з Релігії
на тему:
Таємниця Туринської плащаниці
“Ось цей постановлений
для падіння і підняття
багатьох в Ізраїлі; він
буде знаком протиріччя”
(Лк.2,34)
Ось уже впродовж кількох століть у соборі італійського міста Турина зберігається велике полотно довжиною 4,3 м., шириною 1,1 м. На його жовтувато-білому фоні виступають розпливчасті плями коричневих тонів. Здалеку в цих плямах вимальовуються нечіткі обриси постаті людини з бородою та довгим волоссям. Легенда свідчить, що це Плащаниця Самого Ісуса Христа.
Для західноєвропейського обивателя другої половини ХІV століття вона з’явилась “ невідомо звідки “ в містечку Лірей під Парижем, в маєтку графа Жоффруа де Шарні. Смерть графа заховала таємницю її появи у Франції. У 1375 році вона була виставлена в міській церкві, як істина Плащаниця Самого Ісуса Христа. Це превернуло до храму багатьох прочан. Тоді ж виникли сумніви в її автентичності. Місцевий єпископ Анрі де Пуатьє осудив настоятеля храму за те, що той виставив її як справжню Христову Плащаницю.Його наступник П’єр д’Арсі, отримав від Папи Климента XII дозвіл виставляти Плащаницю як звичайну ікону, а не як правдиве погребне покривало Спасителя. Одна із спадкоємець графа де Шарі подарувала Плащаницю своїй приятельці герцогині Савойській, чоловік якої Людовик I Савойський побудував в місті Шамбері прекрасний храм для реліквії. Потім савойська династія запанувала в Італії.
Хоч в різних містах з’являлись підроблені Плащаниці, проте лише ця сприяла народною свідомістю як істина. Вона тричі горіла і чудом збереглася. Щоб очистити Плащаницю від кіптяви і переконатися що вона не намальована, її декілька разів варили в олії, прали, - зображення залишилось.
В 1578 році старенький архієпископ Мілана Карл Борромео, зачислений католицькою церквою до сонму святих, пішов взимку до Шамбері, щоб поклонитися Святій Плащаниці. Щоб позбавити його важкого переходу через зимові і небезпечні Альпи, Плащаницю винесли назустріч старцю. Ця зустріч відбулася в місті Турині, в соборі св. Іоанна Хрестителя, де Плащаниця, з благословення владики, зберігається там і в наші часи. У XVIII столітті революційні війська Франції під командуванням Бонапарта зруйнували собор у місті Шамбері, де зберігалась святиня, а Турин опинився поза всіма обуреними подіями і досі зберігає святиню всього християнського світу.
Історія Плащаниці складна і водночас багата на різноманітні факти та події. Найважливішими з них для християнського народу і віруючих - поховання та Воскресіння нашого Спасителя , а для всіх інших не християн – її безбожне появлення народові та всьому світові на передодні ХІІ століття.
У 1898 році в місті Парижі проходила міжнародна виставка релігійного та церковного мистецтва. На неї також привезли і Плащаницю з місця її перебування, як погано збережене творіння християнських митців художнього мистецтва. Саму Плащаницю повісили високо над аркою, а перед закриттям самої виставки вирішили сфотографувати Плащаницю для архіву церкви.
28-го травня археолог і фотограф-аматор Секондо Піа зробив дві фотографії. Один кадр плівки зробленої фотографії виявився негативним, зате другий кадр розміром 60 на 50 см, ввечері того ж дня він поклав у проявник і заціпенів від побаченого, на чорному фоні негативу виявився позитивний фотографічний портрет нашого Спасителя Ісуса Христа – обличчя з неземним виразом неперевершеної краси, а також благородства. Всю ніч Секондо Піа просидів у благоговійному спогляданні, не відводячи погляду від портрету, який так несподівано явив йому в його домі наш Спаситель.
Який же сенс з’явлення Святої Христової Плащаниці в кінці XIX століття?
З другої половини XIX століття помітно посилились антихристиянські виступи в дворянських та аристократичних салонах, в лекторіях, в пресі. Широко розповсюджувались і роботи протестантських теологів, професорів та доцентів, серед них були: Штраус, Ферденанда та Бруно Бауерів, які заперечували Божественне походження Ісуса Христа. Кроїв Євангелію згідно з своїм розумінням Лев Толстой, заповітною мрією якого було заснувати нову релігію. Образ сентиментального мораліста, любодія, а також улюбленця жінок намалював Ренан в своїй колись дуже популярній і цікавій на той час книзі “Життя Ісуса”. Він пішовши кроками Толстого відкидав Божественність і чудеса Ісуса Христа. Наш видатний духовний письменник Михаїл Грибановський назвав цей твір “Євангелією міщан”. Успіх цих та інших подібних праць пояснюється тим, що багато хто в суспільстві у своєму земному самовдоволенні та людській гордості не хотіли прийняти Божество Господа нашого Ісуса Христа та Його чудес, які не в стані були пояснити детерміністська наука XIX і початку XX століть. Вважають, що міф про Ісуса Христа виник навколо історичної постаті Ісуса з Назарету, - ідея стара, що бере свої витоки з перших століть, зокрема, від Цельса.
Але вершиною цієї всієї антихристиянської, нібито наукової літератури, були праці професора теології та історії Древса. Він довів, що ніякого Ісуса з Назарету не було, що Христос та інші євангельські персонажі: Пилат та інші - це міфічні особи прототипів, а Христос – це народний міф про Сонце. Його книжка викликала великий інтерес в широких колах суспільства. Упродовж багатьох років у радянських виданнях та школах стверджували: наука довела, що Ісус Христос – це вигадана міфічна особа.
Користуючись методом Девса, кмітливий француз Прево з ще більшою логічною переконливістю довів, що Наполеон – це французьким народом вигаданий міф про могутність та спопеляючу силу Сонця. Дійсно! Він зійшов на сході Франції (народився на острові Корсика), зайшов в Атлантичному океані (помер на острові Святої Єлени), мав дванадцять маршалів, що значить дванадцять знаків Зодіаку. Древсу повірили, - роботу Прево дехто сприйняв як пародію на твір Древса – надто близьким ще був Наполеон, - для багатьох ця робота залишись невідомою. Досвідчений та дошкульний Цельс (кінець II ст.) у своїй ґрунтовній праці проти християнства, не відважувався стверджувати, що Ісуса з Назарету не було: занадто близьким для його епохи був Ісус Христос. В усій антихристиянській літературі останніх двох-трьох століть новим є лише повне заперечення історичності Ісуса з Назарету, а разом з тим й Пілата. Таким чином, можна стверджувати, що відкриття образу Христа на Туринській Плащаниці є чудом, яке, відповідає всім потребам часу: “Ви стверджуєте, що Ісус з Назарету, Христос – міф, а ось Я перед вами з’являюсь, щоб підтримати хитку вашу віру”, - наче говорить нам люблячий нас Спаситель.
Секондо Піа сприйняв з’яву Христа на фотографічній пластинці як чудо. В благоговінні він просидів перед Образом, який з’явився перед ним, всю ніч: “Христос прийшов до нас у дім”. В ту пам’ятну ніч він зрозумів, що Плащаниця нерукотворна, що жоден художник давніх часів, не маючи найменшого уявлення про негативи, не зміг би її намалювати, зробивши, по суті, майже невидимий негатив. Пізніше Туринську Плащаницю багато разів фотографували в різноманітних променях спектру від рентгенівського до інфрачервоного випромінювання. Її вивченням займалися криміналісти, судово-медичні експерти, історики, хіміки, фізики, ботаніки, палеоботаніки, нумізмати. Скликались міжнародні конгреси (від слова sindone, що означає Плащаниця).Учені різних національностей зробили висновок, що Туринська Плащаниця нерукотворна і несе на собі ознаки глибокої давнини. Прискіпливі криміналісти не знайшли на Плащаниці нічого, щоб заперечувало євангельську розповідь про страждання і воскресіння Ісуса Христа; її дослідження лише доповнюють та уточнюють розповіді чотирьох євангелістів.
Хтось назвав Туринську Плащаницю “П’ятою євангелією”. Туринська Плащаниця підтверджує справедливість вислову англійського мислителя Френсіса Бекона (1561- 1626), що малі знання віддаляють від Бога, а великі наближають до Нього. Багато вчених на основі детального та всебічного вивчення Плащаниці визнали факт Воскресіння Ісуса Христа і з атеїстів стали в повному розумінні слова віруючими.
Одним з перших був професор анатомії в Парижі Барб’є, який зрозумів як лікар і хірург, що Христос вийшов з Плащаниці, не розгорнув її, а вийшов, як проходив після Воскресіння через зачинені двері. Лише окремі спеціалісти, які вивчали Плащаницю, не прийняли Христа через наукові причини: воскресіння небуло тому, що його взагалі не може бути.
І ось під час цього наростаючого тріумфу, в кінці 1988 року з’явилось сенсаційне повідомлення: згідно з даними радіовуглецевого методу вік Туринської Плащаниці всього 600-700 років, тобто датувати її потрібно не початком християнської ери, а середньовіччям: 1260- 1390 роки.
Туринський архієпископ погодився з цими результатами і заявив, що ні він, ні Ватикан ніколи не розглядали Святу Плащаницю як реліквію, а ставились до неї як до ікони. Багато хто з полегшенням та зловтішно зітхнули б, міф розсіявся. “Хоч неодноразово доводилось, що Плащаниця нерукотворна, знову виникли намагання приписати Святу Плащаницю Леонардо да Вінчі або якомусь іншому відомому художнику. Також Плащаниця відображає анатомічні деталі людського тіла, які не були відомі середньовічним художникам. На Туринській Плащаниці не знайдено слідів фарб, пов’язаних з появленням зображення. Лише в одному місці з краю вона була забруднена фарбою, можливо, тоді, коли Дюрер малював з неї копію в 1516 році.
З’явилось припущення, що середньовічні християни-фанатики інсценізували поховання Ісуса Христа з одним зі своїх єдиновірців і таким чином отримали нерукотворне зображення. Але на цю гіпотезу через її абсурдність не звертали увагу навіть атеїсти. В зв’язку з радіовуглецевими датуваннями виникає декілька питань: 1) чи вихідні аналітичні і проведені за ними розрахунки можна вважати достовірними; 2) як результати останніх співвідносяться зі всіма решту даними, які прямо чи побічно стосуються проблеми походження Туринської Плащаниці.