Специфіка адаптації протестантських церков до українських реалій в період незалежності України (стр. 16 из 39)

Віруючі в армії, а також звільнені в запас об'єдналися в міжконфесійну громадську організацію "Об'єднання християн-військовослужбовців України", (ОХВУ), у яке також ввійшли і члени їхніх родин. Головою Об'єднання християн-військовослужбовців України є підполковник Збройних Сил України, випускник Ірпінської Біблійної семінарії підполковник В. Хіміч.

Головною метою Об'єднання християн-військовослужбовців України є виконання великого доручення Христа, сформульоване у статуті як "поширення християнських цінностей серед військовослужбовців і членів їхніх родин".

Організація виступає за введення інституту військових капеланів (священиків) у Збройних силах України. Основним методом служіння членів Об'єднання є спілкування з військовослужбовцями і членами їхніх родин. Його реалізують за допомогою індивідуальних і загальних зустрічей, через листування, через спільно проведені відпустки. Уже чотири роки підряд у Криму неподалік від Севастополя ОХВУ проводить літні туристичні табори, що носять євангелізаційний характер. Кожне літо через них проходить порядку ста п'ятдесятьох чоловік. Іншою формою роботи є спорт. Так, недавно були проведені три велопробіги з відвідуванням військових частин. Останній велопробіг довжиною 1150 км був здійснений за підтримкою місії "Україна для Христа", у ході якого вісім разів був показаний фільм "Ісус". В ОХВУ з листопаду 1997 року організоване єдине молитовне служіння, здійснюване через щомісячний інформаційно-молитовний бюлетень "Вісник Корнилія", що повідомляє про молитовні нестатки військовослужбовців і в який день про них молитися. Через щоквартальну пізнавально-євангелізаційну газету "Час "Ч"" Об'єднання інформує про військово-християнський рух в Україні і за кордоном.

ОХВУ має гарні зв'язки з християнськими організаціями України. За підтримкою місіонерського товариства "Біблійна ліга в Україні" були видані календарі-плакати з біблійними текстами на військову тематику. Через центральний друкований орган МО України газету "Народна армія" ці календарі надійшли в кожну військову частину. Через місіонерські організації ОХВУ поширило серед військовослужбовців більш тридцяти тисяч Нових Завітів, Біблій і буклетів. Члени ОХВУ укомплектували християнською літературою бібліотеки ряду військових частин, госпіталів, ліцеїв і гарнізонних дитячих садів. ОХВУ ввійшло до складу міжнародної Асоціації військово-християнських товариств (AMCF), що складає з більше ніж сто тридцять військово-християнських товариств. На міжнародних форумах, проведених в Австрії, Угорщині, Німеччині, Латвії, Литві, Польщі, Росії, США, Швеції, Великобританії, Фінляндії і Південній Кореї, представники ОХВУ познайомилися з досвідом служіння подібних закордонних організацій і поділилися власними наробками.

Так, ще в квітні 1999 році в м. Київ відбулася зустріч керівників місії "Кадес" (США) з керівниками служіння для військовослужбовців в Україні (директор місії "Кадес" Д.Шредер., координатор в країнах Західної Європи Д. Мешке).

Обговорювались питання про можливість євангелізаційної роботи серед військових в Україні, а також було розглянуто практичні питання цього нового і невідомого служіння.

Мета цієї місії — організація церков для військових при частинах, та військових містечках. В практиці місії "Кадес", як багаточисельні євангелізаційні заходи, так і постійна робота у визначених військових частинах.

Ставлення в силових структурах до віруючим у погонах — неоднозначне. Поступово міняється ставлення до них з боку військового керівництва. Прикладом того служить проведення ОХВУ при сприянні однієї з церков Різдвяного концерту в Генеральному штабі Збройних сил України для командування військ ПВО. І це не єдиний випадок міцніючої взаємодії членів ОХВУ з військовими частинами.

Надзвичайно важливо, щоб моральні підвалини війська нового часу формувалися при активній участі благовістя Христового, щоб в умовах армійської служби зберегти те краще, що є в людині. Армія - завжди випробування на злам людського характеру, його фізичних і моральних сил, тому що вона вирішує питання, що громадянське суспільство саме по собі не може вирішити. Армія не тільки захищає країну, але і будує її. Молодь рано або пізно повертається до цивільного життя, привносячи в неї той потенціал, який вона надбала під час проходження служби, і цей потенціал повинний бути позитивним, спрямованим на творення, а не руйнування. [133;31]

Згідно з дослідженням проведеним серед членів протестантських громад різних напрямків у 2004р. за службу висловлювались в армії за умови, якщо вона буде професійна та при умові надання певних гарантій матеріального культурного та духовного змісту.

Рис. 7 Ставленнгя до служби в армії

У м. Києві, 12-14 травня 2004 року, у приміщенні Київського університету туризму, економіки і права, відбулась V Міжнародна християнсько-військова конференція "Християнсько-військовий рух та душпастирська опіка військовослужбовців в Україні".

У роботі Конференції взяли участь близько 150 учасників, а саме: священики Української Православної Церкви, Української Греко-Католицької Церкви, Української Православної Церкви – Київський Патріархат, Римо-Католицької Церкви, представники Всеукраїнського міжконфесійного релігійно християнсько-військового братства, Всеукраїнської громадської організації "Об’єднання християн-військовослужбовців України", представники іноземних організацій християн-військовослужбовців (з США, Великобританії, Канади, Німеччини, Росії), представники уряду, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ та Внутрішніх військ МВС України, Державної прикордонної служби, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справа захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС, Державної податкової адміністрації України, Національного інституту стратегічних досліджень, викладачі Національної академії оборони України, Київського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, семінаристи духовних семінарій, представники Українського козацтва, науковці.

Під час проведення Конференції учасниками були розглянуті питання щодо вдосконалення форм виховного впливу християнського віровчення на морально-психологічний стан та поведінку військовослужбовців; визначення шляхів та заходів, спрямованих на створення військово-священицької служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; практичної організації душпастирської опіки військовослужбовців; питання впливу християнської роботи на розв’язання соціально-побутових та морально-психологічних проблем у сім’ях військовослужбовців. Учасники Конференції обговорили проблему миротворчості у сучасних військово-політичних конфліктах з позицій християнського віровчення. Обмінялись досвідом роботи серед військовослужбовців і членів їх сімей між релігійними та громадськими християнсько-військовими організаціями з обговоренням шляхів подальшого співробітництва, а також організації паломницьких турів за участю військовослужбовців та членів їх сімей.[164]

Основне завдання – координація співробітництва Церков і релігійних організацій зі Збройними Силами й іншими військовими формуваннями України в питаннях відновлення душпастирської опіки над військовослужбовцями, відродження духовної освіти, виховання військових і членів їхніх родин у дусі християнської моральності, духовно-патріотичного виховання молоді, створення системи спеціальної підготовки священиків, що вже зараз займаються душпастирської опікою над військовослужбовцями, а в перспективі – створення служби військових священиків-капеланів.

Братство проводить цілеспрямовану діяльність по наданню Церквам допомоги в справі підготовки кваліфікованих священиків для роботи з військовослужбовцями. Воно початок дворічний цикл навчання, що пройдуть 150 духовних пастирів, притягнутих Церквями до душпастирському служіння серед військовослужбовців. Братство співробітничає з Державним комітетом України у справах релігій, Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій, керівництвом Церков-засновників і керівництвом інших українських Церков, бере участь у наукових заходах, виступає організатором військово-християнських конференцій і семінарів. На міжнародному рівні воно виступає як представник християнсько-військового руху в Україні. [] Релігійним організаціям варто більше уваги приділити розробці чітких концепцій підготовки кандидатів на душпастирську роботу у Збройних Силах та діяльності військових капеланів. Це полегшувало б процес запровадження відповідного інституту. У цьому контексті була б плідною співпраця з вищими військовими навчальними закладами. Форми такої співпраці можуть бути найрізноманітніші: від проведення спільних конференцій, до організації спеціальних курсів для духовних осіб, які хотіли б займатися душпастирською опікою в армії.

Надзвичайно важливою сферою релігійного благодійництва і духовного просвітництва стає опіка над громадянами, що перебувають у місцях позбавлення волі [18; 161-166]. Ще провідний класик пенітенціарії Джон Говард (життя і діяльність якого до речі, тісно пов'язані з Україною) відзначав велику роль і потужні можливості, які має релігія в справі духовного оновлення людини. Тепер на практиці, всього за декілька років, спеціалісти переконалися в тому, що релігія справляє величезний ефект на розкаяння людини у скоєному злочині й в оволодінні нею високосвідомим релігійним життям. А коли засуджені виходять із колоній, через економічні обставини перед ними виникає проблема пошуку роботи. Ще більш широкі можливості щодо духовно-морального оновлення особи має релігія при організації позатюремних форм покарання, а також у період соціальної реабілітації після звільнення. З огляду на це актуалізується питання спеціальної підготовки священнослужителів, проповідників-вихователів для роботи в пенітенціарних закладах. Визначним кроком на цьому шляху, в контексті державно-церковного співробітництва, повинно стати запровадження інcтитуту капеланів пенітенціарних закладів, причому за умов зваженого підходу до організації цього інституту, із застосуванням, зокрема, зарубіжного досвіду, знімається і досить гостре питання конфесійної приналежності конкретного працівника пенітенціарії. Нарешті, моральній рівень і громадянська відповідальність працівників українських правоохоронних органів теж не завжди заслуговують добрих відгуків з боку пересічних громадян. Висока виховна роль Церкви, зокрема в особі капеланів правоохоронних органів, і тут незаперечна.