Під впливом образотворчих традицій інших народів орнамент розвивався, ставав складнішим. Поряд із геометричними візерунками й написами починають широко застосовуватися рослинні мотиви. Орнамент, як “музика для очей”, слугував художникам головною сферою прикладання творчих зусиль, компенсував небаченим розвитком існуючі обмеження художньої творчості.
Геометричний геній, що стверджував себе в ісламському мистецтві безпосередньо виходить з характеру ісламського мислення, скоріше абстрактного ніж міфологічного. Щоб звести у наочну систему всю внутрішню складність Єдності – перехід від Єдиного та Неподільного до “Єдності” у множинності” або “множинність у Єдності” – тут немає кращого символу, ніж правильні геометричні фігури всередині кола або правильні многогранники всередині сфери [40; 63].
В ісламській концепції мистецтво в широкому розумінні є засобом облагодіяти матеріал. Для нього (зокрема, ткацтва, архітектури, живопису, каліграфії) характерні повтори геометричних виразних мотивів, раптова зміна ритму і діагональна симетрія. Ісламський склад розуму включає гостре відчуття ламкості світу, місткості думки та дії, почуття ритму.
Іншим типовим прикладом арабо-мусульманської культури є арабеска, специфічно-мусульманський орнамент, в якому логіка пов’язана з живою цілісністю ритму. Елементи мусульманського декоративного мистецтва запозичені з історичного минулого, спільного для народів Азії, Близького Сходу та Північної Європи. Іслам асимілює ці архаїчні елементи, зводить їх до найбільш абстрактного й чистого визначення, певною мірою нівелює їх, і таким чином вони втрачають будь-який магічний характер. Як результат подібного синтезу арабеска має аналогії в арабській риториці та поезії, що відрізняються ритмічною течією думки, сповненої суворо пов’язаними паралелями та інверсією. Для мусульман арабеска – не тільки можливість створення мистецтва без картин, а й засіб розгляду картини чи того, що їй відповідає, в думках. У арабесці відтворення індивідуальної форми неважливе через нескінченість полотна.
Каліграфія, найблагородніше візуальне мистецтво ісламу, має функцію, аналогічну іконам у християнському мистецтві, оскільки являє видиме тіло божественного Слова. Арабські слова у священних письменах зіставляються з арабесками, насамперед із рослинним орнаментом, пов’язаним із арабським символом дерева миру, листя якого відповідає словам священної книги.
Протягом всієї епохи зрілого феодалізму іранські зодчі в контексті ідейно-образних завдань, що поставали перед ними, вирішували проблему синтезу архітектури та декоративного мистецтва, гармонічно поеднуючи конструктивно-будівельні та художні вимоги.
Майстри архітектурного орнаменту використовували техніку різблення по стуку, збагачуючи узор сюжетно і пластично. Відомою пам’яткою декоративного мистецтва став інтер’єр мавзолею в Хамадані (ХІV ст.). В інтер’єрі мавзолею зберігалися великі стукові (гіпсові) панно, вкриті рельєфним різним візерунком. Симетрично вигнуті й переплетені між собою гілки та стебла прикрашені квітами, листями. Вся ця рослинна маса сповнена руху: стебла вигинаються, далеко відстають заокруглені краї листя. Поверхня стіни нагадує килим з рослин, який підкоряється могутньому ритму. Можна сказати, що орнаментальна прикраса мавзолею поетично образно втілює уявлення про райський сад, котрий мусульмани вважали місцем для праведних у потойбічному світі.
Інколи в архітектурі міхрабів використовуються композиції з орнаменту та каліграфічних написів. Написи з Корану, широкою П-подібною стрічкою з трьох боків охоплюють міхраб, прикрашають арки. Примхлива лінія орнаменту зливається із квітковим узором, вертикальні лінії алірів і ламів переплітаються із вигинами рослинних стебел.
В період Аббасидського халіфату високого розвитку досягло мистецтво каліграфії, під впливом розквіту наукової та художньої літератури на арабській мові [46; 49].
Найбільш раннім та широко розповсюдженим в VІІІ ст. куфічний шрифт, який відрізнявся прямолінійністю і підкреслено вугловатістю накреслення. Різновидом його є квітучий куфі, в якому накреслення літер супроводжувалося складним плетивом із стилізованих рослинних мотивів.
У ІХ-Х століттях склалося чимало канонічних видів арабського шрифта.
Великий інтерес викликає використання каліграфії у візерунках єгипетських тканин. Як правило, арабські надписи, виконані куфічним шрифтом, що наносилися на тканини, передавали ім’я правлячого халіфа з побажаннями здоров’я, благополуччя. На деяких тканинах ці надписи чергуються з полосами орнаменту, з геометризованих рослинних мотивів, що символізували родючість землі, зв’язок людини з природою. Інколи каліграфічні рядки передавали ім’я майстра і місце обробки тканини.
З орнаментом, каліграфією тісним чином зв’язана музика. Арабська музика спирається на розвинену мелодичну лінію, багата ритмічно. Не лише свята супроводжувала музика, але й зібрання поетів, філософів, художників.
В арабо-мусульманському світі каліграфія широко використовувалася в архітектурі і як засіб передання текстів і просто для прикраси. Архітектори часом вкривали цілі стіни палаців і мечетей цікавою арабською в’яззю стилізованими мотивами з рослинного світу та геометричними візерунками. Відома й сама архітектура, шедеврами якої є Тадж-Махал, Блакитна мечеть у Стамбулі, в основі якої міститься християнський храм, блакитні бані самаркандських та ісфаганських мечетей, палац Альгамбри у Гранаді, палаци та мечеті Кордови. Слід пригадати і візерунчасті кахлі мусульманської архітектури, орнаменти якої пізніше принесли популярність персидським килимам. Багато прикмет ісламського мистецтва можна побачити в Західній півкулі завдяки конкістадорам. У мексиканському місті Пуебло стіни старовинних католицьких церков покриті кахельною мозаїкою з рослинним орнаментом. Виявляється, що взаємно-суперницькі культури та релігії взаємно збагачують одна одну [46; 59].
Арабеска – це зразок орнаменту, що поєднує геометричність з кочовим духом, логіку з живого безперервного ритму. Рослинний мотив та переплетення складають основу арабески. Арабеска має свої аналогії в арабській риториці й поезії. Для мусульманина арабеска – не просто можливість існування мистецтва без створення образів: це безпосередній спосіб поступового розчинення образів, або того, що їм відповідає у ментальному плані. Це схоже на те, як ритмічне повторення певної коранічної формули послаблює фіксацію думки на об’єкті бажання. В арабесці будь-який натяк на індивідуальну форму переходить в необмежність безперервного плетива і відтворює процес, ніби душа відокремлює себе від пристрастей і занурюється у чистий стан буття.
Таким чином, символіка орнаменту та каліграфії, що є суто східним феноменом, сприймалися як музика для очей, як основні декоративні ідеї мусульманського мистецтва. Просякнуті багатим ритмом та фантазією, вони компенсували відсутність зображення людських постатей.
В ХІV-XVI століттях сягає найвищих своїх вершин мистецтво книжкової мініатюри Середнього Сходу. В цей час вирізняються своєрідною манерою живописні школи Ірану, Азербайджану, Афганістану та Середньої Азії.
Мистецтво мініатюри було глибоко співзвучним витонченій поезії Сходу. Сюжетами мініатюр слугували подвиги легендарних героїв, битви, урочисті бенкети, ліричні сцени, які оспівували високі почуття вірності й кохання. Мистецтво мініатюри умовне й декоративне. Це живопис без світлотіні. Зображення давалося на основі тонкого лінійного малюнка й поєднання чистих і соковитих кольорових плям. Мініатюра не знає перспективи. Фігури й предмети розташовані без зменшення розмірів угору на площині аркуша і схожі на елементи барвистого візерунка. Умовні прийоми обмежують зображення людини: її пози, жести, змалювання почуттів підпорядковані канонові.
Та світський характер мініатюри зумовлював переростання нею вузьких рамок канону, поступове наближення її до реальних форм. Ілюстрації зображали різні споруди, пейзажі, предмети побуту. Саме змалювання людини набуло вперше в мініатюрі порівняно більшої самостійності й активності.
Великий інтерес викликають твори мініатюри першої половини ХІІІ століття, що дійшли до нас у вигляді книжкових ілюстрацій, які були виконані майстрами багдадської або арабо-месопотамської школи. Сюди відносяться мініатюри, котрі прикрашають одну з популярних книг того часу “Маками” ал Харирі, а також ілюстрації до наукових трактатів.
Серед рукописів природознавчого змісту можна назвати “Фармокологію” Діоскорида, яку ілюстрував художник Абдалла ібн Фадлем. Не зважаючи на те, що художник передає достовірно зовнішній вид людей, їх одяг, створені їм образи мають умовно-символічний характер.
Інтерес у художньому відношенні мають ілюстрації к “Макамам” ал Харирі, де сюжетом стали розповіді про мандрівки й пригоди Аб у Зайда із Саруджа, авантюриста і поета. Численні сюжетні колізії, живі сценки з народного побуту відкривали художникам широкі можливості для ілюстрування. Мініатюри представляють парадний прийом у халіфа, зібрання вчених, відпочинок каравану, святкову процесію тощо. Ілюстрації Ібн Фадлея до “Макам” за образним рішенням складні, сповнені символіки.
У Музеї ісламського мистецтва в Каїрі зібрані книжкові мініатюри, що відносяться до Х-ХІІ століть. Ці мініатюри насичені космологічною символікою.