В умовах застійного пізньофеодального суспільства проникнення в мініатюру прийомів західноєвропейського живопису призвело до руйнування цього тендітного й витонченого мистецтва.
Отже, мистецтво мініатюри арабо-мусульманського Сходу надзвичайно багатобарвне явище завдяки синтезу реальності, вигаданого й симвоілки. Живописні школи Ірану, Азербайджану, Афганістану та Середньої Азії створили високомистецькі зразки мініатюри де все вражає: віртуозність каліграфа, витончені візерунки заставок титульних сторінок, мініатюри, що ілюструють текст.
Таким чином, книга стає єдиним художнім організмом. Святково-символічний аспект мініатюри викликає образ раю, що дарував людям Аллах. Мистецтво мініатюри допомогло мусульманським митцям віднайти матеріальну форму натхненному відтворенню природи.
1. Іслам – наймолодша світова релігія, яка виникла на початку VІІ ст. у південно-західній частині Аравійського півострова в період розпаду родоплемінного ладу і формування там централізованої держави. Одним з засновників цієї релігії був Мухаммед (570-632 рр.), який 610 р. оголосив себе посланцем єдиного Бога.
Термін “іслам” у перекладі з арабської означає “покірність”, а того, хто прийняв цю релігію, називають відданим (з араб.: мусульманин). Звідси – друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще “магометанство” (від зміненого імені Мухаммед – Магомет).
З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, Єгипет, Північну Африку, Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу.
Як культурно-релігійна система іслам склався на межі давніх європейської та близькосхідної цивілізацій, творчо використав елементи християнства та іудаїзму, грецької філософії та римського права, адміністративної структури давньоперських імперій і містико-метафізичних уявлень індуїзму й буддизму. Іслам став складним духовним феноменом багатогранного синтезу, де основою була арабська культура, арабський етнос, арабська державність.
2. Коран як світоглядне джерело мусульманської культури відбиває віру в єдиного бога – Аллаха, його ангелів, пророцтва, судний день, обраність. Аллах уявляється як істота з суто людськими якостями, але у рафінованому вигляді. Його характерні риси – абсолютна могутність, велич, справедливість, милосердя.
Коран вчить: існує божественна визначеність, кожній людині Аллах сформував долю – одним праведне життя та майбутнє блаженство, іншим муки.
3. Культурно-релігійні домінанти ісламу не вміщують вимог, що їх не можна виконати. Мусульманин повинен бути справедливим, допомагати бідним, платити за добро – добром, за зло – злом. До обов’язкових вчинків відносяться п’ятикратні молитви щодня, закят (мито) на користь бідних, піст (ураза), паломництво (хадж).
Одним із обов’язків в ісламі є джихад – використання різних засобів для розповсюдження та зміцнення ісламу.
Священне писання в ісламі – Коран, який був посланий Мухаммеду Богом у формі одкровень, які він повинен був донести до людей.
Істотним елементом арабо-мусульманської культури є арабська мова, яка нерозривно пов’язана з Кораном. Адже священна книга ісламу була дана пророку Мухаммеду в “одкровенні” арабською мовою, а вже потім її відредагували, використавши арабську писемність. З цього почалася немов би взаємодія цих двох істотних складових арабо-мусульманської культури. Так, під впливом необхідності коментувати Коран досить сильно розвинулися філологічні дослідження арабської мови. В свою чергу, Коран сприяв розширенню сфери використання та посилення позицій арабської мови скрізь, де з’являлися араби та навернені ними до ісламу представники інших народів.
Коран санкціонував зорієнтовність на активну, раціонально-вольову позицію людини у ставленні до зовнішнього світую. Високозначущість соціальної поведінки забезпечувала перспективність існування цілісного соціально організованого ісламського світу.
Принципи ісламського віровчення складають основу його обрядових та символічних дій і правил. Вони зв’язані з основними догматичними положеннями, а саме: з догматом про однобожність (таухід) – “Немає Бога, крім Аллаха”; догматом про віру в справедливість і правосуддя Аллаха (адл); догматом про визначення пророчої місії Мухаммеда і пророків, які жили до нього (нубуєва); догматом про віру у воскресіння, судний день і потойбічний світ; п’ятий догмат пов’язаний із вченням про імамат-халіфат.
Ще на ранньому етапі існування мусульманської общини склалися п’ять “стовпів” мусульманського віровчення, із яких чотири містять обрядові і моральні приписи. Перший обов’язок мусульманина, який об’єднує два основоположні догмати ісламу, отримав назву шахади (араб. – свідоцтво) – сповідання віри – і виражається у формулі “немає божества, крім Аллаха, і Мухаммед – посланник Аллаха”.
Другий “стовп” (моральний припис ісламу) – обов’язкова п’ятиразова щоденна молитва (салат). Третій “стовп” ісламу – дотримання посту (саум) упродовж місяця рамадан. Четвертим обов’язком за вимогами Корану є податок (зак’ят) на користь бідних. П’ятий “стовп” – паломництво до Мекки (хадж), яке хоча б один раз у житті повинен здійснити мусульманин, який має для цього фізичні й матеріальні умови.
Східна культура зберігала свою прихильність авторитарному деспотизму. Арабо-мусульманська культура як типово традиційна не надавала індивіду права вибору. Ісламська традиція схильна розглядати людину як таку, що не має цінності. Мислителі мусульманського Сходу у своєму погляді на людину як на “громадську істоту” трактують особистість як засіб гармонійного розвитку всього суспільства.
4. Шедеври арабо-мусульманського мистецтва по праву займають одне з чільних місць у художній скарбниці людства. Своєрідністю художньої культури ісламського світу була відсутність у ній пластики, оскільки релігія заборонила зображати Аллаха й усе, що належало до сфери божественного.
Отже, мусульманське мистецтво звільнене від візуалізації предметів і поклоніння образам. Позбавлення мінливих форм життєвої достовірності мало на меті зникнення їх і знищення в нас на очах задля того, щоб довести неможливість для людини вдихнути в речі життя, яким вони зобов’язані тільки Аллахові.
Як образ райського саду на землі сприймалася мусульманська мечеть, оповита рослинним орнаментом. Її купол символізував божественну красу, велична прямовисність мінаретів – божественну велич. Вигадливі письмена на стінах символізували божественне ім’я. Домінування відтінків зеленого означало вічне процвітання ідеї Аллаха.
Нехтування цілісним світом прочитувалося в непластичності архітектурного простору, в якому головними елементами були закритий двір та інтер’єр як знаки духовності, порожність, деяка бідність інтер’єру знаменували присутність незримого.
5. Оскільки в ісламі, згідно з приписами Корану, Бога не дозволялося зображати, то все ж таки можна було його позначати буквами та знаками. Тому в мистецтві, особливо в оздобленні культових споруд, дістав розвиток геометричний орнамент, який у своїй основі мав знаки й мотиви із символічним релігійним змістом.
Під впливом образотворчих традицій інших народів орнамент розвивався, ставав складнішим. Поряд із геометричними візерунками й написами почали широко застосовуватися рослинні мотиви. Орнамент, як “музика для очей”, слугував художникам головною сферою прикладання творчих зусиль, компенсував небаченим розвитком існуючи обмеження художньої творчості.
Каліграфія, найблагородніша візуальне мистецтво ісламу, має функцію, аналогічну іконам у християнському мистецтві, оскільки являє видиме тіло божественного Слова. Арабські слова у священних письменах зіставляються з арабесками, насамперед із рослинним орнаментом пов’язаним із арабським символом дерева миру, листя якого відповідає словам священної книги.
6. Мистецтво мініатюри арабо-мусульманського Сходу надзвичайно багатобарвне явище завдяки синтезу реальності, вигаданого й симвоілки. Живописні школи Ірану, Азербайджану, Афганістану та Середньої Азії створили високомистецькі зразки мініатюри де все вражає: віртуозність каліграфа, витончені візерунки заставок титульних сторінок, мініатюри, що ілюструють текст.
Таким чином, книга стає єдиним художнім організмом. Святково-символічний аспект мініатюри викликає образ раю, що дарував людям Аллах. Мистецтво мініатюри допомогло мусульманським митцям віднайти матеріальну форму натхненному відтворенню природи.
Релігійно-художня символіка мусульманського світу – важливий компонент художньої культури.
Ця проблема на наш погляд до кінця не вичерпана. Є ще багато “білих плям” які чекають майбутніх наукових зусиль, тим більше, що іслам на сучасній культурній арені виступає як могутня духовна сила, що спирається на стабільні культурно-релігійні джерела.
1. Абу-ль-Фарадж аль-Исфахани. Книга песен. – М., 1980.
2. Абу Аля Ал Маудуді. Життєва місія пророка. – Львів, 1995.
3. Абу Аля Ал Маудуді. Принципи ісламу. – Львів, 1995.
4. Абу Аля Ал Маудуді. Способ життя в ісламі. – Львів, 1995.
5. Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред.А.М.Колодного. – К., 2000.
6. Актуальные проблемы культуры ХХ века. – М., 1993.
7. Арабская литература // Литература Востока в Средние века. – М., 1970.
8. Артановский С.Н. На перекрестке идей и цивилизаций. – СПб., 1994.
9. Аширов Н. Ислам и нация. – М., 1975.
10. Аширов Н. Мусульманская проповедь. – М., 1978.
11. Бартольдт В.В. Ислам и культура мусульманства. – М., 1992.