Після утворення релігійних систем у них формувались ієрархічні структури, які відповідали суспільним; релігійний пантеон наслідував світський. Для пошанування Бога та сонму божеств вироблялася ритуальна система з урахуванням регіональних і національних особливостей народів. Не завжди релігійні структури ототожнювались з постулатами сповідуваної релігії, адже церква часто й активно включається в систему економічних, політичних і культурних відносин, виконує безліч нерелігійних функцій.
Так, монастирі в Європі тривалий час були майже єдиними культурними і науковими центрами; це стосується також буддистських і ламаїстських монастирів у Тибеті, Індії, де збережено велику кількість історичних і культурних цінностей. Багато релігійних організацій є активними борцями за мир, ядерне роззброєння, соціальну справедливість; священнослужителі подають приклад для наслідування у здійсненні добродійних справ. Згадаємо відомого прогресивного діяча і борця за соціальну справедливість, лауреата Нобелівської премії матір Терезу, для якої постулати релігії стали постулатами життя.
До утвердження світових релігій функціонували такі культові системи і релігії (наводяться у хронологічному порядку):
• племінні культи — магія, фетишизм, анімізм, тотемізм, землеробські культи, шаманізм;
• ранні національні релігії — Стародавнього Єгипту, народів Дворіччя, Стародавньої Індії, давньогрецька релігія, релігія Стародавнього Риму;
• пізні національні релігії — іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм, джайнізм, сикхізм;
• світові релігії — буддизм, християнство (православ'я, католицизм, протестантизм), іслам.
З утвердженням світових релігій постало протистояння, а частіше заперечення та заборона племенних культів і ранніх національних релігій. У Центральній Європі, зокрема в Україні, це було особливо помітним, адже ця територія однією з останніх увійшла до системи світової релігії. Релігія аборигенів-українців у Візантії мала визначення "язичництво" або "поганство" (від лат. poganus — язичник, чужий). Щоправда, зараз цей термін "поганство" часто використовують не в тому значенні, яке він мав спочатку. У богословській літературі і, зокрема, як історичний та літературний цей термін визначає дохристиянську і нехристиянську релігію, при вужчому трактуванні — політеїстичну релігію. Усе, що пов'язане з язичництвом, точніше можна визначити поняттями "політеїзм", "анімізм", "фетишизм", "шаманство".
Одна з найстаріших провідних релігій світу — буддизм — утвердилась в Індії понад 2,5 тис. років тому. Засновником її був Шак'я-Муні; провідна теза: страждання земне приводить до перемоги над злом, звеличує та утверджує "істинне над буттям", постулат: земний світ — це лише підготовка до "життя "у "світі небесному". Головне — злиття з божеством, досягнення абсолютного спокою — нірвани. Ця теза сформульована у "третій святій істині": "Що є святою істиною позбавлення страждань? Це повне позбавлення страждань, повне заперечення і усунення їх".
Християнство як світова релігія тісно пов'язане з іудаїзмом. Воно зародилося в середині І ст.н.е. у східних провінціях Римської імперії за глибокої кризи рабовласницького ладу.
Нову віру проповідували серед іудеїв Палестини і Малої Азії "наставники справедливості". Це, безумовно, були реальні особи, імена яких невідомі. Цілком вірогідно, що їхні ідеї трансформувались і реалізувались в образі Ісуса Христа. Сучасні дослідження не заперечують, що така особистість існувала і могла стати засновником християнства. Оповідання про життя Ісуса Христа зафіксовані в Євангеліях, які було створено набагато пізніше від описуваних подій, і в багатьох випадках його образ гіперболізований. Досі не знайдено жодного рядка, який би написав сам Ісус Христос, хоча, за твердженнями Чвертьєвангелій, він був грамотною, освіченою людиною.
Християнство виникло як протест проти рабовласницької системи і порядків, які насаджувала Римська імперія, особливо щодо завойованих територій. Спочатку християнство зустріло різкий супротив рабовласників. Проте з часом вони зрозуміли, що це є базою для формування в різних соціальних групах духу покори. З V ст. ця релігія починає завойовувати щодалі більше прихильників. Так, у 312 р. імператор Костянтин зрівняв християнство у правах з усіма релігіями Візантійської імперії, а у 324 р. проголосив державною релігією. У 325 р. він скликав у місті Нікеї Перший церковний собор, яким фактично закріпив союз між державою і церквою. Кожний із подальших соборів лише утверджував і догматизував християнські постулати в суспільстві. До початку XIст. християнство було цілісним. Проте в 1054 р. стався розкол, у результаті якого утворились дві великі конфесії — західна католицька церква та східна православна.
Нині існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) православних церков: Костянтинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сірія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Кипрська, Елладська (грецька), Албанська, Польська, Румунська, ЧеськоСловацька та Американська. Україна належить до православної гілки.
Базою православного віровчення є Біблія (від грецьк. biblia — книга, святе письмо) — Символ віри, затверджений Соборами 325 і 381 р. Розроблено стрункі ритуальну та обрядову системи, обов'язкові для виконання в усіх храмах.
Як православні, так і католики керуються основними постулатами, викладеними в Біблії; їх сповідують також інші релігійні християнські напрямки. Відмінність полягає, зокрема, у відправленні культових обрядів.
На Аравійському півострові в період розпаду родоплемінного ладу та формування централізованої держави на початку VIIст. виник іслам, що вважається наймолодшою релігією світу (у перекладі з арабської слово "іслам " означає "покірність "). Тих, що сповідують цю релігію, називають відданими (з араб. — мусульманами, звідси друга назва ісламу — мусульманство). В Європі ця релігія дістала назву "магометанство " за зміненим іменем засновника Мухаммеда (Магомета).
З Аравії іслам досить швидко поширився на країни Середнього Сходу, Єгипет, північну Африку, північну Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є другою після християнства найпоширенішою релігією світу.
Станом на кінець XX ст. всесвітня ісламська Ліга налічувала понад 800 млн послідовників, які проживають більш як у 120 країнах світу, у 28 з них іслам є державною релігією, зокрема в Ірані, Пакистані, Мавританії та ін.
Основні постулати ісламу викладені у "святій" книзі мусульман — Корані (від араб. — читання), що створювався протягом VII—VIIIст. Положення Корану покладені в основу мусульманського феодального права — шаріату. Провідними є такі тези віровчення ісламу:
• віра в єдиного Бога Аллаха і його посланців на землі Мухаммеда та Алі; Аллах — один, невіддільний і єдиний;
• пошанування "священного писання" (Корану);
• щоденна п'ятиразова молитва — намаз (перед намазом обов'язкове ритуальне обмивання водою або піском);
• сплата податку (закят) на користь бідних; він може доповнюватись садаком — добровільними пожертвами;
• дотримання посту — уразу (зараз цю вимогу спрощено);
• ходіння на молитву до Мекки — хадж (покаяння у гріхах і прилучення до святих);
• священна війна з невірними — джихад, або газават (цей догмат застосовується виходячи з політичної ситуації, власне, як і завжди).
Усі світові релігії мають досить складну обрядову систему, що виконується впродовж усього календарного року.
Світові релігії активно використовують культурно-мистецький процес, добре розуміючи, що ідею легко і продуктивно можна провести через художні твори, бо в цьому разі вона засвоюється найповніше.
Вироблені світовими релігіями моральні та правові засади частково ввійшли до світської практики. На жаль, вони не завжди виконуються. Так, провідні заповіді християнства "не убий", "не кради", "не бреши" у суспільстві більшою мірою декларуються, ніж реалізуються, ними керуються лише окремі індивідууми, але це, скоріше, виняток, ніж правило.
Зі зміною світоглядної системи, яка відбулась у Київській Русі й Xст. з переходом від протодемократичної системи — язичництва до авторитарної — християнства, відбулись значні зміни як у суспільстві, так і в культурно-мистецькому процесі. На зміну своєрідним культурним національним цінностям прийшли ві'зантійські, які поступово витісняли рідне і в XVI—XVII ст. майже повністю оволоділи думками і душами людей; залишилися лише окремі ремінісценції як спогад про пошанування язичницьких культів.
З утвердженням національної незалежності та проголошенням держави Україна постало питання про визначення свободи світогляду і віросповідання, тобто надання громадянам України можливості та права сповідувати будь-яку релігію або бути атеїстом. Щоправда, атеїзм — це також своєрідна релігія.
Право свободи світогляду і віросповідання зафіксовано в міжнародних документах, зокрема в "Хартії прав людини ", "Загальній декларації прав людини ", що прийнята Генеральною Асамблеєю ООІІ 10 грудня 1948р., і продубльовано в міжнародному "Пакті про громадянські та політичні права ", прийнятому 21-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 16 грудня 1966 р., який набрав чинності 23 грудня 1976р. Уст. 18 Декларації і ст. 18 Пакта написано: "Кожна людина має право на свободу думки, совісті й релігії, вона може приймати релігію за своїми переконаннями, вибором та здійснювати свободу сповідувати свою релігію або переконання публічним чи приватним порядком та виконувати релігійні чи ритуальні обряди".