Священний письменник цього послання сам називає своє ім’я: «Симон Петро, раб і Апостол Ісуса Христа» (2 Петр. 1,1). Подібно він називав себе і в Першому своєму посланні. Тільки тут додає два слова-уточнення: «Симон, раб...».
На початку твору (1,2-4) апостол, неначе продовжуючи мову в кінці першого послання (5,12) говорить про велич благ християнської віри і висоту облагодатствуваного стану християн.
Про себе апостол Петро говорить як про очевидця величі й слави Ісуса Христа під час Його Преображення па горі Фаворі. Тому він пише: «Не йдучи за хитромудрими байками, а бувши очевидцем Його величі. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли від величної слави дійшов до Нього такий голос: «Цей є Син Мій Улюблений, у Котрому Моє благовоління»(2 Петр. 1,16-17).
Водночас Апостол вказує: «Це вже друге послання пишу вам, улюблені; в них нагадуванням збуджую ваше чисте розуміння, щоб ви пам’ятали слова, раніш сказані святими пророками, і заповідь Господа і Спасителя, передану Апостолами вашими» (2 Петр. 3,1-2).
Апостольський дух Петра видно і в його словах, якими виражає своє ставлення до апостола Павла, називаючи його улюбленим братом (2 Петр. 3,15), а також у його ставленні до послань апостола Павла, «у яких є дещо малозрозуміле, так що неуки та нестійкі перекручують, як і інші Писання, на свою власну погибель» (2 Петр. 3,16).
Взагалі, за сукупністю всіх даних змісту 2 послання апостола Петра, «воно є нагадуванням про те, що було написане раніше» (блж. Феофілакт[54]), а саме апостолом Петром.[55]
3.2.2 Достовірність послання
Достовірність Другого соборного послання апостола Петра була визнана всією Церквою не так скоро, як його Першого послання. Навіть Євсевій Кесарійський у 1-й половині IV століття відносив його до категорії «суперечливих» книг разом з Другим і Третім посланнями апостола Іоана Богослова, посланням апостола Якова та посланням апостола Іуди.
Друге послання апостола Петра приписувалося перу одного із його учнів. Приводом для цього послужила відсутність більш ранніх свідчень, які б підтверджували його приналежність апостолові Петру. Цього послання немає у таких важливих документах IIстоліття, як сирійський переклад «Пешіто» та «Мураторіїв фрагмент».
Вся Церква визнала Друге послання апостола Петра богодухновенним аж наприкінці IVстоліття. Однак це не означає, що його взагалі не знали або не вважали достовірним. В одних церквах його знали і сприймали як богодухновенне, в інших воно було невідоме, ще в інших щодо його богодухновенності, автентичності виникали сумніви. Це свідчить про ту обережність, з якою Христова Церква формувала канон новозавітних книг.
Усе ж існують побічні свідчення про те, що Друге соборне послання апостола Петра було відоме стародавнім церковним письменникам. Хоч не дослівні цитати, але дуже близькі до цитат вирази, взяті із цього послання, зустрічаються у 1-му посланні св. Климента Римського до коринф’ян (2 Петр. 1,17; 2,2,5); у «Пастирі Єрма» (2 Петр. 2,15,21-22); у «Розмові з Трифоном юдеєм» св. Юстина Мученика (2 Петр. 3,8); у творах Феофіла Антіохійського (2 Петр. 1,21). Євсевій Кесарійський стверджує навіть, що Климент Олександрійський написав тлумачення на Друге соборне послання апостола Петра.
Це є незаперечним свідченням того, що в окремих стародавніх церквах і християнських громадах, де Друге послання апостола Петра було відоме, воно користувалося неабияким авторитетом і повагою. Оріген, коли говорить, що достовірність Другого Петрового послання в деяких церквах піддавалася сумніву, сам при цьому визнає його автентичність. В IV столітті Євсевій поміщає його у складі соборних послань, зарахувавши його, втім, до спірних. Ієронім в своєму каталозі приймає це послання як справжнє. Дідім Олександрійський не сумнівається в його канонічності.[56] З IV століття всі сумніви в його автентичності припиняються.[57]
Були намагання заперечити достовірність Другого соборного послання апостола Петра і в пізніші часи. Увагу звертали на розбіжність між Першим і Другим посланням у змісті. При цьому вказували, що основним наголосом у Першому посланні є надія, тоді як у Другому – знання. У Першому неодноразово згадується про незабарність парусії, другого приходу Спасителя, у Другому ж йдеться тільки про її несподіваність, а не про її близький час. У Першому посланні неодноразово згадується про переслідування християн, у Другому ж тільки про можливу появу лжеучителів, від яких застерігає апостол Петро. У Першому Апостол часто посилається на Святе Письмо Старого Завіту, у Другому цитати із Старого Завіту майже відсутні. Мова Першого послання рясніє гебраїзмами, мова Другого близька до елліністичного діалекту.
В ліберальній науці дотепер дослідники відмовляються визнати авторство св. ап. Петра. Дійсно, 2 Петр. багато в чому відрізняється від першого послання. Але трудність, частково, дозволяється (а)свідомістю нової турботи, яка лежала на апостолі, коли він писав повторне послання. І (б) ще древніми було відзначено, що при складанні двох послань Апостол міг користуватися послугами різних секретарів. Швидше за все, в першому випадку, послання було відредаговане Силуаном. Хто був редактором другого послання, ми не знаємо.[58]
Однак усі ці вказівки на розбіжності надто перебільшені. У Другому посланні, як і в Першому, теж йдеться про християнську надію (2 Петр. 1,4,11; 3,12). Так само в Першому посланні, як і в Другому, є вчення про християнське знання (1 Петр 1,12,25-26; 2,2). Відмінність у посланнях щодо мови та діалектів, а також у посиланнях на слова Старого Завіту пояснюється часом написання послань, а також причиною, що спонукала апостола до їх написання. Перше послання писалося в той час, коли християнам загрожували зовнішні переслідування. Тому метою його написання було укріпити їхні духовні сили через звернення до старозавітних свідчень. Друге послання писалося в той час. коли християнам загрожували внутрішні небезпеки, причиною яких була поява всіляких єретичних учень. Отже, те і друге у певний час знайшло свій відгук у посланнях апостола Петра. Про те, що Друге послання належить саме перу апостола Петра, свідчить, найперше, його зміст, а також жвава емоційна мова, що визначала характер апостола Петра.
У змісті Другого соборного послання є чимало подібного до змісту Першого послання – його можна б назвати продовженням Першого. Особливо привітання, заклик благословення, що подається на початку Другого послання, є продовженням заключних слів останнього розділу Першого послання. «Це коротко написав я вам через Силуана, вірного, як гадаю, вашого брата, щоб упевнити вас, утішаючи і засвідчуючи, що це істинна благодать Божа, в якій ви перебуваєте…» (1 Петр. 5,12). «…благодать і мир вам нехай помножиться в пізнанні Бога і Христа Ісуса, Господа нашого. Тому що від Божественної сили Його даровано нам усе потрібне для життя і благочестя через пізнання Того, Хто покликав нас славою та честю, якими даровані нам великі й дорогоцінні обітниці, щоб ви через них стали причасниками Божого єства» (2 Петр. 1,2-4). Цими словами апостол Петро вказує на велич благ християнської віри і висоту благодатного стану християн.[59]
Велика частина послання поза сумнівом носить на собі відбиток особистісних рис св. ап. Петра, як і перше його послання. Якщо ж і є іноді відмінності в мові в порівнянні з першим посланням, то вони не такі значні і легко можуть бути пояснені тим, що св. Петро при своїй простій освіті не міг зберігати твердий і строго визначений особистий почерк у всіх деталях і подробицях своїх писань. Загальний же характер послання, поза сумнівом, апостольський, і саме Петровий.
3.2.3 Першопочаткове призначення, привід до написання, ціль, час і місце написання послання
Як видно з 1 вірша 3 розділу цього послання, воно було написане тим же самим малоазійським християнам, як і перше послання. В цьому другому посланні апостол Петро з особливою силою прагне застерегти віруючих від розпусних псевдоучителів, діяльність яких, мабуть, стала ще більш небезпечною, ніж раніше. Ці псевдовчення схожі з тими, які викриває апостол Павло в своїх так званих «пастирських посланнях» до Тимофія і Тита. Велику схожість у викритті цих псевдовчителів ми знаходимо також з викриттями св. апостола Іуди. Обидва апостоли абсолютно однаковими рисами зображають погибельних і розбещених єретиків, псевдовчення яких загрожувало вірі і моральності християн (порівняй гл. 2 послання Петра з посланням св. Іуди). Ці псевдовчення мали свій корінь в аморальності і язичницькій гордості.
Причиною написання Другого соборного послання послужило бажання апостола Петра, якому вже було відомо про його близьку мученицьку смерть (1,14-15), застерегти християн від лжевчителів, які в той час почали досить активно виявляти свою діяльність.
Для визначення дати написання послання можуть служити слова св. Петра в 14 вірші 1 глави цього послання: «Знаю, що скоро повинен я залишити храмину мою, як і Господь наш Ісус Христос відкрив мені». Отже, послання це написане незадовго до мученицької кончини св. апостола Петра, що послідувала, як свідчить передання, в 67 році. А оскільки це друге послання написане після першого, то його зі всією вірогідністю можна віднести до 65-66 років. Останні роки свого життя св. апостол Петро, згідно того ж передання, провів в Римі, де і помер мученицькою смертю разом з св. апостолом Павлом. Звідси природно укласти, що друге послання Петра написане в Римі. Це немов би його передсмертний заповіт.[60]
Це послання має чимало спільних рис із Другим посланням апостола Павла до Тимофія (3 гл.). Тому побутує думка, що вони писали приблизно в один і той же час – ці два послання є своєрідними передсмертними заповітами великих первоверховних Апостолів своїй пастві у Христовій Церкві.