Цьому питанню було присвячено чергова 6-а конференція Європейського відділення Міжнародної асоціації капеланів, які працюють з в’язнями (IPCA-Europe), що проходила у Таллінні з 1 по 7 червня 2004 р. У ній взяли участь 130 представників 29 європейських держав та керівники світової організації Асоціації. Найчисельніші делегації прибули з Швеції, Нідерландів та Німеччини, були представники також Люксембурга, Грузії, Словенії, Росії, України та ін.
Делегація з України складалась з трьох осіб, що відобразило як основні напрямки християнства в Україні, так і усі її регіони. Представником від протестантства – Анатолій Баранов, пастор Церкви Євангельських Християн-Баптистів із Херсона.
У рамках конференції відбулися лекції, дискусії, обговорення звітів та планів на майбутнє Асоціації, робота в малих групах. Про обсяг тем, які розглядала конференція, свідчать назви цих груп: Служіння у жіночих тюрмах, Запобігання злочинності та опіка після ув’язнення, , Праця з волонтерами, Співпраця Церков, що знаходяться у більшості та в меншості, Служіння серед наркоманів, Структурні відносини між в’язничними капеланами і адміністрацією, Служіння для ув’язнених циганів, Навчання капеланів, які працюють у в’язницях.
Результатом конференції стало прийняття Декларації, в якій визнано прогрес у реформі пенітенціарної системи, що його досягли у багатьох, зокрема постсоціалістичних, країнах. Водночас наголошено, що усім країнам ще слід багато працювати, щоб повністю втілити в життя європейські стандарти поводження з ув’язненими.
Учасники конференції звернулися до усіх країн з пропозицією визнати та підтримати капеланство в’язниць як урядами, так і Церквами, забезпечити можливість отримання духовної опіки в’язнями. [169]
Функціональна взаємодія держави, суспільства й релігії окреслюється чіткими правовими рамками соціально-демократичного устрою. Але релігія, як вже було зазначено, може відновити баланс в системі взаємодії у громадянському суспільстві "Через свої моральні послання, своє критичне ставлення до властей, освітню діяльність у суспільстві й через свій приклад виконання обов'язку робити свій внесок у суспільний розвиток та вдосконалення демократії", відзначає доповідач Парламентської Асамблеї Ради Європи Луїс Де Пьюг [69;67].
Сучасну релігійну ситуацію, яка характеризується станами контакту, зіткнення конфлікту можна вважати кризовою. Можливою причиною цього явища є об'єктивоване усуспільнення релігійних відносин, що переставали виконувати свої специфічні функції й перетворювались у механічний спотворений придаток суспільних відносин.
Вихід з такого становища можливий становленням міжцерковного діалогу та діалогу між державою і церквою, які будуватися на принципах толерантності, взаємоповаги, порозуміння, дотримання свободи совісті та права вибору. А для цього необхідне створення усталеної світоглядної позиції на засадах релігійного плюралізму, яка орієнтувала б не на феномен релігійної відмінності, а на формування нової цілісності як поліфонії багатоманітності релігії. Лише за таких умов релігія може претендувати на роль рушія суспільно-цивілізаційного розвитку і каталізатора у вирішенні глобальних проблем людства.
5. Соціальне обличчя протестантів незалежної України
Соціально-демографічні зміни у протестантському середовищі, його орієнтація на мирські аспекти буття зумовлюють посилення суспільної діяльності віруючих. Не випадково члени громад не тільки приймають нові реалії "світу", а й беруть участь у деяких змінах, що відбуваються в житті України. Цю участь бачать у праві вільного й максимально ефективного втілення кожним віруючим священного призначення — служіння ближньому. Це у протестантизмі традиційно означає не політичну чи ідеологічну, а передусім побутову, прагматичну сферу буття, яка зачіпає інтереси звичайної людини. "Христос учив, що найважливіше — це людина з її проблемами, а не будівля, проекти і т.п. Небезпека учителя — приділяти більше уваги предметові, ніж учням, а правителя — більше уваги проектові, ніж, праці, ніж проблемам людей... У Царстві Божому... на першому місці стоїть людина зі своїми проблемами..." У практичному житті віруючих така позиція найповніше втілена у програмі соціального служіння [28; 21-22].
Програма соціального служіння для більшості протестантських церков, діючих в Україні, — це, по-перше, підтвердження актуальності Лютерового вчення про "добрі діла". Віруючі його розглядають як свідчення осмисленості свого земного і снування, пошуків найефективніших засобів практичної реалізації християнських заповідей. Програма, по-друге, передбачає й своєрідне : надолуження протестантськими громадами України свого ще досі не реалізованого суспільно-етичного потенціалу. Центральне місце у програмі соціального служіння посідає філантропія — чи не найтрадиційніша ланка поза-культової практики у протестантизмі. Саме в ній реалізується його ідеал практичного християнства. Незважаючи на багатолітню заборону благодійницької діяльності за умов радянської системи, протестанти намагались проводити її серед єдиновірців. Тепер її спрямовують насамперед на нерелігійне середовище, тісно поєднуючи із завданням євангелізації, проповіді релігійного вчення. Головний об'єкт філантропії — люди, котрі потребують невідкладної допомоги. Оскільки жебрацтво у протестантизмі, зокрема кальвінізмі та зв'язаних з ним пізніх течіях, засуджується як вияв лінивства, небажання виконувати Божі заповіді й дотримуватись основних обов'язків перед суспільством, то йдеться передусім про допомогу моральну. Безперечно, протестанти не уникають : матеріальної філантропії, наприклад, жертвують інвалідам, пенсіонерам, малозабезпеченим, тим, хто постраждав внаслідок стихійного лиха тощо. Проте основним є - практична участь віруючого в житті конкретної людини. "Хай це буде найпрозаїчніша праця, однак усвідомлення того, що вона служить на благо людини і народу, перетворює її у щось священне" [60; 186].Крім свідків Єгови, які за віросповідними стереотипами не визнають доцільності соціальної практики, філантропія глибоко увійшла в життя усіх протестантських осередків України. Йдеться, насамперед, про опікування дитячими будинками, лікарнями, будинками для літніх людей [79; 17].У п'ятидесятницьких церквах, наприклад, цю ділянку очолює створена при Союзі християн віри євангельської Місія милосердя і благодійництва. Члени Місії на добровільних засадах працюють у пологових і дитячих будинках Києва і Львова, куди передають також безкоштовно медичне обладнання, ліки, одноразові шприци. Члени баптистської громади з Черкас працюють санітарами і прибиральницями у місцевому тубдиспансері.
Особливо активно працюють у медичних закладах адвентисти. При цьому вони виходять не лише із загальних етичних міркувань, а й з особливостей свого віровчення, одне із суттєвих засад в якому посідає санітарна реформа. Прагне максимального втілення реформи Українська уніонна конференція, пов'язуючи її з розв'язанням суспільних проблем: "Ми не можемо вважати себе дітьми Божими, якщо порушуємо Його настанови щодо здорового способу життя. Якщо людина знаходиться у пригніченому, хворобливому стані через неправильне ставлення до свого життя, вона не може почути голос Божий, бути активним членом суспільства." Для практичного здійснення санітарної реформи при церкві створено відділ здоров'я і поміркованості. У 1992 р. відбулася установча конференція лікарів-адвентистів, де оголошено початок діяльності Адвентистської медичної асоціації України.
Протестантська філантропія — це також й опікування дітьми Чорнобиля, влаштування їхнього відпочинку в Україні та за кордоном. Це і відкриття безкоштовних їдалень при церквах у Києві, Рівному, Дніпропетровську, Львові, лікування сиріт та дітей з малозабезпечених сімей. Окрему ділянку становить робота серед злочинців, наркоманів, асоціальних елементів. У більшості колоній України працюють групи протестантських проповідників, наставників, членів товариств милосердя. У деяких місцевостях створено постійні пункти морально-виховної роботи серед в'язнів, наприклад, у дитячій виправній колонії у Прилуках Чернігівської, або в колонії посиленого режиму в Сокалі Львівської області. Велику увагу при цьому приділяють євангелізації, тобто релігійному впливові на особу, прагненню ввести її до системи общинних відносин. Така конфесійна спрямованість, безперечно, не знижує суспільної та етичної значущості програми соціального служіння - ці дані подає Л. Любащенко у своїй книзі "Історія протестантизму в Україні".