Міністерство освіти і науки України
Контрольна робота по релігієзнавству на тему
Петро Могила і його роль в історії православної церкви
Виконала студентка ______________________________________
Науковий керівник _______________________________________
Реєстраційний номер _______________
Дата _____________________________
Підпис___________________________
2002
Зміст
Вступ. 3
1 Петро Могила: людина та суспільний діяч. 5
2 Вплив Петра Могили на православ’я. 11
Загальні висновки. 15
Використана література. 17
1996 рік був оголошений ЮНЕСКО Могилянським – тоді весь світ вшановувал Петра Могилу. 11 грудня того ж року собор зарахував до лику святих видатного просвітителя і реформатора церкви, ухвалив створити йому ”честну ікону” і благословив будівництво в його пам’ять храму в Києві.
Полурум-полумолдаванин, син валашского господаря, учень єзуїтського колегіуму Ла Флеш у Франції, де учився сам Рене Декарт, поліглот, вихованець і прийомний син Станіслава Жолкевского, з якого писав свого пана Володиєвського Генрік Сенкевич, чудовий фехтувальник і кавалерист, герой битви під Хотином. Там, на біваку в стін Хотинського замка, видимо, зустрівся Петро Могила з іншим Петром, найосвітнішим українцем гетьманом Сагайдачним. І одержав запрошення в Київ.
Що змусило іменитого аристократа зі схрещеними шаблями на фамільному гербі, блискучого військового перемінити шкіряний коле і кірасу на волосяницю і рясу звичайного ченця? Загадка, і не з останніх, цей чудової особистості. Дуже швидко став він архімандритом Києво-Печерській лаври, потім митрополитом. Вніс в українську церкву високий дух європейської освіти (насаджуючи його, треба сказати, дуже крутими методами), створив першу школу при лаврі, а потім, слив її з Братерською школою на Подолі, — академію, що нині і навіки зветься Києво-Могилянською. При ньому Київ як центр православ’я, незалежний від московського патріарха, знайшов небувалий авторитет, з яким вважалися і Москва, і Рим.
Він був письменником, автором ”требника”, політичним діячем, борцем з уніатством. Він заснував Голосеєвську пустель, школи у Вінниці і Львові, богодільню і друкарню при Лаврі. Був твердий, від погляду його пронизуючих карих очей люди тріпотіли. Його могила виявилася в епіцентрі вибуху Успенському собору в 1941 році, але зусиллями археологів моці і пластини з гербом та епітафією були знайдені. Про нього можна писати романи, знімати художні фільми. Документальна стрічка ”Загадка Петра Могили”, знята майже на голому ентузіазмі режисером Валентином Соколовским по сценарії професора Олеся Білодіда, можна вважати першою ластівкою в розкритті благодатного драматичного сюжету неординарного життя, що відтепер стала житієм.
Що ще додати? Краще, ніж в епітафії на покрученої вибухом 41-го року табличці, не скажеш: ”А ти, читач цієї таблиці, молвь Богу: ”Господи, дай цій землі митрополитів таких, який похований на цьому місці”.
Петро Могила — святий; політичний, церковний і освітній діяч України, митрополит Київський і Галицький (з 1632). Він був відданим і невтомним борцем за торжество православ’я в складних історичних обставинах в Україні та Білорусії в XVII столітті.
Майбутній митрополит походив зі старовинного молдавського роду Могил. Прізвище це відповідає прізвищу князів Холмських і походить від молдавського слова mohila, що означає узвишшя, горбовину.
Народився Петро Семенович Могила 10 сiчня 1597 року в сім’ї господаря Валахії, а потім і Молдавії Симеона Могили.
Початкову освіту юнак здобув у вчителів Львівського православного братства, організованого в 1586 році для захисту та збереження православної віри. Львів містився неподалік від тодішніх молдавсько-валахійських володінь, а тому, відчуваючи потребу в коштах, Львівське братство часто зверталося до одновірних молдавських господарів з проханнями стосовно матеріальної допомоги.
Різка зміна загальної ситуації сталася після проголошення у 1596 році унії, коли вплив католицизму посилився на Молдову і Валахію. До того ж у 1612 році Кантемир Мурза захопив молдавсько-валахійські володіння, що змусило молодого воєводича разом з сім’єю залишити землі батьківщини.
Могили переселилися до Польщі, де знайшли підтримку своїх сильних і заможних родичів, що мешкали там. Юнак зміг продовжити навчання. Спочатку він здобув освіту в Польській академії в Замості, а згодом учився у різних навчальних закладах Голландії та в Парижі.
Вільно володіючи грецькою та латинською мовами, він досить швидко опанував богословську науку.
Повернувшись до Польщі, Петро пішов на військову службу, брав участь у Хотинській битві 1621 року. Вихованому на суворих православних традиціях, йому важко було існувати в іновірному товаристві та легковажному військовому оточенні. Вже тоді його душу обіймало пристрасне бажання присвятити себе служінню Богові, православ’ю, народові, який, захищаючи віру, героїчно боровся за свою свободу вільно сповідувати її.
Після повернення до Польщі, через складну політичну ситуацію, майбутній митрополит довго не міг затримуватися в чужорідному середовищі.
Згодом він переїжджає до України. Часто відвідуючи Київ, молодий богослов зблизився з митрополитом Іовом (Борецьким), з яким товаришував ще в роки навчання. Часте й плідне спілкування з митрополитом Іовом остаточно завершило формування поглядів Петра Могили. По суті, це й визначило напрям його подальшої життєвої діяльності. У 1625 році він приймає чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі.
На той час Києво-Печерська обитель виступала головною опорою православ’я в Україні. Це був той надійний оплот духа, що об’єднував і концентрував у собі життєдайні сили народу. Для Петра Могили монастир став тим благодатним місцем, де могли вивершитися і зміцнитися його мрії й надії, які згодом втілюватимуться в життя на церковно-просвітницькій ниві діяльності за часів мітрополітства.
У 1627 році, після смерті архімандрита Лаври Захарії Копистенського, за згодою митрополита Іова, архімандритом було обрано тридцятирічного Петра Могилу, який ще на той час навіть не мав духовного сану. Патріарх Константинопольський Кирило Лукаріс, у ставропігії якого тоді перебувала Лавра, затвердив це обрання.
У сані архімандрита Києво-Печерського монастиря Петро Могила проявив себе ревним і достойним послідовником своїх славетних попередників — архімандрита Никифора Тура, Єлисея Плетенецького, Захарії Копистенського, котрі самовіддано боролися за єдність православ’я, боронили від зазіхань уніатів цю старовинну святиню православного християнства Київської Русі.
Палкий прихильник православних традицій, усім серцем відданий рідній Церкві, наділений твердою волею та рішучим характером, архімандрит Петро Могила вимагав від послушників та братії смирення і послуху, подаючи власним прикладом зразок взірцевої поведінки, повторюючи, що йому як настоятелю ”поперед усіх належить бути на чернечому правилі та в усякому ділі богоугодному”.
Добре усвідомлюючи роль книги, друкованого слова, праведник докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусії, так і в суспільному житті загалом. За п’ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили — як авторські, так і перекладні. Тоді ж архімандрит склав декілька канонів та церковних пісень, які свідчили про високий поетичний талант автора. І.Огієнко з цього приводу зазначав: ”Могилянська доба — це найкраща доба в житті Печерської друкарні, доба її повного розквіту та многоплідної праці. В історії української культури початкове печерське друкарство займає найпочесніше місце”.
Петро Могила, як людина широкого й прогресивного мислення, ревний, вірний прихильник і поборник поширення православ’я, не міг обмежити свою діяльність лише стінами монастиря. Він добре знав, що православному духовенству для успішної відсічі утискам єзуїтів та уніатів необхідно мати відповідну освіту. Архімандрит вирішив заснувати в Києві такі школи, які відповідали б потребам злободення і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам.
Восени 1631 року відкрилася перша лаврська школа. Ця знаменна подія була дещо затьмарена виступом противників намісника, тих, хто вбачав у ній конкурентку й суперницю братській школі.
Досвідчена людина і дипломат-політик, Петро Могила зробив єдино вірний крок до порозуміння. Він погодився звести лаврську школу з братською, але за умови, що буде охоронцем і опікуном того об’єднаного закладу. Архімандрит особисто записався у члени братства і був прийнятий ”старшим братом, опікуном і фундатором того славного братства, обителі та шкіл”.
Лаврську школу, об’єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено на колегію, яка в свою чергу стала родоначальницею Київської духовної академії. Це стало справою життя Петра Могили. Заслуга його полягає в тому, що після об’єднання лаврської школи з братською він перетворив її на такий навчальний заклад, який згодом став взірцем для всіх духовних шкіл.
О. Оглоблін так характеризував цей період: ”Доба Могили — то була доба великих досягнень... Створення Києво-Могилянської колегії, цієї слави і гордості Київських Атен, що незабаром стане ”альма-матер” для всього православного Сходу, і її величезна наукова історично-археологічна праця зробила Київ панівним центром усієї Східної Європи”.
Під невтомним і подвижницьким патронатом Петра Могили колегія інтенсивно розвивалася й за порівняно незначний, десятирічний період піднялася до рівня, що перевершував найкращі показники уніатських та католицьких шкіл. Вона давала православному народові й Церкві ”багато благочестивих і вчених мужів”.