СТАРОДАВНІ РЕЛІГІЇ
ЗМІСТ
Розділ І. Релігія Стародавнього Єгипту
1.1 Космологія
1.2 Покарання людей за гріхи
1.3 Культ померлих
1.4 Посвячення
Розділ ІІ. Релігія Стародавньої Греції
2.1 Грецька міфологія походження світу і богів
2.2 Грецький культ
Розділ ІІІ. Релігія стародавніх слов’ян
Висновки
Список літератури
РОЗДІЛ І. РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ
Релігія Стародавнього Єгипту виникла наприкінці ІV тис. до н.е. в період Давнього Царства та існувала до 332р. до н.е., коли Єгипет був завойований Олександром Македонським.
За весь час існування релігії Стародавнього Єгипту їй було властиве збереження найдавніших вірувань: фетишизму, наприклад, покоління каменю бен-бен; обожнювання рослин, наприклад, священної сісімори – богині Хатор; і особливо зооморфізму – культу тварин.
Якщо в інших релігіях тотемізм вимирає за стадією їх розвитку, то у Стародавнього Єгипті він переростає в культ тварин, аж до шанування усіх тварин, вбивство котрих каралося смертю. Священних тварин після смерті бальзамували і ховали на особливих цвинтарях.
Серед тварин, які шанувалися особливо, були бик (Апіс у Мемфісі, Мневісу у Геліополі), корова, крокодил, сокіл – символ неба, ібіс – втілення мудрості і знань, кішка, баран, лев (тут варто зазначити суперечливе ставлення до левів і деяких інших тварин, що шанувалися в Єгипті. З одного боку, лев – втілення царя, з іншого – царське полювання на лева), сфінкс – тіло лева з головою сокола чи барана (сфінкс у Санки-Петербурзі – уособлення Аменхотепа ІІІ), змія (особливо кобра) – захист від ворогів – на головному уборі фараонів.
Зооморфізм проявлявся у тому, що кожне єгипетське божество шанувалося у вигляді якоїсь тварини: бог Анубіс – у вигляді вовка, богиня Баст – у вигляді кішки, бог мудрості Тот – у вигляді ібіса чи павіана, бог Гора – у вигляді сокола, бог Себек – у вигляді крокодила, боги Амон, Хнум – у вигляді барана, боги Теф нут, Сехмет, Хатор – у вигляді лева, богиня Ісіда – у вигляді корови і т.д.
Пізніше відбувається антропоморфізму: вони зображувалися як істоти, що мають людське тіло з головою тварин чи птаха.
Перехід від мисливського господарства до землеробства і скотарства призвів до змін в релігійних віруваннях. На перший план стали висуватись боги, які уособлювали природні стихії: небо (богиня Нут), землю (бог Геб), сонце (бог Ра), місяць (бог Тот) та ін. В образі бога Хапі єгипетські землероби шанували річку Ніл.
Спочатку в кожному номі (незалежній області Єгипту) шанували свого головного Бога: в Геліополі – Ра-Атума, Фівах – Амона і т.д. Через об’єднання номів відбувалося об’єднання богів, їх співіснування, наприклад, Ра і Пта, чи злиття богів у „двійцю”. Ісіда з немовлям на руках – прообраз християнської богоматері з Ісусом на руках. При цьому за трьома богами вбачали одне божество. Наприклад, Амон, Ра, Пта: „Троє суть усі боги – Амон, Ра, Пта Немає їм рівних. Невидимий Амон є Ра обличчям і Пта тілом”. Бог сонця говорить про себе: „Я Хепр вранці, Ра в полудень і Атум увечері”.
Навколо тріади формувалася ієрархія богів. Об’єднання номів у дві держави (Верхній і Нижній Єгипет), а потім в єдину деспотію (приблизно 3 тис. до н.е.) призводить до утворення загальнодержавних культів, уніфікації релігії. Головне місце в уніфікованій релігії займали боги міста-гегемона.
Ієрархія богів на чолі з царем богів відображала існуючі деспотії і порядки в них. Так, верховний бог Ра-Атум, а пізніше Амон-Ра має свій двір, свого візиря (бога мудрості Тота). Фараон в Єгипті шанувався як втілення Бога, живий Бог.
Особливе місце в релігії Єгипту займали проблеми:
• космології (творення світу);
• покарання людини за гріхи;
• культ мертвих.
Розглянемо кожну з цих проблем.
1.1 Космологія
Створення світу, на думку давніх єгиптян, відбувалося таким чином. Спочатку існував лише хаос, первозданна пучина вод – Нун. Із хаосу вийшли боги, які створили землю, небо, людей, тварини і рослини.
Першим богом було сонце, що виступило у ролі деміурга (творця). В одному з міфів говориться, що з вод вийшов пагорб, на якому розпустилася квітка лотосу, а звідти з’явилося дитя – сонце Ра, „що освітило землю, яка перебувала в темряві”. З вуст Ра вийшли перші боги, а з його сліз – перші люди.
В інших міфах поява сонця пов’язується з яйцем, що було знесене на пагорбі, який піднявся із хаосу, птахом „Великий Гоготун”. Існує міф, що сонце було народжене у вигляді бичка величезною коровою – небом. Про Ра – золотого бичка, народженого небом, говориться у „Текстах пірамід”.
Поряд з цим існує уява про богиню неба – жінку, яка зранку народжує сонце, ввечері ковтає – в результаті виникає ніч – і наступного ранку знову народжує його.
В геліопольському міфі бог Атум, ототожнений із сонцем Ра, що з’явився з хаосу – Нуна („створивши сам себе”), сам себе запліднив, проквтнувши власне сім'я і народив, виплюнувши з рота перших богів Шу і Теф нут (бога повітря і богиню вологи). Ті, в свою чергу, народили Геба і Нут, а ті – Ісіду і Нефтіда, Осіріса і Сета, створивши геліопольську „дев’ятку” – Енеїду. Боги Енеїди вважалися першими царями Єгипту.
В Мемфісі існувало уявлення, що бог Птах-гончар виліпив землю і людей. Згідно з мемфіським міфом про створення світу (Давнє Царство), деміург Птах завчасно задумав творіння у своєму серці (серце – „сідали ще думки”) і назвав його ім’я своїм язиком, тобто Птах творив „язиком і серцем”, думкою і словом. Таким же чином він створив увесь світ.
В період Нового Царства (до кінця XIV-XVI ст.. до н.е.) як деміург стверджується ототожнюваний із Ра ліванський бог Атон, цар всіх богів. З Амоном ототожнюється фараон.
1.2 Покарання людей за гріхи
Згідно з уявленням давніх єгиптян, бог Ра розгнівався на людей, що перестали підкорятися богам, і послав свою доньку Хатор в образі левиці покарати їхні гріхи. Вона знищує людей і стає настільки жорстокою, що живими залишається зовсім мало людей. Тоді боги вирішують врятувати решту людства. Вони напоїли Хатор червоним пивом, яке вона прийняла за людську кров, після того Хатор заснула і забула про свою помсту людству.
1.3 Культ померлих
Єгиптяни вважали, що сутність людини являє собою єдність тіла, душі (ка, ба), імені і тіні. Це уявлення формувало певний світогляд і світосприйняття давніх єгиптян.
Так, пам’ятники давньоєгипетської архітектури правили перш за все за усипальниці. Бо перебування людини на землі швидкоплинне і тимчасове, а справжнє, вічне життя наступає лише після фізичної смерті. Досягнути вічного блаженства міг лише той, у кого тіло, що є пристановищем душі, було збережене в цілості (при цьому вважалося, що у кожної людини декілька душ: ба, яка зображувалася у вигляді птаха з людською головою, і ка – двійника людини). Звідси звичай муміфікації трупів.
Для збереження муміфікованого тіла будувалася гробниця, яка забезпечувалася предметами, що вживав до смерті покійний. В гробницю клали маленькі статуетки слуг. Єгиптяни вірили, що силою магічних заклинань покійний оживить ці статуетки і вони будуть працювати на нього в потойбічному світі.
Після смерті душа покійного вирушала подорожувати у потойбічному світі, де її підстерігали чудовиська, врятуватись від яких можна лише за допомогою заклинань і молитв, що знаходяться у „Книзі мертвих” – невід’ємної частини поховального інвентаря. 125 глава „Книги мертвих” присвячена потойбічному суду над людською душею. Перед верховним суддею потойбічному світу – Осірісом відбувається психостасія – зважування серця покійного на терезах, врівноважених символом істини. Серце, обтяжене гріхами, порушувало рівновагу, і тоді покійний пожирався страшним чудовиськом Амамат (Амт) – пожиральницею, що являла собою лева з головою крокодила. Праведники, серця яких не порушували рівноваги, вирушали в рай – „поля Іалу (Іару)”.
Релігійні уявлення про бога рослинності – Осіріса, що вмирає і відроджується знову, втілилися у міф. Згідно з цим міфом, Осіріса убив його молодший брат Сет, що прагнув влади. Сестра і дружина Осіріса, Ісіда, шукає його по всьому світу, знаходить і оплакує його тіло і зачинає від мертвого чоловіка сина Гора. Змужнівши, Гор вступає в боротьбу з Сетом. На суді богів він за допомогою Ісіди домагається визнання себе справжнім сином Осіріса і повноправним його спадкоємцем. Перемігши Сета, Гор воскрешає батька. Але Осі ріс, не бажаючи залишатися на землі, стає царем загробного світу і верховним суддею померлих. Трон Осіріса переходить до Гора.
У Давньому Царстві живі фараони розглядалися як „служителі Гора”, а померлі – Осіріса. Вважалося, що Фараон, завдяки магічному погребальному обряду, також оживляє після смерті, як ожив Осіріс. Починаючи з епохи Середнього Царства, цю властивість переймають й інші померлі.
Надзвичайно широке розповсюдження культу Осіріса відбилось на уявленнях про Ісіду. Вона вважалася люблячою сестрою і самовідданою дружиною Осіріса, турботливою матір’ю немовляти Гора і водночас великою чаклункою. Ісіда у греко-римську епоху перетворилася на все єгипетську богиню-матір, а її культ розповсюдився далеко за межі Єгипту.
1.4 Посвячення
Міф про померлого і воскреслого бога Осіріса став основою акту посвячення, який відіграв велику роль в давньоєгипетській релігії. Більше того, без цього містичного акту вважалося неможливим істинне розуміння божественних таємниць. Ритуал посвячення у божественні таїнства греки пізніше назвали містеріями. Але батьківщиною давніх містерій був Єгипет.
Ритуал посвячення полягав у тому, що неофіт (новак) проходив ряд випробувань, які символізували його смерть і наступне воскресіння з мертвих. А так як у Єгипті таке перетворення було характерним для Осіріса, то неофіт під час цього ритуалу сподоблявся богу Осірісу, який, як вважалося, посвячував людину у таємні знання.