Написане апостолом Петром Друге соборне послання, як і Перше, в Римі приблизно в 66-67 роках.[61]
3.2.4 Короткий зміст послання
Друге послання св. ап. Петра має всього три розділи з наступним змістом:
Перший розділ: Надписання і привітання (1-2). Сходження по чеснотах (3-9). Переконання в твердості вказівкою на кончину (10-15). Про Преображення Христове (16-18). Старозавітне пророцтво (19-21).
Другий розділ: Лжепророки і псевдовчителі (1-3). Приклади божественного покарання (4-9). Найдокладніша характеристика псевдовчителів (10-15). Приклад Валаама (15-16). Продовження характеристики (17-19). Горе їм (20-22).
Третій розділ: Псевдовчителі і псевдовчення про друге пришестя Христове і кінець світу з новим небом і новою землею (1-15) Апостол Павло (16). Останні настанови (17-18).[62]
Найбільш значущими положеннями цього послання можна вважати: заклик християн стати причасниками Божественного єства (1,4), утвердження богодухновенності Писань (1,20-21), впевненість в другому Господньому пришесті і звістка – після знищення світу вогнем – нового неба і нової землі, на яких буде перебувати правда (3,3-13).[63]
Мета св. Петра – нагадати віруючим чистий смисл (3,1) християнського вчення, провіщеного Духом Святим через пророків (1,16-18; 3,2,15-16), викривання лжевчителів (2,1-3) і віровідступників (2,20-22), які не визнають Христа (2,1) і Його другого пришестя (3,3-4).
З висновку послання, де апостол Петро посилається на св. Павла, його премудрість і послання, витікає, що при його складанні автор мав ту ж мету, що і в першому – підтвердити навчання вже померлого св. ап. Павла. Але в ап. Петра була чергова нагальна турбота: застерегти християн від небезпеки гностичних псевдовчень і тієї моральної розбещеності, яка була з ними пов’язана.[64]
Велике значення для євангельської історії має те, що апостол наводить особисте свідчення про бачене ним на горі Фаворі Преображення Господа (1,16-18). Друга глава послання тісно зв’язана за змістом з Посланням святого Іуди.[65]
РОЗДІЛ 4. Соборні послання святого апостола Іоана Богослова
4.1 Перше соборне послання святого апостола Іоана Богослова
4.1.1 Священний письменник
Перше соборне послання святого апостола і євангелиста Іоана Богослова не має імені письменника ні в заголовку, ні в тексті, лише в перших віршах послання письменник непрямо дає знати про себе, як про свідка й очевидця подій земного життя Господа Ісуса Христа (1 Ін. 1,1-3).
Хоча в цьому посланні письменник ніде не називає себе на ім’я, древнє передання Церкви відвіку вважало його таким, що належить улюбленому Христовому учню і євангелисту св. Іоану Богослову. Сам стиль послання живо нагадує нам Євангеліє від Іоанна, як і багато його слів і цілих виразів.[66]
Святий апостол-євангеліст Іоан Богослов був сином Заведея та Соломії, молодшим братом апостола Якова Заведеєвого. Народився він і виріс у Галілеї на березі Генісаретського озера в місті Вифсаїді, звідки родом були й апостоли Андрій та Петро.
Батько Іоана Богослова Заведей був заможним рибалкою. Про це свідчить євангелист Марко, вказуючи, що він мав найманих робітників (Мк. 1,20). Очевидно, що в Єрусалимі він мав і свій дім, до якого після Вознесіння Господнього Іоан забрав Пречисту Діву Марію і там опікувався Нею аж до часу Її Успіня.
Мати Іоана Соломія, згідно з одними твердженнями, була молодшою сестрою Матері Божої. Отже, тоді Іоан доводився двоюрідним братом Ісусові Христу. Згідно з іншими – Соломія була дочкою праведною Йосифа, опікуна Пречистої Діви Марії. Тоді Іоан був племінником Ісуса Христа.
В юні роки Іоан разом з братом Яковом допомагав батькові в рибальстві. Коли над водами Йордану прозвучав голос Іоана Хрестителя, він, покинувши все, пішов до Іоана і разом з Андрієм, названим пізніше Первозванним, став його учнем. Але коли на Йордан до Іоана приходить з Назарету Ісус, і Іоан. вказуючи на Нього, називає Його Агнцем Божим, Який бере на себе гріхи світу (Ін. 1,29,36), Іоан Заведеїв разом з Андрієм іде за Христом.
Іоан, завдяки своїй щирій любові до Спасителя, був Його найулюбленішим учнем. Він зі своїм братом Яковом (обох братів за силу їх духу і полум’яну ревність Господь назвав «воанегрес», що означає «сини грому» (Мк. 3,17)) та апостолом Петром скрізь і завжди з Христом: він свідок Преображення Господнього, воскресіння дочки Іаіра, молитви Ісуса Христа в Гефсиманському саду. А перед тим, на Тайній Вечері, він сидів спершись на груди Христові.
Любов Іоана була настільки сильною, що вона перемагала всякий страх. Він сміливо йде за Христом до двору первосвященика і вводить туди Петра. Він не боїться йти за Христом на Голгофу. І в ту страшну хвилину, коли один з учнів продав свого Учителя за тридцять срібняків, інший зі страху зрікся Його, а решта з переляку втекли й заховалися, - лише Іоан з Пречистою Дівою Марією стоїть на Голгофі під хрестом Спасителя, за що він і сподобився від Нього особливої ласки, - бути усиновленим Матері Божій.
Після Воскресіння Христового Іоан одним і з перших увірував у Воскресіння. Під час явлення воскреслого Спасителя Своїм учням на Тиверіадському морі Іоан перший впізнає Його і говорить до Петра: «Це Господь» (Ін. 21,7).
Після Вознесіння Господа і Зішестя Святого Духа св. Іоан 15 років не залишав Єрусалиму — до блаженного Успіня дорученої його піклуванню Божої Матері. Разом з Петром і Яковом він брав діяльну участь у влаштуванні Єрусалимської церкви, так що разом з ними вважався одним з її стовпів (Гал. 2.9) – він проповідує, тільки межі його діяльності, як видно з книги Діянь Апостольських, обмежувалися Юдеєю та частково Самарією (Діян. 3-4 гл.; 8,14). Коли були хрещені новонавернені самаряни, для низведення на них Духа Святого до них відправився св. Іоан разом з св. Петром (Діян. 8-14). Пізніше і він попрямував з євангельською проповіддю в римські провінції Малої Азії, а після смерті свв. Петра і Павла заснував своє постійне місцеперебування в Ефесі. Звідси він управляв всіма церквами Малої Азії як верховний їх пастир.
Після Успіня Пречистої Діви Марії (а саме тоді в Юдеї розпочалися особливо жорстокі переслідування християнства) апостол Іоан Богослов покидає Єрусалим і йде в Малу Азію. Як свідчить передання, після мученицької смерті апостола Павла він обирає місцем своєї проповіді місто Ефес. В часи правління римського імператора Нерона (54-68 рр.) за проповідь Христової науки, а особливо за проповідь Воскресіння Христового та численні чудеса, завдяки яким дуже багато язичників ставало християнами, його було ув’язнено і приведено до Риму. Після тяжких тортур (чудовим чином залишився живим, будучи увергнутим в казан з киплячим маслом), його було заслано на острів Патмос.
На острові Патмосі в 67 році Іоан мав особливе видіння, яке записав у книзі Одкровення (по-грецьки ApokalhpsiV).
При імператорі Нерві він повернувся в Ефес і там вже в кінці I століття християнської ери (бл. 95 р.), на переконливі прохання багатьох, написав своє Євангеліє і потім три послання. Все життя він залишався незайманим і почив своєю, дещо загадковою, смертю вже на початку II століття, будучи більше 100 років віком, в місті Ефесі, яке донині зберегло спомин про нього в своїй сучасній назві «Айя Селук», що значить «Святий Богослов».[67]
Як у книгах, так і в усній проповіді апостола Іоана Богослова основною темою була тема жертовної любові до Бога і до ближніх, через що Церква назвала його Апостолом любові. Він один зі всіх Христових Апостолів прожив понад 100 років і помер природною смертю. Пам’ять його святкується Церквою двічі на рік – 21 (8 за ст. стилем) травня та 9 жовтня (26 вересня за ст. ст.).[68]
4.1.2 Достовірність послання
Ім’я священного письменника Першого Соборного послання святого апостола і євангелиста Іоана Богослова не зазначено ані в привітанні, як це бачимо в посланнях апостола Петра, ані в самому тексті. Тільки у перших словах послання священний письменник говорить про себе як про свідка Христового. «Про те, що було від початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали і чого торкалися руки наші, про Слово життя, – бо життя явилося і ми бачили і свідчимо, і звіщаємо вам це вічне життя, яке було в Отця і явилося нам, – про те, що ми бачили і чули, звіщаємо вам, щоб і ви мали єднання з нами, а наше єднання з Отцем і Сином Його, Ісусом Христом» (1 Ін. 1,1-3).
У всій Христовій Церкві, як Східній, так і Західній, ніколи не виникало сумнівів щодо приналежності цього послання перу апостола і євангелиста Іоана Богослова. У своїх творах використовували цитати із Першого Соборного послання апостола Іоана Богослова його учень Полікарп Смирнський (Послання до филипійців, гл. 7), Папій Ієрапольський (Євсевій Кесарійський «Церковна Історія», ІІІ,39) і Іриней Ліонський («Проти єресей», кн. ІІІ,15,5; кн. ІІІ,15,8-1). Ці три свідчення, які за своїм часом безпосередньо примикають до апостольських часів, мають надзвичайно важливе значення для підтвердження автентичності цього послання.
Документами ІІ століття, що підтверджують достовірність Першого Соборного послання апостола Іоана Богослова, є «Мураторіїв фрагмент», сирійський переклад новозавітних книг під назвою «Пешіто», а також твори Юстина Мученика («Розмова з Трифоном юдеєм», гл. 123). Пізніше на канонічність цього послання вказують свідчення у творах Климента Олександрійського (Стром., ІІ), Тертуліана (Проти Праксея, 15), Орігена (Євсевій «Церк. історія», 6,24), Діонісія Олександрійського (Євсевій «Церк. історія», 7,25).
Блаженний Феофілакт, наслідуючи святителя Афанасія Великого, пише: «Той же Іоан, котрий написав Євангеліє, писав і це послання з метою утвердити тих, котрі вже увірували в Господа. І як в Євангелії, так і в цьому посланні найперше богословствує про Слово, показуючи, що Воно завжди в Бозі; і вчить, що Отець є світлом, щоб ми з цього пізнали, що Слово є відображенням Отця»[69].