Союз між рабовласницькою державою і християнською церквою був офіційно закріплений 1 Нікейським собором у 325 р. Християнство стало державною релігією. “Догмати церкви стали одночасно і політичними аксіомами, а біблійні тексти одержали у всякому суді силу закону”.
Особливе положення християнської церкви стверджувалося уявленнями про споконвічну приналежність їй божественного права. На думку ідеологів християнської церкви, людина може пізнати божественний закон тільки через божественне одкровення, доступне лише через церкву. Церква ж, будучи, таким чином, охоронницею божественного права, стала включати в сферу свого впливу не тільки норми моральності, але і державну владу, дану правителям від бога.
Протиставлення природного і надприродного переборюється в релігійному світогляді й в ідеологічних побудовах християнських ідеологів в умовах раннього середньовіччя через визнання надприродного й в області взаємин церкви і держави, і в області загальнолюдських цінностей, і в сфері духовної культури.
Посилення впливу християнської церкви, теократичних тенденцій, а також сприятливі для церкви конкретно-історичні умови дозволили їй організувати фронтальний наступ на конкуруючі релігійні концепції, включаючи зрівняльні ідеї раннього християнства.
Література
1. Евангелие
2. Ф. Энгельс. О первоначальном христианстве. М.: изд. полит. лит., 2007.
3. История религии. М.: центр “Руник”, 2006.
4. К. Каутский. Происхождение христианства. М.: изд. полит. лит., 20100.
5. А.Б. Ранович. Первоисточники по истории раннего христианства. Политиздат. 2009.
6. В.В. Клочков. Религия, государство, право. М.: Мысль. 2008.
7. В.Н. Савельев. Свобода совести: история и теория. М.: Высшая школа. 2007.
8. Б. Рассел. Почему я не христианин. М, Политиздат 2008.
9. И.Д. Амусин. Рукописи мертвого моря. М.: изд. АН СССР, 2010
10.Научный атеизм. Учебн. пособ. под ред. М.П. Мчедлова М.: Политиздат, 2008.
11.И.С. Свенцицкая. Раннее христианство: страницы истории.
12.История политических учений под ред. Нерсесянца. М.: Инфра×М-Кодекс., 2008.
13.Плиний Младший. Письма М. 2009.
14.Н.Н. Азаркин История политических учений. М.: Юрист, 2007.