Дисертація складається зі вступу, чотирьох роздiлiв, тринадцяти пiдроздiлiв, висновків, списку використаних джерел (563 найменування). Основний зміст роботи викладений на 385 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної проблеми, визначається об’єкт, предмет, мета і завдання дисертації, викладаються методологічні основи дослідження, його наукова новизна, теоретичне і практичне значення, наводяться дані про апробацію отриманих результатів, умотивовується структура дослідження.
Упершому розділі«Релігійні конфлікти як об’єкт теоретичних досліджень: відгалузевих розвідок до міждисциплінарного знання» проаналізовано ступінь вивченості проблеми у працях вітчизняних та зарубіжних релігієзнавців, соціологів, конфліктологів, політологів, богословів; висвітлена джерельна база дисертації; обґрунтовано актуальність і практичну значущість конституювання нової міждисциплінарної галузі у дослідженні релігійних феноменів – конфліктології релігії.
В першому підрозділі«Релігійні конфлікти в колі наукових та богословських інтересів (аналіз бібліографії)» проаналізовані теоретичні напрацювання щодо природи і виявів релігійних конфліктів, накопичені у різних галузях знань. В поле уваги потрапили, насамперед, праці класиків соціологічної теорії конфлікту та сучасних українських і зарубіжних фахівців-конфліктологів, серед яких: А.Анцупов, В.Андреєв, Е.Бабосов, А.Бандурка, А.Бобро, Ф.Бородкін, І.Ващенко, Н.Вишнякова, Л.Герасіна, А.Гірник, А.Глухова, О.Громов, А.Дмитрієв, Л.Ємельяненко, С.Ємельянов, В.Жаворонков, Ю.Запрудний, І.Зіміна, А.Ішмуратов, А.Кармін, Н.Коряк, В.Кудрявцев, Г.Ложкін, В.Нагаєв, М.Панов, В.Петюх, М.Пірен, М.Примуш, І.Сергієнко, Е.Степанов, Л.Торгова, Л.Чернова, В.Шейнов, А.Шипілов.
Виявлено, що підґрунтям сучасних конфліктологічних розвідок в межах українського академічного релігієзнавства стало дослідження міжправославних та православно-грекокатолицьких відносин у контексті суспільних трансформацій 90-их років ХХ століття. Простежується еволюція наукового осмислення конфліктних процесів у релігійній сфері від переважно описово-інформативних підходів до узагальнюючого осмислення типів і специфіки релігійних конфліктів та комплексу протиріч у конфесійній сфері, спричинених перехідним, трансформаційним станом українського суспільства. В цьому контексті залучено праці В.Андрущенка, М.Бабія, В.Бондаренка, Т.Горбаченко, В.Докаша, В.Єленського, В.Журавського, С.Здіорука, М.Кирюшка, А.Колодного, В.Козленка, В.Лубського, М.Новиченка, В.Пащенка, В.Перебенесюка, М.Рибачука, О.Сагана, О.Уткіна, Л.Филипович, О.Шуби, П.Яроцького. Важливим компонентом джерельної бази дослідження став доробок з актуальних питань соціології релігії, психології релігії, історії релігії, конфесіології та етнології релігії – праці В.Бодак, Л.Виговського, Л.Волової, А.Гудими, В.Климова, Н.Кочан, П.Кралюк, П.Павленка, Ю.Решетнікова, Н.Стоколос, В.Суярка, Л.Филипович, А.Чернія.
Різні теоретико-методологічні та практичні аспекти міжрелігійних та міжконфесійних конфліктів, тенденції розвитку релігійних процесів у країнах ближнього зарубіжжя після розпаду радянської держави знайшли своє висвітлення у працях Є.Арініна, В.Гараджі, Х.Гафарова, В.Губанова, Ю.Кімєлєва, М.Корзуна, П.Костюковича, М.Ленсу, О.Лобазової, Л.Мітрохіна, М.Мчедлова, Ф.Овсієнка, М.Одинцова, М.Писманика, М.Шахновича, М.Шахова, І.Яблокова, Я.Яскевич.
Системно-компаративний аналіз засвідчив відчутний розрив між напрацюваннями конфліктологів і релігієзнавців: фахово-конфліктологічні розвідки в галузі сучасних релігійних процесів провадяться здебільшого без опори на теоретико-методологічну базу релігієзнавчих дисциплін; а релігієзнавчі підходи до пізнання релігійних конфліктів свідчать про поверхове володіння науковим, понятійним і методологічним апаратом конфліктології.
З’ясовано, що геополітичні трансформації на терені Центральної та Східної Європи після розпаду СРСР та «соціалістичного табору» заклали об’єктивні передумови модернізації теоретико-методологічних підходів до аналізу соціальних конфліктів різного типу. Серед наукового загалу поширюються установки на принципи теоретичного плюралізму, синтезу теоретичних надбань і методологічного інструментарію різних течій і шкіл; міждисциплінарного вивчення конфліктів, що зумовлює генезис нових наукових галузей на стику конфліктології з іншими науками.
Актуалізуються дослідження закономірностей перехідного (транзитного) періоду як таких, що обумовлюють виразну специфіку конфліктів у постсоціалістичних країнах. Ці проблеми знайшли своє висвітлення в працях українських філософів, соціологів, політологів І.Бекешкіної, Є.Бистрицького, Є.Головахи, О.Данільяна, О.Дергачова, О.Куценка, С.Макеєва, Н.Паніної, В.Полохала, В.Тарана, М.Шульги та зарубіжних вчених З.Бжезинського, П.Байера, Л.Брашта, Р.Дарендорфа, Дж.Елстера, С.Ліпсета, М.Манделбома, Г.Нодіа, К.Оффе, В.Прусса, Д.Старка, Дж.Рупника, Г.Шопфліна. Чи не найбільшу увагу науковців привернула проблема етнонаціональних і етнорелігійних конфліктів, особливо актуалізована політичними реаліями пострадянського і балканського простору. Закономірності їх генезису, темпи ескалації та соціальні наслідки, феномени етнорелігійного екстремізму і тероризму тривалий час досліджують Г.Абдуаргимов, Р.Абдулатипов, В.Авксент’єв, А.Аклаєв, Ю.Антонян, Л.Арутюнян, М.Давитадзе, Л.Дробижева, А.Єлебаєва, А.Здравомислов, В.Іванов, Н.Медведєв, М.Ях’яєв тощо.
Залучення здобутків західної релігієзнавчої думки дозволило зробити висновок про відсутність цілісної концепції релігійних конфліктів, попри наявність потужної конфліктологічної традиції. Проте, від кінця ХХ ст. у науковий обіг входить чимало праць зарубіжних вчених, де в контексті дослідження економічних, політичних та релігійних трансформацій на терені посткомуністичних країн розглядаються і релігійні конфлікти. Вагомим компонентом джерельної бази дослідження став доробок В. Адамського, Р. Андорки, Г. Бабінського, К. Блея, І. Боровик, М. Бурдо, В. Веселовського, Е. Внук-Липинського, М. Гот’є, Ф. Гехарда, Г. Гофмана, Д. Девіса, Д. Дунна, С. Кеннета, К. Кракнелла, Д. Поллака, С. Рамет, П. Роберта, С. Сандлера, У. Сватоса, М. Смирнова, П. Томки, М. Тучек, Дж. Фокса, М. Юргенсмейера.
Відносно самостійний і значною мірою альтернативний вектор досліджень соціально-релігійних конфліктів, шляхів і засобів врегулювання міжконфесійних взаємин означує богословське релігієзнавство. Проблеми міжцерковних і міжконфесійних взаємин, екуменічної діяльності, сучасного поліконфесійного середовища порушені в працях визнаних православних богословів: Кирила (Гундяєва), Антонія (Сурожського), Дамаскіна (Папандреу), Іларіона (Алфєєва), Платона (Ігумнова), Феодосія (Снігірьова), А. Кураєва, Г. Скубака, О. Меня; греко-католицьких богословів і церковних діячів А. Шептицького, М. Любачівського, Л. Гузара, М. Мариновича; нинішнього римського понтифіка Й. Ратцингера. Залучені твори зарубіжних богословів і церковних діячів різних християнських гілок – Д. Бонхьоффера, Дж.Э. Вейза, Р. Вільямса, Ю. Жицінського, В. Йеротича, Г. Кюнга, І. Лангхаммера, Т. Одена, Д. Петерсона, Р. Роуд, М.Х.С. Сієрри. Помітний доробок в галузі історії українських церков та еволюції міжцерковних взаємин належить богословам-релігієзнавцям української діаспори – І. Власовському, І. Музичці, І. Огієнку, І. Ортинському, І. Шевціву, С. Ярмусю.
Відбиваючи оцінки і позиції кожної з конфесій, більшою чи меншою мірою втягнутої у конфліктні відносини, богословські розвідки демонструють взаємовиключні інтерпретації сучасної ситуації в релігійно-церковній сфері. При цьому виразний конфесійно-апологетичний характер стає на заваді об’єктивності й виваженості в аналізі релігійних конфліктів та засобів їх врегулювання.
Огляд широкого кола вітчизняних і зарубіжних, наукових і богословських джерел засвідчив, що комплексний аналіз сучасних релігійних конфліктів, базований на синтезі соціологічних, релігієзнавчих, політико-правових, соціально-філософських, психологічних, етичних знань, складає відносно невелику частку наявного доробку.
В другому підрозділі«Конституювання конфліктології релігії як актуальне завдання релігієзнавчих досліджень» обґрунтовується, що релігієзнавчі розвідки з проблем детермінації, типів і векторів впливу релігійних конфліктів, їх специфіки у суспільствах перехідного типу, вимагають попередньої розробки відповідного категоріального й методологічного апарату. Доводиться, що сформовані об’єктивні передумови та актуалізовано соціальні потреби для формування нової міждисциплінарної галузі – конфліктології релігії. Визначені об’єкт, предмет, методи, принципи і функції конфліктології релігії, завдання і перспективи її розвитку як теоретико-прикладної дисципліни.
У першому параграфі підрозділу «Концептуальні засади конфліктології релігії» аналізуються контраверсійні точки зору на статус конфліктології у системі сучасного знання. Аргументовано, що сучасна конфліктологія вибудовується у відносно самостійну сферу наукового знання, матриця якої була закладена класичною теорією конфлікту. Показано, що важливими ознаками сучасного конфліктологічного дискурсу є множинність методологічних підходів до інтерпретації природи конфліктів, їх типології, генезису, структури і функцій та міждисциплінарний характер конфліктологічного знання.
У цьому контексті доводиться, що творення нових дисциплін на стику конфліктології з іншими галузями знань не є довільним чи штучним процесом, а обумовлене, з одного боку, об’єктивними потребами концептуалізації накопичених теоретичних розвідок, з іншого – запитами практичного врегулювання конфліктів різного типу. В сучасному світі релігійна сфера набуває все більшої актуальності як об’єкт конфліктологічних досліджень з огляду на поширеність, резонансність та деструктивні наслідки релігійних конфліктів у добу глобалізації. Відтак конституювання спеціальної теорії релігійного конфлікту на засадах міждисциплінарного підходу стає нагальним завданням релігієзнавства. Спираючись на ці міркування, автор обґрунтовує своє бачення предмету конфліктології релігій, що його складають загальні закономірності виникнення, ескалації, динаміки релігійних конфліктів, принципи їх врегулювання і попередження в умовах сучасних поліконфесійних суспільств.