування і розвитку релігійної системи. Релігійна система діє як цілісність, у кожному з елементів якої повністю виявляється все віровчення.
5. Висновки
• Релігія—складнийдуховнийфеномен, щоспрямованийнаглибинне осягненнясутностібуттяієсвідченнямєдностідуховнихтрадиційлюдства.
• Результатомфілософськогопрагненняосягнутиприродурелігії сталикількаконцепцій—натуралістична, психологічна, соціологічна, культурологічнатощо.
• Релігіяєвнутрішньоструктурованимпродуктомузагальнюючої діяльностідуху. Елементирелігії: релігійнасвідомість, релігійнийкульті релігійніорганізації.
• Визначальноюознакоюрелігійноїсвідомостієвіравістинність релігійноговченнятаіснуваннявсесильнихнадприроднихсил.
• Урелігійнійсвідомостівиокремлюютьтеоретичнийібуденнийрівні. Теоретичнийхарактеризуєтьсяцілісністю, системністю; буденний— фрагментарністю, поверховістю, надмірноюемоційністю.
• Кожнарелігіямаєпевнуспільнотуоднодумців, дляуправління якоюформуютьсяорганізаційніструктуризчітковизначенимифункціями. Ухристиянстві, наприклад, існуютьтритипитакихструктур: церква, сектаіденомінація.
Використана література
Академічнерелігієзнавство. —К., 2000.
ДжеймсУ. Многообразиерелигиозногоопыта. —СПб., 1993.
ДоусонК. Г. Религияикультура. —СПб., 2000.
КолоднийА. М. Феноменрелігії. —К., 1999.
ФранкС. Л. Непостижимое: Онтологическоевведениевфилософию религии // ФранкС. Л. Сочинения. —М., 1990.
ФроммЭ. Душачеловека. —М., 1992.
ЧернійА. М. Онтологіядуховності: Антропологічнацілісністьурелігіє-знавчомувимірі. —К., 1996.
ЭлиадеМ. Историяверыирелигиозныхидей. —М., 2001.