Пафос Корану спрямований проти язичництва та основ суспільного життя родо-племінного устрою. Із сури в суру настійливо повторюється думка про єдність Аллаха, його могутність та справедливість.
У Корані можна виділити декілька основних тематичних груп: іудейська й християнська міфологія та догматика, мусульманська есхатологія, норми мусульманського права, арабський фольклор.
Основний хронологічний поділ Корану – мекканські і мединські сури (глави). Перші охоплюють період до переселення Мухаммеда з Мекки в Ясриб (Медину) у 622 р. і становлять більшу частину Корану – 90 сур. Другі створювалися з 622 по 632 рік. Мекканські сури складаються із 3 періодів, кожний з яких має свої особливості лексики і стилю. Ці сури поділяються на поетичні (48 сур), рахманні (від найменування Аллаха – Рахман (Милосердний), яке існує поряд з іменем Аллах) (21 сура), та пророчі (21 сура). До мединського періоду належать 24 сури. Сури поділяються на аяти (фрагменти фраз).
Ранні сури більш темпераментні, яскраві, поетичні. У пізній період діяльності Мухаммеда виклад сур в’ялий, розтягнутий, розсудливіший. Ранні частини Корану – це пристрасні монологи про монотеїстичність і всемогутність Аллаха (“Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед – посланець Аллаха”), про неминучу розплату в Судний день для них, хто не сповідує іслам.
Сури розбиті на дрібніші фрагменти – айяти. Послідовність розташування сур залежить тільки від їхнього обсягу. Для Мухаммеда сури та одкровення існували незалежно одні від одних. Їх об’єднувало, головним чином те, що вони були частинами небесного Корану, словами Аллаха. Завдяки зусиллям упорядників Коран починається з короткої сури “Фатіха”, яка давно стала улюбленою молитвою мусульман, а далі йдуть сури від найдовших на початку до найкоротших у кінці книги [46; 19].
Перші за часом сури (96 і 74) закликають людей визнати Мухаммеда пророком Аллаха. Ім’я Аллаха не було новим для мекканців: воно означало найменування племінного бога мекканських курейшитів – племені, до якого належав сам Мухаммед. Новим і незвичним спочатку була категорична вимога Мухаммеда визнати його посланцем, пророком Аллаха.
Чудес або “знамен” Мухаммед не робив. Єдине, на що він посилався, - його “видіння”, “одкровення”, але мекканські купці були діловими людьми, не схильними вірити тільки на слово. Що стосується низів меккансього суспільства, для них початкова проповідь Мухаммеда не була привабливою.
Поряд із абстрактними закликами “увірувати в Аллаха”, у ранніх сурах Корану висувається вимога “творити добрі справи”, за що Пророк обіцяє “велику нагороду” від Аллаха (Сура 95: 6). Серед “добрих справ” поки що фігурує одна – “нагодувати бідняка”. Піддаються осудові ті, які “не вірять в Аллаха Великого” і “не спонукають себе нагодувати бідняка” (Сура 69: 33-34). Звинувачуються ті, які не виявляють молитовної ревності, не вірять у Судний день і відмовляються “нагодувати бідняка”.
На певному етапі розвитку одкровення Мухаммеда (причому не самому ранньому) з’являється ідея єдинобожжя (монотеїзм Аллаха), яка потім стає головною у всьому мусульманському віровченні: “Немає божества, крім Аллаха...” (Сура 20: 7), “...немає божества, крім Мене!” (Сура 20:14).
У мекканський період поки що не виникає питання, яким повинно бути ставлення до тих, які не повірили в єдиного Бога Аллаха. Впродовж усього мекканського періоду (610-622) Мухаммед не закликав вести боротьбу з багатобожниками, які не визнають єдиного Аллаха. Він лише обмежувався посиланням на те, що “потім вони зрозуміють”, а поки що “хай вони їдять, насолоджуються, і надія їх відволікає” (Сура 15:3). У сурах мекканського періоду неодноразово повторюється заклик “відвернутися від багатобожників і від невіруючих” (Сура 6:106; 32-30).
Пророк Мухаммед у мекканський період вимагав віри і покори під страхом прийдешньої есхатологічної катастрофи, погрожуючи пекельними муками і обіцяючи райські насолоди [47; 34].
З часом моральні приписи, етичні настанови стають складнішими. До вимог “нагодувати бідняка” додаються інші: “шанувати сиріт” (Сура 90: 18), “добре ставитися до батьків, людей похилого віку” (Сура 17: 21). Мерзотою оголошується перелюбство. Мекканські сури фіксують досить гуманну і прогресивну на той час вимогу: відмовлятися від вбивства “зайвих новонароджених дівчаток” (давній звичай закопувати у пісок пустелі “зайвих” новонароджених, яких не в змозі було прогодувати). Ставиться вимога до торговців: не обмірювати і не обважувати (Сура 83: 1; 11: 85).
Мухаммед не посягав на традиції кровної помсти, але обмежив її дію. Пропонував мирні переговори і практику викупу.
Багатство і бідність визначаються станами, встановленими Аллахом за одним, тільки йому відомим, наміром: “...Ми одним дали перевагу над іншими” (Сура 17:22). “Ми поділили між ними їхню їжу в близькому житті і піднесли одних ступенями над іншими, щоб одні із них були в услужінні для інших” (Сура 43: 21). Отже, за Кораном, порядок, який розподіляє людей на соціальні класи і групи, незмінний і вічний у цьому житті.
Мединські сури характеризуються впевненістю і категоричністю: вони не лише закликають і вмовляють, але, насамперед, наставляють, викривають. З’являється нова турбота Пророка: серед тих, які масово стали поповнювати табір мусульман, відрізняти істинно віруючих від лицемірів. Для тих, які стоять на позиції старих (язичницьких) вірувань, визначається нова лінія. Їх рекомендується знищувати. Мединські сури сповнені священною ненавистю до тих, хто чинить опір переходу в іслам, закликають воювати з ними і вбивати їх (Сура 8: 40; 8: 17; 47: 4).
Усередині деяких сур містяться аяти різних періодів, як, наприклад, у 5-й сурі: у 73-й аяті іудеї і християни оцінюються як рівноправні з мусульманами претенденти на райське блаженство; у 85-й аяті християни ставляться у становище, близьке до мусульманського, а іудеї характеризуються як такі, що заслуговують ненависті; у 56-й аяті мусульманам забороняється дружити і з іудеями, і з християнами, оскільки вони “нечестиві” люди. Зрозуміло, що такі три різні установки не могли бути даними одночасно.
Значна частина Корану контамінується з текстами Біблії та її персоналіями: Адам, Нух (Ной), Ібрахим (Авраам), Муса (Мойсей), Іса (Ісус Христос) у Корані також вважаються посланцями Аллаха.
У 651 р. збережені в пам’яті у приватних записах одкровення Мухаммеда були зібрані й зведені в єдиний список, текст якого був проголошений єдино повним і правдивим словом Аллаха. Визнані під час складання цього списку справжніми тексти Корану становлять 114 сур, які розміщені за формальною ознакою найдовші сури – на початку, короткі – в кінці.
Аллаха зображено в Корані як істоту з надлюдськими моральними якостями: він може гніватися на людей і прощати їх провини після покаяння, він любить праведників і ненавидить нечестивців. Водночас Аллах постає в Корані як безособова істота: він вічний, перший, останній, єдиний, нероздільний, у нього “немає богів-спільників”, зокрема Бога-сина і Богоматері, як у християнстві. Великий гріх приписувати Аллаху “Бога-спільника” чи “Бога-сумісника”. Отже, Аллах – суворо монотеїстичний, тобто не такий як християнський Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Святий Дух (догмат про “Святу Трійцю”).
З монотеїзмом ісламу пов’язаний важливий догматичний і моральний припис у Корані – вимога повної беззастережної покірності людини волі Аллаха, тобто покірність тут має всеохоплюючий характер (оскільки й саме слово “іслам” означає “покірність”). Іслам сприйняв від монотеїстичних релігій (іудаїзму та християнства) вчення про посередників між Богом і людьми (пророків, ангелів), відкинувши християнський догмат про боговтілення [44; 53].
Натурфілософія ісламу в основному запозичена із Біблії. Згідно з Кораном, світ був створений Аллахом за шість днів: були створені небеса (їх налічується сім), небесні світила і земля, розкладена килимом, і для міцності на ній встановлені гірські твердині. Земля поєднується з небесами невидимою драбиною, по якій сходять і піднімаються лише агнели. В останній, шостий день була створена перша людина Адам, а з його ребра – Єва. У Корані зазначається: “І сотворили Ми небеса і землю і те, що між ними, за шість днів, і не торкнулася Нас втома” (Сура 50: 37). Сьомий день – це день, який настав після завершення Аллахом творення світу. Це – п’ятниця (а не субота, як у іудеїв, або неділя, яку святкують християни). Тварини, як зазначено в Корані, були створені із води, людина – із глини і пороху земного. В інших місцях Корану оповідається про створення людини із води і згустка крові. У Корані відтворена ідея і про первородний гріх та інші біблійні оповіді про ставлення Аллаха до світу і людини, але у дещо специфічному вигляді.
Так, наприклад, у Корані оповідається про непокірність одного із ангелів Аллаха, який став Іблісом (дияволом). Коли була створена людина, Аллах повелів всім ангелам поклонитися їй, що й зробили всі ангели, за винятком Ібліса, який загордився і не захотів поклонитися “сотвореному із праху”. За таку непокірність Аллах прокляв його і пообіцяв, що на “страшному суді Ібліс разом із своїми демонами буде повалений. Поки ж що, до “страшного суду”, Ібліс (він же шайтан – сатана) залишається главою всіх демонів і джинів.
Світ ангелів, як і в іудейсько-християнській версії, складається із таких станів: Джебраїл (євангельський Гавриїл), Мікаїл (Михаїл), Ісрафіл (Серафим) і ще Азраїл. Ці ангели втілюють ідею добра і божественної волі та протистоять в ісламі світу демонів і джинів. Усі ці небесні сили безтілесні і безстатеві. Серед ангелів і демонів існує певний функціональний розподіл: в ісламі є ангели-хоронці (по двоє у кожної людини), ангели, які оберігають могили, ангели – посланці Аллаха і ангели, які управляють раєм (Ридван) і пеклом (Малік).
Як і Біблія, Коран вчить, що “золотий вік” на Землі залишився у минулому. Ідея гріхопадіння і вигнання із раю Адама і Єви в Корані відтворена, але гріху, стражданню і спокутуванню від гріха не надається будь-якого значення. Отже, саме це положення Корану істотно відрізняється від христології, яка є центральною ідеєю християнства. Водночас в ісламі досить ґрунтовно розроблена концепція раю і пекла, тобто відплати людині в замогильному житті. Згідно з мусульманським вченням, рай – це життя вічне у тінястих прохолодних гаях, серед яких протікають чисті прохолодні води, багата вишукана їжа, розкішний одяг і всілякі насолоди, зокрема любовні. За однією версією, кожний правовірний у раю буде разом із своєю подругою, за іншою – він буде насолоджуватися товариством прекрасних гурій. Звичайно, ідеал раю є відтворенням ментальності, сподівань і побажань людини пустелі. Протилежне картині раю є пекло, у ньому – дим, самум (пісок, піщана буря) та інші жахи, страшні для мешканців Аравії. У пеклі грішники засуджені на вічні тортури і страждання.