Користуючись великою повагою з боку всіх віруючих і невіруючих, апостол Яків, будучи єпископом Єрусалимської Церква, проживав, проповідував тільки в Єрусалимі аж до своєї мученицької смерті (бл. 64 р.).
Святитель Євсевій Кесарійський передає слова Єгезиппа: «Коли тих, що увірували, стало багато навіть серед старійшини, то юдейські книжники і фарисеї почали кричати і говорити, що так весь народ в Ісусі стане очікувати Христа. Тому, прийшовши до Якова, вони сказали йому: «Просимо тебе, утримай народ, бо він помиляється і помилково визнає Ісуса Христом. Ось тепер усі зійшлися на свято Пасхи, то просимо тебе, напоум їх щодо Ісуса. Ми довіряємо тобі, бо самі разом з народом засвідчуємо твою праведність і безсторонність. Тож переконай людей, щоб вони не помилялись щодо Ісуса. Тебе всі послухають, і ми зі всіма. Стань на крилі храму, щоб наверху тебе всі бачили і слова твої чуло все зібрання»...
Книжники і фарисеї справді поставили Якова на крилі храму і закричали до нього: «Праведнику! Тобі всі ми маємо вірити. Ось цей народ у невіданні йде за Ісусом розп’ятим. Скажи ж нам, що таке двері Ісуса розіп’ятого?» Яків голосно відповів: «Для чого ви питаєте мене про Ісуса, Сина Людського? Він сидить на небесах праворуч Великої Сили і знову прийде на землю на хмарах небесних». Завдяки цьому свідченню Якова багато увірували і почали славити Ісуса, викрикуючи: «Осанна Сину Давидовому!» А книжники і фарисеї говорили поміж себе: «Ми погано зробили, що приготували таке свідчення Ісусові. Вийдімо і скиньмо Якова, щоб інші, бодай через страх, не повірили йому». І почали кричати: «О, о! Праведник помиляється»… І вони вийшли і, скинувши Праведного, сказали один одному: «Уб’ємо його камінням». І почали кидати в нього каміння.
Скинений не одразу помер, але, піднявшись, став на коліна і говорив «Господи, Боже, Отче! Прости їм, бо не знають, що роблять». В той час, як на нього летіло каміння, один священик ізсинів Рихава (про якого згадує пророк Єремія) закричав: «Стійте, що ви робите! Праведник за вас молиться!» Але якраз у цей час один із них, суконник, вхопив палку, на яку намотують сукно, вдарив нею Праведника, і він помер».[30]
Ця розповідь розкриває в особі Якова образ справжнього Апостола Христового, який проповідував юдеям Ісуса як Істинного Месію і Спасителя – спасіння не через дотримання старозавітного закону, а тільки через віру, підкріплену добрими ділами.
Згідно зі свідченням юдейського історика Йосифа Флавія, апостол Яків за вироком, винесеним первосвящеником Ананом, був побитий камінням саме як порушник закону. «…він зібрав Синедріон і поставив перед ним Якова, брата Ісуса, названого Христом, разом із деякими іншими людьми, звинуватив їх у порушенні закону і засудив до побиття камінням. Проте всі найприскіпливіші і найкращі законники, які були в місті, віднеслися до цієї постанови з неприязню. Вони таємно послали до царя з проханням заборонити Анану подібні міроприємства в майбутньому і вказали нате, що й тепер він вчинив неправильно… З огляду на це цар Агриппа позбавив Анана первосвященства» (Древності. ХХ, 9,1)[31]. Йосиф Флавій, перераховуючи причини падіння Єрусалиму в результаті війни з римлянами, говорить, що Господь покарав євреїв, між іншим, за вбивство Якова Праведного.[32] Це означає, що дотримання обрядів і звичаїв свого народу апостол Яків звершував у християнському дусі, що аж ніяк не зменшувало до нього поваги з боку правовірних юдеїв.
Тож, автором соборного послання святого апостола Якова є святий Яків, апостол з 70-ти, названий євреями «Праведним» і удостоєний церковного іменування «Брат Господній» (гл. 1,19), – перший єпископ Єрусалимської церкви (33-63 рр.). Йому ж засвоюється літургія з його ім’ям. Пам’ять його відзначається 23 жовтня.[33]
2.2 Місце і час написання
Місце і час написання апостолом Яковом послання, як і всіх інших Апостольських послань, в самому творі не зазначені. Час написання цього послання встановлюється через порівняльний аналіз його змісту зі змістом інших послань, зокрема соборних послань апостола Петра і послань апостола Павла.
Апостол Яків у своєму посланні не торкається проблематичного питання християн із язичників, яке порушувалося на Апостольському Соборі в Єрусалимі. Характер послання більше релігійно-моральний, аніж догматичний. Своїм духом воно близьке до повчань, бесід, проповідей Ісуса Христа. Це може бути свідченням того, що послання написане в ранні часи, ще до Апостольського Собору.
Однак відоме й протилежне твердження – послання написане після Собору, на початку 60-х років. Про це свідчить не тільки поширення християнства за межами Палестини, але й те, що вже встиг виявити себе занепад морально-духовного стану серед християнських громад. Крім того, побутує думка, що апостол Яків, коли писав своє послання, вже був ознайомлений із Першим посланням апостола Петра і ранніми посланнями апостола Павла, особливо з посланням до римлян.
Деякі дослідники Святого Письма Нового Завіту схильні вважати, що між посланням апостола Якова і посланням апостола Павла до римлян є певна суперечність у вченні про віру і діла. Однак такі твердження абсолютно безпідставні. Апостол Яків у своєму посланні аніскільки не суперечить посланням апостола Павла – у посланні немає навіть натяку на полеміку щодо виправдання людини вірою чи ділами. Тому спосіб визначення дати написання послання таким методом не цілком достовірний.
Не тільки непереконливим, але й безпідставним є намагання довести, що Соборне послання апостола Якова було написане в ІІ столітті.
Посилання на спорідненість деяких місць послання апостола Якова з окремими місцями І-го послання свящмч. Климента Римського і «Пастиря» Єрма є якраз доказом зворотного – неабиякого авторитету апостола Якова і загального визнання його послання «мужами Апостольськими», до яких належали Климент Римський та Єрм.
Місцем написання апостолом Яковом його Соборного послання безсумнівно вважається його єпископська кафедра – місто Єрусалим або, в крайньому разі, Палестина. Про палестинське походження послання свідчить його зміст. Наприклад, згадка про те, як хлібороб жде «доброго плоду від землі і довго терпить задля нього, поки дістанеться йому дощ ранній і пізній» (Як 5,7); про смоківницю, оливку та виноградну лозу (Як 3,12), про спеку, що «висушує траву, цвіт її опадає, зникає краса її вигляду» (Як 1,11), - все це свідчить про безпосередню близькість до Палестини. Водночас і сама вказівка на те, кому послання адресується – «дванадцяти колінам, що в розсіянні», - теж свідчить, що воно могло писатися і посилатися не із «розсіяння», а з духовного центру, яким був Єрусалим.[34]
2.3 Призначення послання. Привід для написання послання
Як видно із слів першого вірша, послання св. апостола Якова було призначене і послане «дванадцяти колінам, що знаходяться в розсіянні» (Як. 1,1), тобто євреям. Мабуть, мова автора звернена не тільки до євреїв, що прийняли християнство, але і до євреїв, що ще не увірували, тим більше що ті й інші довгий час не дуже відділялися один від одного і, як видно з книги Діянь, мали навіть спільні зібрання. Апостол Яків, як вже згадувалося, користувався найбільшим авторитетом і серед тих євреїв, котрі не повірили в Христа, а тому міг звертатися і до них з владним словом повчання. Вираз «дванадцяти колінам, що знаходяться в розсіянні» не виключає і євреїв, що жили в Палестині.
Приводом для написання послання св. Якова були, ймовірно, та скорбота, яку переносили іудеї, що жили в розсіянні, як від своїх невіруючих братів, так особливо від язичників. Випробування ці були такі великі, що багато хто, не знаходячи в собі достатньо сил для їх перенесення і не вміючи їх узгодити з благами для іудейського народу, що очікувалися від Месії, стали падати духом і хитатися у вірі. Серед зовнішніх бід деякі неправильно дивилися на джерело цих бід, дозволяючи собі нарікання на Самого Бога, але разом з тим, думаючи як і раніше вбачати своє спасіння в походженні від Авраама, вони неправильно дивилися на молитву, недооцінювали значення добрих справ, із зарозумілості охоче ставали вчителями інших. При цьому багаті звеличувалися над бідними, унаслідок чого повсюдно брала гору велика пристрасть до мирських благ, а братська любов холонула.
Все це і спонукало св. Якова дати їм необхідне етичне лікування у вигляді послання.
2.4 Автентичність послання Якова
З свідоцтв Орігена і Єсевія Кесарійського відомо, що автентичність послання Якова не всіма в стародавній Церкві визнавалася незаперечною, що дало привід Лютеру в час Реформації сумніватися в його автентичності, оскільки воно містило неприйнятне для Лютера твердження, що «віра без діл мертва» (2,26). Проте ніхто з найвідоміших і знаменитих отців і вчителів Церкви не виказував сумнівів в його автентичності. Приводом для сумнівів могло бути тільки те, що не всі древні письменники Церкви згадують про це послання, оскільки в ньому мало матеріалу для використання в їх апологетично-полемічних працях, які переважно з’являлися в перші часи існування Церкви. Крім того, в його надписанні нічого не говориться про його апостольський авторитет, оскільки св. Яків, через смирення, замовчує про свою апостольську гідність. Зате є підстави вважати, що такі стародавні християнські письменники, як Климент Римській, автор «Пастиря» Єрма, св. Іриней Ліонський, Климент Олександрійський і Тертуліан, знали це послання. Є воно і найдавнішому сирійськом перекладі 2 століття Пешіто. З часу Євсевія Кесарійського всякі сумніви в автентичності цього послання припиняються, послання визнано всією Церквою і внесене в канон Священних Новозавітних книг.