Неабияку роль у зміцненні позицій сучасного протестантизму відіграє поступове зростання пропагандистської та місіонерської активності конфесії. За даними Держкомрелігії України за останніх 6 років протестантські церкви створили 95% усіх зареєстрованих в Україні релігійних місій, діяльність яких спрямована на релігійне пробудження в країні, передусім серед молодого населення. Місіонерство, форми і методи якого у протестантизмі завжди були різноманітними і витонченими, за умов відсутності релігійних утисків стає особливо ефективним. Сьогодні — це найрезультативніший, після сімейного виховання, засіб поповнення релігійних громад. У неопротестантському середовищі через місіонерство відбувається прихід майже третьої частини прозелітів.
Виняткова увага приділяється протестантами підготовці власних кадрів, релігійному навчанню дітей. У Київській, Львівській і Ровенській філіях Українського заочного Біблійного інституту навчається біля 300 чоловік, у Союзі ХВЕ України діє понад 400 недільних шкіл. Ще більш масштабними представляються програми розвитку духовного утворення, здійснювані при адекватній допомозі закордонних п’ятидесятницьких центрів. Такі інститути засновані у м. Чернівці, Вінниця, Черкаси, Миколаїв та ін. За біблійною програмою розширеного навчання українські місіонери працюють в містах Росії, Білорусії, Вірменії, Приморському краї.
За даними соціологічного опитування респондентів 2004-2005рр. в м. Рівне на запитання "За яких обставин Ви вперше відвідали церкву?" – більшість – 57% - запросили родичі чи знайомі. Питання "Чи намагаєтесь залучати людей до церкви?" – отримало резонансні відповіді: 42,4% - роблять це іноді, 32% - доволі часто, 19% - активно і постійно, 6,3% - дуже рідко, 0,3% - не намагаються. Серед причин, які приваблюють до церкви такі: можливість спілкування з Богом - 85%, спілкування з віруючими - 63,5%, можливість отримати душевний спокій - 37,7%, пізнання вищої Божої істини, 10,7% - особисте самовдосконалення.
Цікавим на наш погляд є питання про участь іноземних місіонерів у релігійному житті країни. Так, якщо протягом 1996 року Україну відвідало близько 3000 тис. представників закордонних релігійних центрів, то починаючи з 1999 року, їхня загальна чисельність що року сягає далеко за 10 тис. осіб. Соціологічні дослідження свідчать швидше про байдуже, ніж вороже ставлення до закордонних місій. Зокрема, згідно з дослідженнями, здійсненими 1997 року в Києві, думку про те, що "закордонні конфесії треба заборонити" - поділяють лише 17,6% респондентів, а 38,5% стверджують, що їм байдуже, діють, вони чи ні, 36,5% - не могли відповісти на запитання. На сьогодні суспільна думка стосовно місіонерської активності іноземців, ще по переду. Слід відзначити, що. по-перше: сприйняття, українцями євангелізаційних впливів більш-менш толерантне (в країні не було варварських акцій, як у деяких пострадянських країнах, також не було і обмежень та заборон на урядовому рівні). А по-друге: у свідомості ієрархів та служителів історичних церков все більше переважає розуміння того, що піднесення власної духовної традиції неможливе шляхом приниження традицій чужої.
Підводячи підсумок вище сказаного потрібно сказати, що місіонерська діяльність водночас сприяє піднесенню рівня общинно-релігійної активності віруючих, активізації внутрішнього життя у самому протестантизмі. Міцна дисципліна, виразність релігійної домінанти у свідомості та поведінці більшості членів громад, що спричиняє їхню виняткову активність, робить протестантизм попри невелику питому вагу дуже помітним чинником релігійного життя України.
Криза сучасної української держави засвідчує, що побудова громадянського суспільства неможлива без духовно-морального відродження України, як фундаментальної підстави стабільності, громадянської злагоди і процвітання. Масове поширення таких аморальних та антисуспільних явищ, як обман, корупція, проституція, наркоманія, розпад сім’ї не тільки створюють негативний образ України в очах міжнародної спільноти але й виявляють всю немічність держави, в якій християнські та загальнолюдські цінності не стали особистим вибором для більшості громадян. Питання релігійної освіти та виховання потрібно розглядати в контексті того факту, що Україна – європейська держава, де християнські корені сягають початків її державності, освіти, культури – всіх без винятку, сторін суспільного буття.
Дуже важливо, щоб люди, які знайомлять дітей з біблійними істинами самі були відродженими християнами, мали ґрунтовну педагогічну і теологічну підготовку. Тому МГБХО "Надія-Людям" м. Рівне бачить своє завдання в тому, щоб всебічно сприяти впровадженню предмета "Християнська етика" в усі школи України, допомагати вчителям християнської етики методичними матеріалами, налагоджувати контакти з батьками, безпосередньо працювати з учнями в позаурочний час. Досвід роботи в Рівненській області переймають педагоги Черкащини, Київщини, Харківщини, Дніпропетровщини та інших регіонів країни.
Позитивно ставиться сучасна протестантська церква до культурного життя країни. Протестантські церкви позитивно ставляться до тих сфер культури, що розвивались у контексті християнських традицій і сьогодні орієнтуються на їх відновлення (література, музика, архітектура). Сучасну секулярну маскультуру протестанти сприймають стриманіше. Однак деякі форми молодіжної (насамперед музичної) культури проникають у життя громад. У багатьох з них створено вокально-інструментальні ансамблі, які виступають не лише у релігійному але й в світському середовищі, беруть участь у молодіжних музичних фестивалях.
Протестантизм не стоїть осторонь і національних проблем, якими живе сьогодні Україна. Протестантське середовище активно використовує національні обрядові традиції під час молитовних зібрань, релігійних свят, спостерігається відновлення української традиції в проповідництві та общинному житті. Релігійна література, що до недавна була тільки російськомовною поступово стала україномовною.
Особливо помітно активізується діяльність осередків, спрямована на відтворення історичного минулого України, яка розглядається як складова загальної історії українського народу, а власне протестантизм – як невідємний елемент його культури і суспільного життя.
Помітним є звернення протестантизму до євангельських тенденцій у поглядах та діяльності багатьох діячів української культури – Г. Сковороди, П. Куліша, М. Костомарова, Т. Шевченка. Серед провісників українського протестантизму названі також Г. Квітка-Основяненко, І. Франко, М. Павлик, М. Максимович, М. Шашкевич, О. Конинський та ін.
Цікавим на наш погляд є відношення протестантів до традицій українського народу. Для віруючих євангельського спрямування тільки 66 канонічних книг Біблії можуть визначатись як богонатхенні Писання. Решта книг, усні передання, постанови – другорядні і можуть бути лише корисними для читання, якщо вони не суперечать Біблії. Традиції, що приводять людей до "народження з гори" та особистого спілкування з Богом повинні стати взірцем для наслідування.
Вартим уваги є ставлення протестантів до святкування традиційних християнських свят за "новим" стилем - Григоріанським літочисленням (Пасха, Різдво, Трійця, Вознесіння).
Загалом поліконфесійність та урізноманітнення релігійних процесів, до яких у значній мірі спричинився протестантизм, збагачує сучасну національну культуру і разом з тим дозволяє виробити приоритетні загальнолюдські цінності віротерпимості, толерантності, свободи віровизнання, які необхідні для формування громадянського суспільства в Україні.
Підводячи підсумок вище сказаному можна сказати, що за період незалежності України протестантизм істотно змінив своє обличчя. Головні напрямки змін: послідовна інституціоналізація; подальша розмаїтість деномінаційної палітри; підвищення соціального статусу; активне включення в самий широкий спектр суспільно-політичних, культурно-освітніх, економічних процесах; досягнення усе більш помітного місця на релігійній карті Україні. Особливості пристосування протестантських громад до українських умов в значній мірі позначаються на змінах, що переживає сьогодні країна. Отже, подальший розвиток українських протестантських церков за майбутнім.
Дану магістерську роботу можна використати при викладанні релігієзнавства, в освітніх закладах, а також в таких галузях науки, як соціологія, політологія, історія релігій, культурологія та інших.
Список використаної літератури та джерел
1 Адвентисти сьомого дня в Україні. – К;1996. – 105с.
2 Анастасіос Яннулатос. Східне православ’я і права людини // Релігійна свобода і права людини: Богословські аспекти. У 2 т. Т.1. – Львів: Свічадо, 2000. – 452 с.
3 Бабій М. Державна політика щодо свободи совісті й релігії: сутність і практика// Людина і світ. - №3(522). - Березень, 2004. - 62 с.
4 Бедрач О. Церква, суспільство, держава: їх взаємовідносини на сучасному етапі. – Матеріали міжнародної молодіжної науково практичної конференції 15-16.03.2001р..- К., 2001. – 205 с.
5 Бікман В. НСJВ "Світове Радіо" в Україні// Євангельська нива. – 1999. -№1.- 50 с.
6 Бойко Л. Капеланство в Збройних Силах України//Євангельська нива., - 1997. -№2. – 50 с.
7 Бондаренко В.Д., Єленський В.Є., Журавський В.С. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації.- К.-1996. – 204 с.
8 Борейко Л. Проблеми взаємовідносин церкви і держави. -Християнство на межі тисячоліть.- К., 2001. – 210 с.
9 Бородинська Л.. Християнська місія Спадщина" // Свічник. 2005. - №1(27)-18.- 28 с.
10 Бунечко И, Пхиденко С. Социологические исследования проблем социальной активности молодых верующих протестанских течений в современных условиях // Верующие в условиях перестройки. – М; 1989.- 258 с.
11В.Стретович Времена изменились, но изменились ли мы? \ журнал "Реалис"весна-лето 2003 кол.стр.-48с.
12 Вакуленко Г. Скорбящие ангелы. //Християнство №2 2002 – 66c.