Святитель Євсевій Кесарійський у своїй «Церковній Історії», свідчить: «Із послань Іоана, крім Євангелія, як сучасні, так і стародавні християни визнають без будь-яких суперечок Перше його послання». Це дає підставу стверджувати, що питання богодухновенності, канонічності Першого Соборною послання апостола і євангеліста Іоана Богослова з найдавніших часів ніколи і ніде не піддавалося сумніву.
Водночас про автентичність Першого послання апостола Іоана Богослова свідчать і його внутрішні ознаки: зміст, мова – вони такі ж, як і в його Євангелії. Весь зміст послання проникнутий живими споминами про ті приклади чистоти, жертовності, безгрішності, праведності, а особливо любові, які Спаситель показав християнам усім Своїм земним життям. «Хто говорить, що він перебуває в Ньому, - пише Апостол, - той повинен робити так, як Він робив… Улюблені! Ми тепер діти Божі, але ще не відкрилося, що ми будемо. Знаємо тільки, що коли відкриється, будемо подібні до Нього, тому що побачимо Його, як Він є. І кожний, хто має цю надію на Нього, очищає себе, бо Він чистий... І ви знаєте, що Він явився для того, щоб узяти гріхи наші, і що в Ньому немає гріха... Діти! Нехай ніхто не вводить вас в оману. Хто творить правду, той праведний, як і Він праведний... Любов досягає в нас такої довершеності, що ми маємо сміливість в день судний, бо робимо в цьому світі, як Він» (1 Ін. 2,6; 3,2-3,5,7; 4,17).
Водночас священний письменник згадує в посланні про Христові слова і заповіді. Як живий очевидець він, пише: «Ось благовістя, яке ми чули від Нього і звіщаємо вам: Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви. А заповідь Його та, щоб ми вірували в ім’я Сина Його Ісуса Христа і любили один одного, як Він заповідав нам... І ми маємовід Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і брата свого» (1 Ін. 1,5; 3,23; 4,21). Свідчить Апостол і про події, що мали місце під час Його Хрещення і Хресної смерті. «Цей є Ісус Христос, Котрий прийшов водою, і кров’ю, і Духом; не водою тільки, але водою і кров’ю, і Дух свідчить про Нього, бо Дух є істина» (1 Ін. 5,6).
Послання проникнуте тим же духом любові і ревності за славу Божу, що й Євангеліє. Характерними рисами послання є повчання і викривання. Апостол, підносячись своїм духом над тимчасовими життєвими обставинами, подібно як і в Євангелії, наголошує на вічних потребах членів Христової Церкви – укріплює в них віру в Ісуса Христа як істинного Сина Божого й істинного Чоловіка, Котрий відкриває всім шлях до вічного життя. «Це написав я вам, віруючим в ім’я Сина Божого, - на завершення говорить апостол і євангелист Іоан Богослов, - щоб ви знали, що, віруючи в Сина Божого, маєте життя вічне... Знаємо також, що Син Божий прийшов і дав нам світло розуму, щоб ми пізнали Бога істинного і щоб були в істинному Сині Його Ісусі Христі. Цей є істинний Бог і життя вічне» (1 Ін. 5,13,20). Ці завершальні слова Першого Соборного послання співзвучні зі словами Євангелія: «Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім’я Його»(Ін. 20,31).
Така внутрішня спорідненість Першого соборного послання апостола Іоана Богослова з його Євангелієм доводять його достовірність, богодухновенність, канонічність. Не тільки одноголосні свідчення Священного Передання, але і відмітна особливість 1-го послання, спільність його думок, мовного складу[70] і душевного поруху з четвертим Євангелієм служать незаперечним доказом того, що той, хто написав його і не назвав себе на ім’я, не хто інший, як євангелист Іоан Богослов. Послання було розіслано як послідування до щойно написаного Євангелія, щоб вселити віруючим, що найвищі істини, розкриті в ньому, повинні увійти до їх плоті і крові, освятити цілком їх життя і обернути його в діяльне вивчення любові.[71]
Однак деякі західні біблеїсти більш пізньої пори, вбачаючи в тих лжевчителях, яких викриває послання, гностиків, котрі у повній мірі проявили себе аж у II столітті, намагалися доводити, що це послання було написане не в апостольський час, а пізніше кимсь із учнів апостола Іоана Богослова. Але це не відповідає дійсності. У IIстолітті вчення гностиків отримало свою більш-менш завершену форму. Однак почало воно свою діяльність якраз в апостольський період. Тому апостол Іоан Богослов, який, між іншим, дожив до початку II століття, з цим ученням був уже знайомий.[72]
4.1.3 Час, місце і причина (побудження) написання послання
Про час написання апостолом Іоаном Богословом його Першого Соборного послання конкретних відомостей немає. Немає про це згадки і в самому посланні. Однак зі слів послання можна зробити висновок, що писалося воно в більш пізні роки життяАпостола.
У своєму Першому посланні апостол Іоан Богослов зосереджує свою увагу не на заснуванні й утвердженні християнських громад, а вже на нагадуванні й утвердженні тих християнських істин, які їм були подані раніше. Звертаючись до християн, Апостол пише: «Ви ж маєте помазання Святого і знаєте все… А втім помазання, яке ви одержали від Нього, у вас перебуває, і ви не маєте потреби, щоб хто вчив вас; а що саме це помазання вчить вас усьому і воно істинне і неложне, то чого воно навчило вас, у тому перебувайте»(І Ін. 2,20,27).
Отже, на час написання цього послання християнські громади в Малій Азії, до яких воно було адресоване насамперед, уже давно отримали належну церковну організованість. Крім того, серед старшого покоління, наверненого у свій час апостолом Павлом, звичайно, були вже й такі, що народилися в християнських сім’ях. Про це може свідчити звернення апостола Іоана Богослова: «Пишу вам, батьки, бо пізнали Сущого від початку. Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого. Пишу вам, отроки, бо ви пізнали Отця. Я написав вам, батьки, бо ви пізнали Безначального. Я написав вам, юнаки, бо ви сильні, і слово Боже перебуває у вас, і ви перемогли лукавого» (1 Ін. 2,13-14).
Про те, що це послання більш пізнього походження, свідчить також відображений у ньому внутрішній ріст Церкви. У ньому вже не видно тих юдейських суперечок, якими наповнена книга Діянь Апостольських, і які досить гостро відчутні у посланнях апостола Павла – тут немає найменших натяків на боротьбу між Мойсеєвим законом і Євангелієм. Юдейство і язичництво вже не виступають як самостійні ворожі для християнства конфесії.
У своєму Першому посланні апостол Іоан Богослов говорить про появу нових ворогів християнства – лжеучителів, які хоч і вийшли із надр Церкви, тепер своїм вченням намагаються спотворити основний її догмат – втілення Бога на землі (Боговтілення). Про таких Апостол пише: «Вони вийшли з нас, але не були наші, бо якби вони були наші, то залишилися б з нами, але вони вийшли і через те виявилося, що не всі наші» (І Ін. 2,19).
Для того,щоби в Церкві відбулися такі значні переміни в її внутрішньому житті, у порівнянні з тими, що були за часів проповідницької діяльності апостола Павла, і тими, про які йдеться у Першому Соборному посланні апостола Іоана Богослова, необхідно було, щоби пройшло бодай декілька десятиліть.
З огляду на те, що Євангеліє від Іоана і його Перше послання за змістом близько споріднені, вважають, що послання є своєрідним вступом до Євангелія. В Євангелії відображено земне життя, діяльність і вчення Спасителя Ісуса Христа, а в посланні – вчення і настанови самого священного письменника.
Тому можна вважати, що Перше Соборне послання було написане апостолом Іоаном Богословом після повернення із заслання з острова Патмос і після написання Євангелія. Церковні історики визначають, що це могли бути 97-98 роки.
Місцем написання Першого Соборного послання апостола Іоана Богослова вважається місто Ефес, адміністративний центр Асії, в якому, після повернення із заслання, він проживав і проповідував аж до кінця свого життя. Тут він багато трудився після Успіня Пречистої Діви Марії, а особливо після мученицької смерті апостолів Павла і Петра.
Причиною звернення апостола Іоана Богослова до малоазійських християн з цим посланням було прагнення застерегти їх від лжеучителів, які, як видно зі змісту послання, намагалися спотворити вчення про Божество і втілення Сина Божого Ісуса Христа, а також про благодатне єднання віруючих з Богом і Христом. Апостол пояснює: «Я написав вам не тому, що ви не знаєте істини, але тому, що ви знаєте її, і що всяка неправда не від істини. Хто лжець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, що відрікається Сина і Отця» (1 Ін. 2,21-22). Далі Апостол застерігає: «Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з’явилося у світі. Духа Божого і духа омани пізнавайте так: всякий дух, що сповідує Ісуса Христа, Котрий прийшов у плоті, є від Бога, а всякий дух, що не сповідує Ісуса Христа, Котрий прийшов у плоті, не є від Бога, але це дух антихриста, про якого ви чули, що він прийде і тепер вже є у світі» (1 Ін. 4,1-3).[73]
Зі змісту першого послання можна зробити висновок, що призначалося воно для християн малоазійських церков, вже давно заснованих і таких, що складалися в переважній більшості з язичників, аніж з іудеїв (див. 1 Ін. 5,21). Із змісту послання видно, що до часу його написання надзвичайно примножилися в Малій Азії ті витончені псевдовчення гностиків, які змінили собою і грубе плотське іудейство і язичництво і проти яких боролися вже свв. апостоли Іуда і Петро в своїх соборних посланнях, і св. апостол Павло в своїх пастирських посланнях. Небезпека, що загрожувала малоазійським церквам з боку цих псевдоучителів, і спонукала св. апостола звернутися до них з соборним посланням. На це є ясні вказівки в самому посланні (2,19-22; 4,1-3,5 та ін.). Ці псевдоучителі-гностики відкидали Божество Ісуса Христа і гідність Його як Спасителя світу, відкидали тому і дійсність Його втілення, чванилися своєю уявною мудрістю (2,3,4,29; 4,6), робили послаблення порокам (3,4-10), стверджували, що знання дає людині право на повну свободу, етичний розгул і розпусту, до якої і вдавалися. Апостол утверджує головний принцип церковного життя – безперервність апостольського передання в Церкві: «щоб ви мали єднання з нами, а наше єднання – з Отцем і Сином Його, Ісусом Христом» (1 Ін. 1,1-3).