Зміст
Вступ
1. Релігійний комплекс і його структура
2. Історична обумовленість розподілу церкви і розколу у християнстві
Висновок
Література
Вступ
Проблема виникнення релігії дуже важлива для повного розуміння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати якесь явище чи річ, ми неодмінно поставимо питання: звідки, чому, як і коли вони виникли і, лише одержавши відповідь на запитання, ми здобудемо знання про це явище. Це стосується і релігії.
Але з точки зору переважної більшості віруючих і значної частини духовенства, яке не вдається у богословські тонкощі, питання про виникнення релігії не має сенсу: релігію Бог дарував людству, причому саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія вічна і незмінна, саме їх релігія істинна і не потребує пояснення її походження. Та вже існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної із них. Ми знаємо майже в дрібних деталях процес формування ісламу, який відбувався на початку XI І століття, коли вже історію записували. Докладно відомо і започаткування християнства, що завершує своє друге тисячоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, адже йому більш ніж дві з половиною тисячі років.
З далеких століть доходить до нас звістки про стародавні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уявлення людей на зорі, їх існування свідчать численні факти науки. Всі народи мали свою релігію. Релігії виникали, розвивалися, зникали, змінювалися іншими. Безперечно, релігія має історичний характер, вона має свою, дуже цікаву і повчальну історію.
Структура релігії
Релігія є складним соціально-історичним явищем, усі елементи її структури — релігійні погляди, уявлення, почуття, інтуїція, обряди, свята, ритуальні церемонії, моральні та канонічні приписи, культові споруди, релігійні організації, навчальні заклади, служителі культу — перебувають у тісній єдності та взаємозалежності.
Проблема структури релігії має кілька аспектів. Перший із них пов'язаний з релігійною свідомістю — особливістю поглядів, уявлень, почуттів та переживань віруючих; другий — з культовою діяльністю; третій — з релігійними організаціями.
Релігійна свідомість, охоплюючи міфи, концепції, ідеї, теорії, уявлення про надприродне, догмати, зміст священних книг, легенд, молитов тощо, становить концептуальний аспект релігії.
Релігійна свідомість — ставлення віруючих до світу, виражене в системі поглядів, почуттів, смисл яких становить віра у надприродне.
Суттєвими ознаками релігійної свідомості є образність, символічність, інтимність, утаємниченість, поєднання ілюзорного та реалістичного.
Найважливішими аспектами релігійної свідомості є:
—релігійні погляди, які виявляються через розуміння і тлумачення світу, існують у формі уявлень, понять, суджень. Головною рисою їх є віра в надприродне;
—релігійні почуття, що виражають емоційне ставлення до світу і його явищ, є індикатором щирості релігійних вірувань. Особливих релігійних почуттів не існує, це звичайні людські почуття, зосереджені у релігійній сфері. Вони бувають позитивними (любов, благоговіння, радість) і негативними (страх, розгубленість, розпач);
—релігійний смисл, який, стосуючись сенсу буття, життя і смерті, добра і зла тощо, охоплює взаємозв'язки людини і світу.
Сутність релігії найхарактерніше виявляється у сфері релігійної свідомості, якій властива наявність віри. Будь-яка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у щось. Це «щось» не може бути предметом віри незалежно від його усвідомлення. Не можна вірити в об'єкт як такий. Вірити можна тільки в певні уявлення про цей об'єкт (що він існує і наділений певними властивостями).
Віра — стан релігійної свідомості, що виявляється у бездоказовому визнанні істинності релігійного вчення, існування надприродних сил, абсолюту.
Віруючі люди визнають віру дарованим Богом феноменом, що має надприродну сутність.
Предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, поняття, теорії, надприродне. Релігійна людина вірує у винятковість надприродних істот або сил, не застосовуючидо них критеріїв вірогідності. Але не всі гіпотези є предметом віри.
Зміст віри обумовлює символічний аспект релігійної свідомості. Як складова акту вольового вибору, віра відображає стверджувальну силу духу, допомагає людині в мобілізації її духовних, моральних, фізичних сил. З вірою пов'язаний і діалогічний аспект релігійної свідомості, оскільки людина постійно перебуває в мисленому спілкуванні з об'єктом своєї віри.
Віра в надприродне є суттєвою ознакою будь-якої релігії. Для представників богословсько-теологічної думки монотеїстичних релігій — це віра в єдиного Бога. А поширена у ранніх формах релігії віра у духів, богів, дияволів та інші потойбічні сили, на їх думку, є лише підготовчою стадією до істинної віри в Бога»
Віру в надприродне, в можливість установлення з ним певного зв'язку визнає й чимало світських релігієзнавців. Такий підхід до релігії зветься преформізмом.
Преформізм — учення, яке стверджує, що всі вищі форми, яких досягають явища у процесі свого розвитку, зароджуються і черпають енергію у нижчих формах.
Деякі вчені тлумачать релігійну віру переважно як інтелектуальний феномен, акцентуючи на змістовому характері релігійних уявлень. На їх погляд, релігія є переважно міфологічною системою, а формування релігійної свідомості починається із зародження релігійних уявлень, які постають у чуттєво-зорових образах. їх джерелом є природа, суспільство, людина. На основі цих образів формуються розумові конструкції: поняття, судження, висновки.
Розходження у поглядах релігієзнавців починаються з тлумачення джерела цих почуттів (любов, страх). Богословсько-теологічна думка в релігієзнавстві пов'язує ці почуття з надприродним джерелом, «із зустріччю віруючого з божеством, священним». Представники психології релігії вважають, що питання про природне та надприродне джерело релігійних переживань не підлягає науковим методам пізнання. Прихильники атеїстичної течії стверджують, що людські почуття можуть стати релігійними, якщо вони спрямовані на фантастичні істоти, зв'язки та відношення.
Проблема пріоритету раціональних та емоційних аспектів релігійної свідомості набуває актуальності при розгляді взаємодії різноманітних її рівнів. На концептуальному рівні релігійна свідомість існує у формі віровчення, зміст якого розкривається та обґрунтовується у спеціальній галузі релігійних знань — богослов'ї (теології).
Богослов'я (теологія) — система обґрунтування і захисту релігійних учень про Бога, сукупність доказів істинності догматики конкретної релігії, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства та віруючих.
До його складу належать теоретичні та практичні дисципліни — апологетика, догматика, пастирське богослов'я та ін.
Апологетика — розділ богослов'я, що виправдовує та захищає певну релігійну систему, її догмати за допомогою апелювання до розуму.
На перших порах існування релігійної системи апологетика покликана захищати її у переважно несприятливому середовищі. Пізніше, коли релігійна система здобуває визнання, вона зосереджується, в основному, на протидії єресі, іншим релігіям, будь-якій критиці.
Догматика — віровчення релігійної конфесії, що визнаються як установлені Богом, вічні, незмінні істини.
Релігійні догмати визнаються як абсолютні, недосяжні для критики істини. Будь-які спроби взяти їх під сумнів засуджуються як єресь, піддаються анафемі від імені Бога.
Пастирське богослов'я — розділ православного і католицького богослов'я, що обґрунтовує боговстановленість пастирського богослужіння, його необхідність у справі спасіння.
Воно формує основні вимоги до священиків у церкві та поза нею, правила призначення їх на посади, посвячення їх у сан (хіротонія) та ін.
Завданням теології є формування релігійних уявлень, інтерпретація основних положень віровчення згідно з інтересами церкви, боротьба з єрессю.
Представники богословсько-теологічної думки визначають безумовним пріоритет догматичного аспекту релігійної свідомості. А прихильники наукового релігієзнавства вважають його вторинним.
Наявність у людській свідомості релігійних ідей, уявлень та почуттів ще не є свідченням існування релігії. Адже надприродні істоти можуть фігурувати у творах мистецтваяк художні образи, людина може знати релігійне вчення і не бути віруючою. Релігія сприймає надприродне як справді існуюче, віруючий прагне встановити з ним зв'язок як з реальним об'єктом. Як і всі явища духовного життя, релігія є результатом психічної діяльності людини — розуму, почуття, волі. Складовими цієї діяльності є уявлення, світорозуміння, світовідчуття, ставлення до світу.
Релігійний культ відрізняє релігію від інших форм суспільної свідомості. Зумовлений він релігійними уявленнями віруючих, догматами віри і спрямований на задоволення їхніх потреб. Специфіка його виявляється не в особливих предметах, об'єктах вірування, а в тому, що релігійні уявлення, образи, належачи до культової системи, набувають у ній символічного змісту.
Релігійний культ — реалізація віри у предметах, символах, діях індивідів, груп віруючих.
Предметом культової діяльності є різні об'єкти (матеріальні предмети, тварини, ліси, гори, Сонце, Місяць), сили (духи, боги, Всевишній Бог), усвідомлювані як релігійні образи. Суб'єктом культу можуть бути віруючий індивід, релігійна спільнота. Участь у релігійному культі може бути спричинена як релігійними (вірою, почуттями, потребами, сподіваннями), так і нерелігійними (намаганням отримати естетичну насолоду) мотивами. Засобами культу є культові споруди (храми, молитовні будинки, капища), релігійне мистецтво (архітектура, живопис, музика), релігійні предмети (хрест, свічки, церковне обладнання). Результатом культової діяльності є задоволення релігійних потреб.