На українських землях, які перебували у володінні Австро-Угорщини й Польщі, відносно успішно в ХІХ і на початку ХХ ст. розвивалася мережа православних і греко-католицьких парафій. Поглинувши в 20-х роках ХХ ст. Північну Буковину, Румунія ліквідувала тут самостійну православну митрополію й перевела її до складу своєї православної церкви. На Закарпатті в цей час діяли мукачівські православні і греко-католицькі єпархії [12,13, c.73].
Своєрідним бумом конфесійної диференціації в Україні, як і у всьому Радянському Союзі, до якого вона належала, були 20 -30-ті роки ХХ ст. В цей час на грунті православ’я тут з’являються різні обновленські течії, іоаніти, апокаліпсисти, федорівці та ін. У першій половині ХХ ст. на українських теренах виникають кеносистичні секти, зокрема інокентіївці, леонтіївці, митрофанівці, мурашківці. Осибливістю їх є віра в "живого Бога," ім’я якого звучить в самій назві течії.
У повоєнну добу релігійна діяльність в Україні всілякого обмежувалась..Офіційно було зареєстровано біля 10 релігійних течій. Серед них православ’я, католицизм, іслам, іудаїзм, старообрядництво, баптизм, адвентизм та ін. Якщо на початку 20-х років ХХ ст. в Україні храми існували в кожному селі, навіть на більшості хуторів, то наприкінці 40-х років їх залишилося втричі менше. Державна політика войовничого атеїзму, яка здійснювалася з 1954 року і до середини 80-х років минулого століття, призвела до значного скочення релігійної мережі. Так, якщо в 1958 р. в Україні було закрито 64 церкви, то в 1960 р. їх уже було закрито 747, а це в 12,1 рази більше ніж у 1958 р. Новий закон про релігійні культи значною мірою ускладнював можливості реєстрації чи відкриття нових парафій або громад і водночас спрощував процедуру їх закриття. На початку 1961 р. кількість діючих в Україні церков і молитовних будинків зменшилась до 7192. Хоч тотальне скорочення мало загальноукраїнський характер, але найбільше воно зачепило Вінницьку, Дніпропетровську, Івано-Франківську, Львівську, Одеську, Полтавську, Хмельницьку, Черкаську і Чернігівську області. Лише в 1962 р. в Україні було знято з реєстрації 1144 релігійні громади. Скорочення мережі відбувалося переважно за рахунок сільських парафій. Із знятих з реєстрації громад у 1959-1964 роках 81% - сільські [11-14, c.73].
Посилений опір віруючих політиці "релігійних скорочень" призві до того, що в період відлиги темпи закриття церков і молитовних будинків дещо "уповільнилися." Так, у 1963 р. було знято з реєстрації вже 526 культових об’єктів, а в наступному році лише – 257.
Зняті з реєстрації культові споруди або передавалися якійсь свідській організації, і вона їх перебудовувала для своїх цілей, або залишалися закритими і через недогляд поступово руйнувалися, або ж розбиралися через неможливість їх використовування чи аварійність.
Партійно-державний наступ на релігію і церкву в Україні продовжувався до середини 80-х років ХХ ст. Пожвавлення релігійної діяльності різних конфесій в Україні наступило лише з початком перебудови. Воно захопило переважно західні й центральні області республіки. На Півдні і Сході це пожвавлення було незначним. Основною передумовою активізації церковно-релігійного життя в Україні було розгортання демократичних процесів в суспільному житті. Цьому сприяло певною мірою також відзначення в 1988 р. тисячолітнього ювілею прийняття християнства. Фактично в усіх населених пунктах, в яких збереглися культові приміщення, відновлювалася діяльність відповідних релігійних громад.
Поліетнічність України також значною мірою сприяла розвитку у ній багатоконфесійності. Різні культурні об’єднання національних меншин починають сприяти розвитку в нас специфічно їхніх конфесій. Активізувалося німецьке лютеранство, корейський і бурятсякий буддизм, кримо-татарське мусульманство, караїмство та ін. В 1988 р. виходить з підпілля Українська Греко-Католицька церква. В лютому 1989 р. заявила про себе Українська Автокефальна Православна церква. Наступив період не лише повернення культових споруд різним конфесіям, а й розгорнулося будівництво понад двох тисяч нових [13,14, c.73].
1.2.1 Стан і тенденції зміни релігійної мережі в роки незалежності
У 1991 р. в Україні вже діяло 12962 релігійних громад, які володіли 9449 культовими будівлями. Більше всіх громад було у церкви Московського Патріархату – 5469. Українська Автокефальна Православна Церква на цей рік нараховувала уже 1489 громад, Греко-Католицька – 2643, Римо-Католицька – 452. Активізація діяльності протестантських об’єднань сприяла зростанню кількості їх громад. В 1991 р. Церква Євангельських Християн-Баптистів мала їх 1127, інші баптистські течії – 78, Союз християн віри євангельської – 565, інші євангельські течії – 160, Реформатська Церква – 91, Церква Адвентистів Cьомого Дня – 267, Об’єднання "Cвідків Єгови" – 366. Почалося зростання громад іудейського і мусульманського віровизнань. Їх було в означеному році відповідно 40 і 31.
На цей час в Україні почали свою діяльність й нові, як для неї і її історії, течії. Так, Товариство Свідомості Крішни мало 17 громад, буддисти – 7, Велике Біле Братство – 4, Церква Повного Євангелія – 3, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів – 2, вірмено-католики, пресвітеріани, інокентіївці і даоси – по 1. В 1991 р. в Україні було 58 громад старообрядців різних толків, 24 громади Харизматичного напрямку, 18 – адвентистів-реформістів, 8 – Російської Вільної Православної Церкви, 5 – німецьких лютеран, 3 – методистів [10,11, c.73].
Значні суспільні зміни відбулися в Україні за останні 10 років. Вони зумовлені насамперед здобуттям нею своєї державної незалежності, відмови від тоталітарної моделі політичного устрою, панування в країні однієї ідеологічної системи. Ці зміни спричинили якісно нову ситуацію в релігійному житті країни.
За короткий час відбувалася переорієнтація свідомості мільйонів людей на ті морально-етнічні цінності, які раніше нехтувалися і переслідувалися офіційно пануючою ідеологічною системою.
Останнє п’ятиріччя – це період інтенсивного розвитку релігійної мережі в Україні. Зростає не лише кількість релігійних організацій, чисельність послідовників різних конфесій, а й сама кількість релігійних організацій. Якщо в 1991 р. на реєстрації знаходилося 42 релігійні об’єднання, то на початку 2004 року їх було уже 122 [15, c.73].
Найважливішою складовою релігійного життя в Україні є православ’я. Загалом воно об’єднує 15370 організацій. Домінуючою в православ’ї є Українська Православна Церква, що знаходиться в юрисдикції Московського Патріархату. На сьогодні вона має більше 10,4 тисяч громад віруючих, налічує 151 монастир, 15 духовних навчальних закладів, 95 періодичних видань, 3746 недільних шкіл та 36 братств. Предстоятелем церкви є виходець з Поділля митрополит Київський і всієї України Володимир. Центральний офіс УПЦ МП знаходиться в Києво-Печерській Лаврі. Кафедральним собором є її Успенська церква. Нацбільша концентрація громад цієї церкви знаходиться на Поділлі, Закарпатті і Великій Волині ( Волинська, Рівненська і Житомирська області ).
Українська Православна Церква Київського Патріархату офіційно нараховує 3508 релігійних організацій. Вона має 34 монастирі, 16 духовних навчальних закладів, 23 місії, 1086 недільних шкіл та 25 періодичних видань. Найбільше громад цієї церкви на Галичині, Великій Волині та Київщині. УПЦ КП має свої парафії в Америці, Західній Європі, Росії, навіть в Австралії. Офіс церкви знаходиться у Києві, кафедральним храмом є Володимирський собор.
Українська Автокефальна Православна Церква має 1156 парафій, 70% яких знаходиться в галицьких областях України. Найбільше їх на Львівщині (354) та Тернопільщині (286). Предстоятелем Церкви є митрополит Київський і всієї України Мефодій, кафедральним собором є Андріївська у Києві. Вона мала у 2004 році 5 монастирів, 7 місій, 325 недільних шкіл, 7 періодичних видань. В УАПЦ майже постійно наявне протистояння владик, що зумовило помітне зменшення її авторитету і мережі.
В Україні, окрім названих, на початок 2004 року діяло ще декілька інших православних церков. Так, Російська Вільна Православна Церква мала 27 громад, Апокаліптична ПЦ – 4 громади. Діяло дві греко-православні громади, п’ять православних незалежних. Функціонували громади Реформованої і Соборноправної православних Церков. В Україні також поширені різні об’єднання православного коріння. Так, Старообрядницька Церква Білокриницької згоди мала в 2003 році 59 громад, з яких 16 – на Поділлі. До Руської Старообрадницької Православної Церкви без попівської згоди належало 10 громад, 5 з яких – на Житомирщині. Російська Істинно-Православна Церква на цей час об’єднувала 23 громади, Богородична Церква – Церква Матері Божої Преображенної – 14 громад. Незмінною залишилася кількість громад молокан – 4 [7,8, 16, c.73].
Досить активно за останні 10 років пройшло відродження Української Греко-Католицької Церкви. За кількістю громад (3340) вона перевершила довоєнний рівень і займає на сьогодні третє місце в Україні. Церковну службу в УГКЦ здійснює біля 2,1 тис. священнослужителів. Переважна більшість парафій Церкви знаходиться в галичанському регіоні та Закарпатті. Очолює УГКЦ з січня 2001 року Верховний Архиєпископ кардинал Любомир Гузар. Останнім часом помітне поширення греко-католицизму в інших регіонах України, але тут діє лише 5% його громад. З моменту легалізації УГКЦ відновила свою структуру, створила 17 єпархій та 4 екзархати на Сході країни, відкрила 92 монастирі, 13 духовних навчальних закладів, 1132 недільні школи, 25 періодичних видань. Діє 14 місій і 2 братства. До цієї Церкви відносяться також понад 2 тисячі греко-католицьких парафій, що діють в українській діаспорі [8,16, c. 73].