- коли під час судового розгляду справи встановлено підстави для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб;
- при наявності підстав, встановлених у судовому засіданні, для притягнення підсудного за інший злочин;
- для збільшення обсягу обвинувачення.
На відміну від суду державному обвинувачеві у судовому засіданні надане право змінювати обвинувачення за певних обставин у бік пом’якшення або погіршення його становища, а також заявляти клопотання про повернення справи на додаткове розслідування з метою пред’явлення більш тяжких обвинувачень.
Тобто закон чітко розмежовує функції суду та прокурора у змагальному процесі: завдання суду - виносити рішення за зібраними досудовим слідством і представленими доказами обвинувачення особи, яке остаточно формулює державний обвинувач у судовому засіданні.
На сучасному етапі прокуратура знаходиться на шляху становлення відповідно до конституційної моделі. Сьогодні виконується у повному обсязі перша конституційна функція підтримання державного обвинувачення у суді фактично у всіх кримінальних справах, що збільшило навантаження у декілька разів. В умовах реформування судової та прокурорської систем, значного збільшення навантаженості, неможливості іноді ефективно забезпечити судові процеси наявною кількістю прокурорських працівників страждає якість виконання прокурором функції кримінального переслідування винних осіб у суді. І все ж не треба поспішати пояснювати неякісність виконання цих обов’язків тільки вказаними проблемами. Необхідно і в таких умовах, у межах своїх повноважень обрати правильні пріоритети, мобілізувати потенційні резерви.
Перш за все, це стосується організації підготовки до участі у судовому розгляді кримінальної справи, що складає основне підгрунтя ефективного підтримання державного обвинувачення у суді.
Стадія підготовки - це не просто ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, вона складається з наступних частин:
а) забезпечення ефективності підтримання державного обвинувачення ще під час досудового слідства;
б) врахування низки критеріїв при призначенні державного обвинувача у конкретній справі;
в)застосування ефективної методики підготовки прокурора до участі у судовому засіданні.
Конституція, зміни, внесені у кримінально-процесуальний закон, повністю звільнили суд від обвинувальної функції, а всю відповідальність за доказування обвинувачення переклали на прокурора. Визначені Конституцією пріоритети змінили погляд на всі стадії кримінального судочинства. Сьогодні вони мають одну мету: повноий всебічний і об’єктивний розгляд справи у суді. У цих умовах життя диктує суттєву істину: дізнання та досудове слідство - не самоціль, а лише допоміжна стадія. Діяльність органів, що виконують оперативно-розшукові дії, дізнання та досудове слідство, не закінчується встановленням винної у злочині особи, зібранням доказів і їх фіксуванням, пред’явленням обвинувачення та складенням обвинувального висновку. Головний їх обов’язок - забезпечити прокурору можливість представити ці докази суду у повному обсязі [35, c.62].
По-перше, слідчі органи повинні не тільки встановити, допитати свідків, потерпілих, але й здійснити всі можливі заходи до забезпечення їх явки до суду. Саме з метою досягнення такого результату в сучасних умовах специфічності злочинів та можливостей злочинців протидіяти розслідуванню вводяться і діють в багатьох демократичних країнах програми захисту свідків. На жаль, в нашій країні ця робота лише на початковому етапі.
По-друге, забезпечити майбутнього державного обвинувача найбільш важливими матеріалами, які той з певних причин не зможе детально законспектувати.
У багатьох розвинутих країнах світу із змагальним принципом судочинства справа під час судового процесу знаходиться у прокурора, і обвинувальний вирок виноситься, якщо прокурор професійно й повно представить існуючі в ній докази суду або присяжним. На відміну від такого порядку наше кримінально-процесуальне законодавство передбачає направлення всієї справи до суду задовго до процесу, у зв’язку з чим оперувати оригіналами доказів державний обвинувач у суді не може, а користується лише записами і конспектами, що ускладнює його можливості у змагальному процесі. Тому дуже важливо, щоб у наглядове провадження у справі слідчий для державного обвинувача поклав найбільш важливий доказовий матеріал.
За ст. 6 галузевого наказу Генерального прокурора України від 19.09.2005 № 5 гн під час досудового слідства у наглядовому провадженні слід накопичувати:
- копії опису матеріалів кримінальної справи;
- процесуальні рішення, прийняті під час дізнання і досудового слідства;
- копії та виписки з документів, що містять основні докази, на яких ґрунтується обвинувачення.
З огляду на важливість виконання цих вимог для належної підготовки державних обвинувачів до судового розгляду справи прокурорам доручено перевіряти наявність вказаних матеріалів перед затвердженням обвинувального висновку.
Наприклад, у Борщівському районі Тернопільської області справу з обвинуваченню О. за ст. 115 ч. 1 КК України розслідував прокурор району, який до наглядового провадження, окрім копій процесуальних документів, приєднав фототаблиці з місця події та копію протоколу допита основного свідка К - родички обвинуваченого. У судовому засіданні захисник зробив спробу поставити під сумнів факт, що потерпілого вбито у кухні будинку, а свідок К. спробувала змінити свої показання на користь підсудного. Завдяки зваженому підходу до формування наглядового провадження у справі з боку прокурора, державному обвинувачеві вдалося впевнено спростувати доводи захисника, вміло допитати у суді свідка К. та повернути її до показань, які вона давала на досудовому слідстві [71].
По-третє, на стадіях затвердження обвинувального висновку, судових розглядів справи необхідно забезпечити тісну взаємодію слідчого з державним обвинувачем. Необхідність такої співпраці особливо важлива по актуальних справах, розслідування у яких постійно стикається з труднощами, пов’язаними з протидіями слідству, і свого апогею досягає у судовому слідстві.
Прокурор у процесі нагляду за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, має можливість та повинен переорієнтувати роботу зазначених органів саме у такому напрямі, підвищити відповідальність слідчого не тільки за якість розслідування справи, а й за кінцевий результат, а державного обвинувача - за використання всіх можливостей у здійсненні обвинувальної діяльності в суді.
Не менш важливе значення в сучасних умовах значного підвищення ціни помилки державного обвинувача, яку не завжди можна виправити у подальших розглядах справи, має підбір прокурора для слухання конкретних, принаймні складних та специфічних справ. Тому у наказі Генерального прокурора України від 19.09.2005 № 5 наголошується про необхідність доручати державним обвинувачам вивчення кримінальної справи, перед затвердженням обвинувального висновку. Що стосується справ, розслідуваних органами прокуратури, призначати державних обвинувачів „з моменту пред’явлення обвинувачення, а в разі оскарження постанов чи дій слідчого або прокурора на стадії досудового слідства - перед розглядом скарг судом”.
Важливим є впровадження практики, коли в супроводжувальному листі про направлення справи до суду повідомлялося персонально, який прокурор буде підтримувати державне обвинувачення. Це надасть можливості: підвищити відповідальність державного обвинувача щодо вивчення матеріалів справи та встановити взаємодію із слідчим; внести порядок і дисципліну в організацію прокурором цієї роботи з тим, щоб суди поважніше відносилися до державного обвинувача та збулися ще пануючої з їх боку звички вимагати негайно направити будь-якого прокурора для слухання справи; більш ефективно організувати розгляд кримінальної справи.
Процес побудови правової держави, розвиток демократичних засад мають бути пов’язані з переглядом чинних і введенням нових правових норм. Нині, коли процес правотворчої діяльності в Україні набуває швидкого розвитку, спостерігаються позитивні тенденції у приведенні правової системи України у відповідність із міжнародними стандартами.
Особливо актуальним стає питання вдосконалення кримінально-процесуального законодавства та ретельного реформування системи органів досудового слідства, що є неминучим, оскільки викликано вимогами Конституції України. Мабуть, найпершою серед країн СНД це питання на законодавчому рівні закріпила у своїй Конституції Україна, в якій передбачено створення єдиної системи досудового слідства.
Відповідно до ст. 121 Конституції України прокуратуру не наділено правом проводити досудове слідство, але п. 9 її Перехідних положень передбачає, що прокуратура відповідно до чинних законів продовжує виконувати функцію досудового слідства – до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. На нашу думку, це є позитивним моментом. Зазначимо, що прокуратура України – не єдиний правоохоронний орган, що має у своїй структурі слідчі підрозділи. Такі ж підрозділи є в органах внутрішніх справ, Служби безпеки України, податковій міліції.
Таким чином, на сьогодні система органів досудового слідства України є різноманітною і складається з багатьох слідчих підрозділів, що створені в різних за своїм призначенням правоохоронних органах держави. І якщо відокремлення слідства від прокуратури чітко регламентоване вимогами Конституції Україні, то виокремлення слідчих підрозділів інших правоохоронних органів в єдину систему цілком логічно випливає з вимог Конституції України.