11. Догматичне богослов'я католицької Церкви. Серія “Богословські підручники”, № 1 / Під.ред. А. Кравчука. — Львів,1994.— с. 34-49;
12. Дьяченко С. свящ. Настольная книга для священно-церковно-служителей. — М., 1993;
13. Енцикліка "Про Католицьке Священство".— Львів, 1937;
14. Енцикліка "Про Католицьке Священство"// Дзвін з Фатіми— № 13, Березень - Квітень, 2004;
15. Карсавин Л.П. Католичество. — П., 1918;
16. Катехизис Католической Церкви. — М., 1996;
17. Краткое объяснение Всеношной, Литургии или Обедни, последовательности таинств, погребения усопших, водоосвящения, молебнов / Сост. прот. И. Бухарев. Репр. изд., 1904. — Москва, 1991;
18. Крывелев И.А. История религии: в 2-х т. ¾ М., 1988;
19. Кураев А. Традиция, догмат, обряд. ¾ М., 1995;
20. Лозинский С.Г. История папства. Библиотека атеистической литературы – М.: Политиздат, 1986. – 382с;
21. Мартинюк П. Євангельська рада безженности та священство — у східній і західній Церкві та Україні. — Жовква, 1929;
22. Мейендорф И. Введение в святоотеческое богословие. — Клин: Христианская жизнь, 2001:
23. Москалик Я. Нарис Христологічної доктрини. — Львів: ЛБА, 1998;
24. Настольная книга священнослужителя. т. 4.— М., 1983, — с. 325;
25. Нефедов Г., протоиерей. Таинства и обряды Православной Церкви: Учебное пособие по Литургике. - 2-е изд. — Москва: Православное Богоявленское Братство, 1995;
26. Огицкий Д.П., Козлов М. свящ. Православие и западное христианство.— МДА, 1995;
27. Писания мужей апостольских. — М.: Издательский совет Русской православной церкви, 2003;
28. Поснов М.Э. История Християнской Церкви. ¾ К., 1991;
29. Протоірей Митрофан Зносько-Боровський "Православие, Римо-католичество, Протестантизм и сектантство", — изд. Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 1991;
30. Рауш Т. Католичество в третьем тысячелетии/ пер с. Англ. (Серия «Современное богословие»).— М.: Библейский інститут св..апостола Андрея, 2007.— 416с.;
31. Ричард Конрад. Вера Католической Церкви — М.: КАЙРОС, 1997;
32. Рождественский А.Я. Учение западных исповеданий о таинствах. — "Труды Киевской духовной академии", 1911// № 1, 2, 3, 7, 8;
33. Соколов И.П. Учение Римо-католической Церкви о таинстве священства. — СПБ, 1907;
34. Станецький Х. Служіння Божого люду / Пер. Леся Біленька-Свистович. — Львів, 1998, — с. 10-44, 62-83;
35. Табак Ю. Православие и Католичество. Основные догматические и обрядовые расхождения. — СПБ: "Встреча", 2002;
36. Тальберг И. История христиаской церкви.— М., 1991;
37. Требник — М.: Изд-во францисканцев, 2004;
38. Хафнер П. Тайна таїнств /пер. С англ.. (Серия «Современное богословие»).—М.: Библейский інститут св..апостола Андрея, 2007.— 244с.;
39. Християнство: Словарь. ¾ М., 1994;
40. Чельцов Г. Объяснение символа веры, молитв и заповедей. — М., 1991;
41. Фельми К.Х. Введение в современное православное богословие. — М.: Отдел религиозного образования и катехизации Московского Патриархата, 1999;
42. Флоровский Г. Догмат и история. — М.: Издательство Свято-Владимирского Братства, 1998;
43. Шнакенбург Р. Новозаветная христология. — Брюссель, 1986;
44. Шпиллер В. свящ. Римско-католический догмат о главенстве папы в Церкви. (Критика в русской богословской литературе). - "Журнал Московской Патриархии", 1950, 12, с. 44.
[*]Нікейський Собор в 325 р. прийняв канон III; Анкірський Собор у Галатії в 314 р. прийняв канон X; Неокесарійський Собор у Капподакії в 315 р. прийняв канон І.
*Трульський Собор 692 р. прийняв канон XIII.
[†]II Латеранський собор, канон VII
[‡] Тато Пий 10 видав енцикліку Haerent animo, опубліковану в 1908 р.
[§]Інститут "зареєстрованого партнерства" був заснований у Нідерландах в 1998 році й дає парам, що не бажають одружуватися, права, подібні до прав подружжя.
[**]В 1929 році Ватикан повністю заборонив поставляння одружених уніатських священиків у США після скарги, поданої латинськими єпископами. Роком пізніше це правило було поширено на Канаду, а в 1949 році - на Австралію. Зі своєї сторони українські, карпато-російські й мелькитські єпископи неодноразово призивали скасувати заборону, посилаючись на II Ватиканський Собор, який призвав поважати традиції церков східного обряду.
[††] Папа Фелікс (483-492) мав двох дітей; Гормизд (514-523) - одного сина; Адріан II (867-872) - одну дочку; Климент IV (1265-1268) - двох дочок; Фелікс V (1439-1449) - одного сина.
* Папа Інокентій VIII (1484-1492) мав декількох дітей; Олександр VI (1492-1503) також декількох дітей; Юлій II (1503-1513) - трьох дочок; Павло III (1534-1549) - трьох синів і одну дочку; Пій IV (1559-1565) - трьох синів; Григорій XIII (1572-1585) - одного сина.
* Уніати фактично завжди зберігали право мати духовенство із числа одружених чоловіків.
[‡‡]Безсумнівно, тут мова йде не про натуральне оскоплення самого себе, а про духовне оскоплення тобто про збереження цнотливості заради Бога. Для старозавітної свідомості оскоплення означало позбавлення людини можливості порятунку. В 23 гл. 1 ст. кн. Друге законня говориться, що "У кого роздавлені ятра або відрізаний дітородний член, той не може ввійти в суспільство Господнє". Навряд чи Христос міг призивати іудеїв до подібного, встановивши Сам для них цей закон. На підтвердження цієї думки див: Вибрані твори святого Іоанна Златоуста. Тлумачення на святого Матфея Євангеліста. Т.2, М., 1993, сс. 637 - 639.
[§§]Тут можна говорити про вікові характеристики, про статеву приналежність і звичайно про безшлюбність.
[***]Тут можна говорити про США, Мексику, Бразилію, Венесуелу й т.д.
*До II Ватиканського собору читати Св. Писання дозволялося тільки священикам. Цей Собор дозволив читати Св. Писання всім католикам, що й було закріплено в Католицькому катехізисі. Див.: Катехізис Католицької Церкви, М., 1996, стор. 506.