Наше дослідження виявило, що окремі мас-медіа конкретними матеріалами розпалюють нетерпимість.
Кілька матеріалів про УГКЦ стосувалися 410-літнього ювілею Береcтейської унії. В. Дзюба та І. Симоненко на сайті «From.ua.com» назвали свій матеріал «Багатовекторний український Бог» (11 жовтня 2006 року, www.from-ua.com/politics/452baebc262e5/), тим самим використавши суто зовнішньополітичне поняття до цілком трансцендентного, яке в свою чергу не має жодного стосунку до дипломатії. Аналізуючи події 410-літньої давності, автори у вступі наголошують, що греко-католики «так і залишились для римської церкви «напівкатоликами» серед сповідуваної чистий «католицизм» еліти».
Значна частина статті Д. Скворцова під нетолерантною і не дуже зрозумілою назвою «Доброчесне шахрайство як частина «європейських цінностей» містить відверті образи історичних і сучасних постатей УГКЦ, зокрема, митрополит Андрея Шептицький названий «ідеологом терору» в таборах «Талергоф» і «Терезін» під час Першої світової війни. В черговий раз автор ворогом «канонічного Православ'я» вбачає в УГКЦ.
НеможнаоминутиувагоюпублікаціюМ. Басаєва«Православназагроза» надонецькомусайті “Novosti.dn» (12 січня 2007 року, novosti.dn.ua/details/39214/), вякійавтордаврізкуоцінкудіяльностіУПЦ (МП) в 2006 році. М. Басаєв пише про антиукраїнську пропаганду з боку УПЦ (МП) та піднесення російських ідей в Україні і означує ці всі процеси «махровим фашизмом». Наприкінці публікації поставлено запитання про те, чи «не пора нам сприймати ТАКЕ православ’я (зі свастиками, вуличними акціями протесту, пропагандою нетерпимості і насилля до ближнього, агітацією неприйняття навколишнього світу у вищих учбових закладах, погромами) не як релігію, а як ідеологію і оголосити повномасштабну війну цій ворожій нормальному демократичному суспільству тенденції?».
УвагаукраїнськихЗМІдорелігійноїорганізаціїпідназвою «ПосольствоБоже», якевУкраїніочолює «громадянинСШАнігерійськогопоходження» (такйогоназвановнаведенійнижчепублікації) СандейАделаджа, всебільшепочалазростатипісляперемогинаминулорічнихвиборахкиївськогомераЛеонідаЧерновецького. Адже він декларує свою приналежність до цієї організації. Оцінка діяльності «Посольства Божого» стала набувати в окремих матеріалах різкого забарвлення, журналісти, як і у випадку з УПЦ КП та УГКЦ не скупилися на епітети різного гатунку. В статті «Інтервенція» («Рабочая газета», 8 вересня 2006 року, www.rg.kiev.ua/main.php?action=shownews&id=2488) на початку зазначається, що після розпаду СРСР «найбільший полігон одурманювання цілої країни псевдохристиянськими шаманами – Україна». У статті відкрито проявляється не тільки нетерпимість до віросповідання конкретної людини, але й расова нетерпимість.
О. Романенко та Г. Співак на сайті «Фраза» опублікували «Скандальний репортаж з «Божого двору» (29 вересня 2006 року, www.fraza.com.ua/analitics/29.09.05/11323.html). Проводячи журналістське розслідування в якості нових членів організації «Посольство Боже», вони намагалися висвітлити здебільшого негативні сторони діяльності харизматів. С. Аделаджу називають «сумно відомим чорношкірим «пастором», «чорним сонечком» (антонім образу російського фольклору «світле сонечко»), «богоподібним Сандеєм», який «почав торгівлю «чудодійними» засобами прямо в церкві» (натяк на наркотики).
Нетолерантне ставлення до окремих релігійних організацій проявляється також у нерозумінні специфіки їхньої релігійної діяльності. Наприклад, журналіст Р. Костріца, назвавши свою статтю «Хасиди втопили щастя в горілці» (газета «Коммерсант-Україна», 25 вересня 2006 року, www.kommersant.ua/doc.html?DocID=707094&IssueId=35738) наголосив на тому, що представники цього напрямку юдаїзму зловживають алкоголем, хоча йшлося про святкування Нового року за єврейським календарем в м. Умані Черкаської обл.
Преса і сайти релігійних організацій
Окремі публікації у виданнях УПЦ (МП) демонструють певним чином не таке радикальне ставлення до діяльності УПЦ КП. З уст Предстоятеля УПЦ (МП) митрополита Володимира (Сабодана) в інтерв'ю «Слова «європеєць» і «християнин» повинні бути синонімами» (журнал «Православний вісник», ч.3, 2006 р., с.8-15), а при аналізі публікацій єпархіальної газети «Світло православ’я» (Львів) у досліджуваний нами період не виявлено публікацій нетолерантного змісту і взагалі не порушено конфліктних тем. Як виняток, на офіційній веб-сторінці прес-служби УПЦ (МП) 2 січня 2007 року представлено дуже велику за обсягом, 19 стандартних сторінок, публікацію В. Анісімова «Філарет як фальсифікація» (сайт «Україна православна», 1 січня 2007 року, www.pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=article&action=fullinfo&id=13740), в якій з різким осудом проаналізовано життя та діяльність Предстоятеля УПЦ КП. Злісна характеристика Предстоятеля УПЦ КП висловлена В.Анісімовим в короткій формі: «при Сталіні – сталініст, при КДБ – кадебіст, при ГКЧП – гекачепіст, при Кравчуку – «кравчукіст», при Кучмі – кучміст, при Ющенкові – оранжист. Цілком чеховська душечка!». Завершує публікацію чітке протиставлення «добра-погана релігія»: «Православ’я, наша тисячолітня віра, релігія любові, братства і правди, в переукладенні Філарета стає релігією брехні, ненависті і зради».
Діяльність УГКЦ стала також об'єктом всесторонньої критики з боку журналістів та окремих церковних достойників. Одне з інтерв'ю на сайті «Православие.ru» було присвячено «особливостям українського уніатства» (5 жовтня 2006 року, www.pravoslavie.ru/guest/061005191445).
ПресаУПЦКПвсвоючергуреагуєспокійною, неемоційноютональністюнарізноманітнізакидиіобразливіхарактеристикизбокуУПЦ (МП). Прикладом цього може послужити інтерв’ю з Патріархом Філаретом у журналі «Православний вісник» під назвою «Більше за визнання автокефалії нам потрібне єднання українства» (ч.7-8, с.28-31, передрук з «Українського форуму», 17 серпня 2006 року). У ньому предстоятель УПЦ КП наводить факти втручання окремих радикальних політичних сил у релігійне життя України. В тому ж числі «Православного вісника» вміщена розмова Патріарха (журнал «Інформ-століття», серпень 2006 р.) під назвою «Київ-Москва: розмови про престол» (с.31-34). Глава УПЦ КП зазначає: «я не розірвав стосунки з ними, це вони – зі мною» і далі толерантно говорить про дуже напружені взаємини з УПЦ (МП), не вдаючись до образ і навішування певних ярликів. В іншому виданні УПЦ КП – газеті «Голос православ’я» – помітна врівноважена оцінка розділеності православних Церков. Наприклад, публіцист Марк Тимофійчук у статті «Про поділи, розколи та питання церковної єдності» (ч.19, с.5) вживає слово «конфесії» стосовно двох інших православних Церков – УПЦ (МП) та УАПЦ.
Третя за чисельністю українська православна деномінація – УАПЦ, хоча була майже непомітною в рамках нашого дослідження, у своїх пресових виданнях небайдужа до суперечливих питань українського православного простору. Одне з найвпливовіших – часопис «Наша віра» – демонструє відкритість для авторів з інших антагоністичних до УАПЦ конфесій. Так, у ч. 8 вміщена публікація священика УПЦ (МП) А. Дудченка «Виклик секуляризації в Україні та наша можлива відповідь». В ч. 11 в статті «Страсті довкола Катерининського храму» прот. О. Морозов та А. Щербина аналізують в толерантному дусі конфлікт у Чернігові у зв’язку з передачею згаданого храму громаді УПЦ КП, який набув більше політичного забарвлення. Найгостріше автори висловилися про «Союз православних громадян України» – це «маргінальна політична партія».
Підсумовуючи, потрібнозазначити, щоскладніісуперечливіпроцесивукраїнськомурелігійномужиттівідобразилисяназмістіаналізованихврамкахнашогопроектуматеріалівтапублікацій. Виникає логічне запитання: якими критеріями керуються працівники ЗМІ, коли пишуть про розколи українського православного простору, коли вони дають відповідну оцінку діяльності окремих релігійних організацій та їхніх керівників і т.д.? На жаль, здебільшого переважає емоційний чинник, проявляються симпатії окремих журналістів до певної конфесії, розпалюється нетерпимість до представників інших релігійних організацій, вибудовуються не завжди логічні геополітичні візії на церковному полі, а окремі ЗМІ з допомогою своїх працівників в нетолерантний спосіб переконують свою аудиторію у перевазі тієї чи іншої конфесії.
Використана література
1) Віртуальна бібліотека: www.4uth.gov.ua/tolerance/.
2) Журнал «День».
3) Сайт: www.edu.playex.org
4) Центр Дослідження Правого Руху - Указ толерантності: www.cdpr.org.ua
5) Сайт: www.risu.org.ua
6) Паламар А. О. Мудрость общения.- М.: Мол. гвардія, 1990.
7) Титаренко М. Т. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності.- К.: Либідь, 2003