Специфіка адаптації протестантських церков до українських реалій в період незалежності України (стр. 33 из 39)

Культура – сполучна нитка між минулим, теперішнім і майбутнім суспільства. Низький рівень культури у будь-якій країні негативно впливає на суспільне життя, міжнаціональні відносини, на рівень розвитку економіки.

Для всіх галузей життєдіяльності культурою є сукупність культурних цінностей і надбань. Це по особливому гостро звучить в наш час, коли загальний рівень культури в нашій державі є занедбаним і досить не високим. Саме ця обставина наштовхує на думку про обов’язковість володіння тим чи іншим рівнем християнської духовної культури в християнському середовищі.

Поняття "духовна культура" – є досить широким, воно передбачає наявність духовних навчальних закладів, храмів, бібліотек. Це - музична спадщина, поезія, вихованість, відлагоджена етика, мораль і т.п., а також, що є особливо важливим, з практичного виконання дорученого служіння на високому духовно-професійному рівні тобто в дії, спрямовані на проповідь вчення Ісуса Христа, для відродження Його волі і Слави на позитивний вплив у суспільстві. "Наше християнство є живим і діючим, воно не є мертвим і застиглим, воно постійно працює, розвивається і вдосконалюється, змінюючи нас самих і впливаючи на світ. Тому ми стверджуємо: християнська духовна культура можлива лише в дії, в розвитку" [93; 24-25].

На основі опитування проведеного серед респондентів, що є членами протестантських громад м. Рівне, можна скласти цілісну картину стану участі протестантів в освітньому та культурному житті суспільства:

На відміну від усталеної думки про обмеженість віруючих, зокрема протестантів, спостерігається досить чималий відсоток освічених людей.

Рис. 14. Освітні характеристики віруючих

У проведеному соціологічному дослідженні серед респондентів релігійних громад м. Рівне на питання про доцільність викладання основ християнської етики у школі 93% респондентів висловились схвально, 7% - вважають це лише справою сім’ї.

Варіанти відповідей:

- "В цьому є велика необхідність".

- Якщо це робити правильно (без конфесійних розбіжностей), але за Біблією, як основою.

Питання про обов’язковість проведення богослужіння українською мовою, має таке процентне вираження:

Рис. 15. Про мову ведення богослужіння

На запитання "Яке Ваше ставлення до засилля російської мови в українських ЗМІ?" – респонденти дали такі відповіді:

Рис. 16. Ставлення до російської мови в ЗМІ

Важливою проблемою є функціонування української мови:

Рис. 17. Функціонування української мови

Підводячи підсумок вище сказаному, можна зробити такі висновки:

У християнському середовищі відбувається поступове зростання сфери вжитку української мови, хоча воно часто недостатньо підкріплене матеріально (літературою, перекладами, розвитком друкарства, україномовною освітою). Проблемою залишається створення і розвиток цілісної релігійної україномовної субкультури. Для цього потрібні матеріальна база та інфраструктура (налагодження видавничої справи, кваліфіковане навчання, створення повноцінних перекладів тощо).

Церковна освіта в більшості християнських конфесій поки що не відповідає світовим стандартам богословської освіти, а в загальній частині — стандартам української світської школи. Даються взнаки обмеження попередньої епохи, що перервали богословські та освітні традиції, спричинили духовний та культурний ізоляціонізм.

8. Порівняльна характеристика релігійної ситуації на Україні(етнотериторіальні детермінанти, соціально-демографічні фактори, релігійність і політичні преференції)

Однiєю з оптимальних методик з'ясування стану та характеру релiгiйностi вважаються ґрунтовні соцiологiчнi дослiдження, якi включають цiлий спектр питань. На основi результатiв аналiзу соцiологiчних дослiджень можна з'ясувати рiвень сучасної релiгiйностi. Прикладом є дослiдження, проведене Українським Центром економiчних i полiтичних дослiджень у 2000 роцi, у якому з'ясовано такi проблеми, як вiра та життєвi цiнностi, вiра та полiтика, вiра та геополiтичнi орiєнтацiї, вiра та ставлення до держави й суспiльства тощо, та досліджень, проведених на основі даних Державного комітету у справах релігій за 2004р.

Пропоноване дослідження побудоване на аналiзi результатiв соцiологiчного опитування, проведеного у 2000 роцi Українським фондом "Громадська думка". Опитуванням охоплено 3250 респондентiв у всiх регiонах України. Вибiрка була репрезентативною, iз чiтким урахуванням усiх демографiчних характеристик респондентiв. Соцiологiчне дослiдження охоплювало широке коло полiтичних, економiчних, соцiальних, моральних i культурних проблем. Розглянемо один аспект, пов'язаний iз впливом релiгiйного чинника на свiдомiсть, полiтичнi преференцiї та соцiальну поведiнку населення України.

З метою виокремлення результатiв опитування, якi були необхiднi, було здiйснено двомiрне порiвняння вiдповiдей респондентiв на питання про їх ставлення до релiгiї ("Чи вважаєте Ви себе вiруючим?"), конфесiйну приналежнiсть ("До якої конфесiї Ви належите?") та демографiчних характеристик респондентiв ("Стать", "Вiк", "Мiсто/Село" тощо), а також вiдповiдей на iншi питання анкети.

Етнотериторiальнi детермiнанти релiгiйностi

Загальнi результати опитування показують, що загалом рiвень релiгiйностi в сучаснiй Українi станом на 2000 рiк становить 62% - саме стiльки людей визначилися як вiруючi. Це досить високий показник порiвняно з iншими пострадянськими республiками. Наприклад, у Росiї сучасний рiвень релiгiйностi становить 55% [104; 46].

Рис. 18. Ставлення до релiгiї (%)

Аналiз рiвня релiгiйностi в регiональному вимiрi демонструє чiтку лiнiю зниження рiвня релiгiйностi iз заходу на схiд України. Найбiльший вiдсоток вiруючих зафiксовано в Пiвденно-Захiдному регiонi - 94,50%, а найменший - у Пiвденно-Схiдному - 49,03%.

Рис. 19. Регiональна зумовленiсть релiгiйних преференцiй (%)

За результатами соцiологiчного дослiдження отримано емпiричне пiдтвердження значно вищого рiвня релiгiйностi в жителiв сiльської мiсцевостi порiвняно з мiським населенням: рiвень релiгiйностi на селi сягає 72%, тодi як у мiстi вiруючими себе вважають тiльки 57%.

Такi данi неважко було передбачити, зважаючи на мiцнi устої релiгiйної культури в українських селах, а також бережливе ставлення до традицiй i моралi на селi порiвняно з урбанiстичним середовищем.

Рис. 20. Залежнiсть рiвня релiгiйностi вiд типу поселення (%)

Соцiально-демографiчнi фактори релiгiйностi

Аналогiчною до типу поселення є ситуацiя зi статевою зумовленiстю рiвня релiгiйностi. Як показують результати опитування, релiгiйнiсть жiнок є бiльшою вiд релiгiйностi чоловiкiв - 70% жiнок проти 50% чоловiкiв. Такий стан теж можна пояснити психофiзiологiчними та ментальними особливостями представникiв рiзної статi. Жiнки, як правило, є бiльш емоцiйними, налаштованими на пiдтримку моралi, в українському варiантi жiнки також традицiйно є берегинями домашнього вогнища, що, вiдповiдно, виражається й у бiльшому ступенi їхньої релiгiйностi.

Слід відмітити, що демографічна структура протестантських общин стає більш адекватною структурі суспільства. Дослідження О. Назаркіної трьохсот протестантів Донецької області дало відображення соціально-демографічного портрету опитаних: середній вік – 38-39 років; 59% - жінки, 60% - мають середню чи середньо-спеціальну освіту, 28% - вищу і незакінчену вищу. Серед опитаних 18,3% -пенсіонери, 18% - студенти і учні, 14% - домогосподарки і тимчасово не працюючі, 10% займають адміністративні посади, працюють в торгівлі і на приватних підприємствах, 9% - робітники освіти культури та охорони здоров’я, 5,3% - кваліфіковані технічні спеціалісти [58; 11].

Рис. 21 Залежнiсть релiгiйностi вiд статi (%)

Так само iсторично зумовленими та неодноразово фiксованими соцiологами є результати зiставлення конфесiйної приналежностi опитаних у регiональному зрiзi (табл. 1). УГКЦ повнiстю домiнує в Захiдному регiонi (65%), тодi як у схiдних областях вiруючих цiєї конфесiї або зовсiм нема, або дуже мiзерний вiдсоток. Натомiсть в iнших регiонах переважають вiруючi УПЦ КП, а також УПЦ МП. Причому в УПЦ МП досить мiцнi позицiї в Пiвнiчному, Пiвнiчно-Захiдному, Схiдному, Пiвденно-Схiдному та Пiвденному регiонах, а також в АР Крим.

Щодо християн протестантських конфесій, то на початку 2000-х років в Україні офіційно функціонувало біля 8 тис. протестантських общин; протестантами була створена одна третя всіх духовних учбових закладів країни і одна третина всіх недільних шкіл. До євангельських християн баптистів належало 36% загальної кількості протестантських общин; (Общини Всеукраїнського об’єднання ЄХБ); до п’ятидесятницького напрямку, який є найбільший серед Союзу ХВЄ України 20%; до Уніатської конфесії АСД – 13%. Всі інші протестанські общини (реформати Закарпаття, методисти, німецька, українська і шведська євангельстко-лютеранські церкви та ін.) разом становлять менше 20% загальної кількості протестантських об’єднань. Найбільше поширення відмічається у Закарпатті – 7%, на Буковині – 7%, Рівненщині – 6%, Одещині - 6%, Волині - 5% зазначає В.Єленський у своїй праці.