Філософ вважає, що ставлення людини до Бога схоже на ставлення індивіда до суспільства загалом. Релігія повторює ті зв'язки, які існують між індивідом і його соціальною групою. Адже група є чимось більшим, аніж просто сума індивідів. Відправлення релігійного культу, спокутування групою індивідуальних гріхів, спільна відповідальність групи за гріхи перед Богом засвідчують, що божество є ніби надприродним місцем концентрації групових сил. Більше того, взаємовпливи, які мають місце міжелементами групи, набувають у лоні Бога самостійної сутності. Групове життя, вийшовши за межі окремих його носіїв, спрямовується через бурхливе піднесення релігійного настрою у сферу надприродного. Тобто, за Зіммелем, відносини, що складаються між людьми, істотно впливають на уявлення про Божественне.
Культурологічна концепція. Щодо природи релігійного феномена вельми оригінальною є концепція англійського дослідника Карла-Густава Доусона (1889—1970). На переконання вченого, людському розуму притаманне вроджене знання про сутність Бога, що є невід'ємною ознакою найвищого Божого творіння. Посилаючись на філософську традицію Індії, Доусон доводить, що істинне знання можливе на глибинних рівнях свідомості. Це знання доступне людині через трансцендентну інтуїцію.
Трансцендентний(лат. transcendere—переступати) —той, щоперебуваєзамежамилюдськогобуття, свідомості, пізнанняйперевищуєїх. Убогослов'ї—недоступналюдинісферапотойбічного, зовнішньогощодорелігії.
Інтуїція(лат. intuitio—уява, споглядання, intueor—уважнодивлюся, звертаюувагу) —безпосереднєосягненняістинибезлогічногообгрунтування, проміжнихланокаргументації, проникливість, відчуття, здогад.
Трансцендентна інтуїція у прихованому вигляді є у більшості форм релігійного досвіду, особливо в первісних релігіях. Адже первісна культура сформувалася шляхом проекції трансцендентного. Первісна людина у силі бика чи ведмедя, швидкості оленя інтуїтивно вбачала вияви божественної сили і слави. Є день і ніч, літо та зима, народження і смерть, іде дощ, світить сонце, росте трава, зріє зерно. Все це — божественна таїна, якій слід вклонятись із особливим пошанівком і трепетом. Саме з такого розуміння або відчуття, на думку Доусона, народжуються боги, духи чи магічні сили. їх благали, їм служили, якщо хотіли вижити.
Вірування втілювались у міфах або сакральних техніках, які закладали основи знань первісної культури. Вчений вважає, що саме у сфері вірувань (релігії) вперше було досягнуто прогресу і вперше виникла ідея системного наукового знання. Адже, по-перше, у процесі систематизації знання розвинувся духовний клас, який досліджував та впроваджував у повсякдення священні формули і ритуальні техніки. Це були жерці — носії первісних традицій та майстри сакральної науки, які вивчали зв'язок між суспільством (плем'ям, народом) і богами, що було необ друге, рух думки концентрувався на абсолютності буття, що є основою життя. Так, вчений вважав, що, з одного боку, авторитет знаменитих Вед стосовно змісту сказаного в них є незалежним і безпосереднім на зразок того, як світло сонця виявляється безпосереднім знанням про його форму і колір. З іншого боку, авторитетність людських висловів — цілковито іншого походження, оскільки вона залежить від зовнішніх засад і опосередкована низкою вчителів і традицією. На підставі таких міркувань Доусон приходить до висновку, що прозріння (одкровення) — це первинне джерело релігійної істини, а розум, інтуїція — вторинне. Тому історично рання релігія — первинна, а філософсько-теологічна релігія — результат вторинної, теоретичної діяльності.
Марксистський погляд на релігію. Специфічне тлумачення релігії дають німецькі філософи Карл Маркс (1818—1883) і Фрідріх Енгельс (1820—1893). Згідно з марксистською філософією релігія має винятково суспільну природу. І зрозуміти релігію, як і будь-яке інше суспільне явище, виходячи лише з природної сутності людини, неможливо. Суспільне ніколи не зводиться до біологічного й не може бути пояснене біологічними законами, властивими організму людини. Тому марксизм шукає джерела релігії не в глибинах внутрішньої природи окремого індивіда, не в конфліктах і проблемах, що одвічно супроводжують його існування, а в економічному житті та відповідних йому відносинах.
Релігія, за словами Енгельса, є відображенням у головах людей зовнішніх сил, що панують над ними. Отже, пояснення релігії слід шукати в реальних умовах життя людини. Релігія є суто зовнішньою силою, завдяки якій людина не набуває, а навпаки, втрачає свою власну сутність, відчужує від себе (тобто втрачає) людяність.
Відомі судження Маркса про те, що людина створює релігію, релігія ж не створює людину. Релігія є самосвідомістю і самовідчуванням людини, яка або ще не знайшла себе, або вже знову себе втратила. Але людина — не абстрактна істота, яка живе десь поза світом. Це світ людини, держава, суспільство породжують неправдивий світогляд, бо самі вони — неправдивий світ.
Якщо підійти до марксистського бачення релігії без надмірної політизації й не абсолютизувати метафори типу «опіум народу», «фальшиві квіти», «ілюзорне сонце», чим грішать деякі дослідники, то в ньому можна віднайти й пози- тивні її оцінки. Так, Маркс і Енгельс підкреслювали роль релігії у відновленні спотвореної реальності суспільного життя. Вони вбачали в релігії чинник, здатний здолати безпорадність, самотність, відчай, розчарування, тривожне очікування майбутнього тощо. На їх думку, в релігії дивовижним чином переплетені збагненне і таємниче, суще й належне, земне і трансцендентне за обов'язкової віри в довершеність і благодатність трасцендентного. Завдяки релігії індивід відновлює звичний для нього хід подій, долає дуалізм, подвійність, розірваність власного буття. Тож творці марксистської теорії не полишили поза увагою спроможність релігії відкривати людям певну перспективу, надавати їм ідеал і сенс існування. Тому релігія, на думку Маркса і Енгельса, як суспільна підсистема може претендувати на вирішення найглибших фундаментальних проблем життя людини.
Релігійний феномен класики марксизму розглядали як складне, плинне в часі, багатоаспектне явище, до якого, на їх думку, необхідний конкретно-історичний підхід. Що ж до перспективи релігії, то Маркс і Енгельс висловлювали гіпотезу: релігійне відображення світу може зникнути за умов, коли відношення повсякденного життя людей будуть виражатися у прозорих і зрозумілих зв'язках.
Використана література
1. Академічне релігієзнавство. — К., 2000.
2. Гараджа В. И. Религиеведение. — М„ 1998.
3. Кимелев Ю. А. Философия религии. — М., 1998.
4. Кимелев Ю. А. Современная западная философия религии. — М., 1989.
5. Классики мирового религиеведения. — М., 1997.
6. Лекции по религиеведению.— М., 1998.
7. Лубський В. I., Теремко В. I., Лубська М. В. Релігієзнавство. — К., 2002.
8. Малерб М. Религии человечества. — М., 1997.
9. Налимов В. В. Разбрасываю мысли. — М., 2000.
10. Релігієзнавство: предмет, структура, методологія. — К., 1996.
11. Радугин А. А. Введение в религиеведение: Теория, история и современные религии. — М., 1996.
12. Релігієзнавчий словник. — К., 1996.
13. Яблоков И. Н. Религиеведение. — М., 1998.
14. Тихонравов Ю. В. Религии мира. — М., 1996.