Повного розвитку цей чин набув у X столітті, коли з’явилися окрім першої молитви друга молитва «Владико Господи Боже наш, Ти через купіль охрещуваним небесне сяйво подаєш…», і третя молитва «Той, що зодягнувся в Тебе», яка промовлялася про себе священиком після виголосу диякона «Голови ваші схиліть перед Господом» [56, 467].
У XV столітті св. Симеон Солунський подає нам опис сучасної йому практики омовення у восьмий день: «Подавши похреснику причастя, - говорить він, - і подякувавши Спасителеві… архієрей відходить. Охрещений повертається додому у супроводі свічок і співу: «Всі, що в Христа хрестилися». Похресник зобов’язується молитися і носити священні одежі до сьомого дня… і зовсім не митися і не витиратися… А після сьомого дня він повинен прийти у храм до ієрея і від нього отримати омовення. Священик зі священними молитвами омиває його губкою і водою у тих місцях голови і рук, у яких він був помазаний святим миром, а інші частини тіла омиває сам похресник, у достойному для цього місці, щоб що-небудь від тих святинь – води хрещення й мира, упавши, не були потоптані ногами». [4, 71-72].
Згідно вказівок Гоара, акт омовення, особливо при хрещенні немовлят, вже у XVI столітті почав здійснюватися нерозривно з актом хрещення, як це практикується і тепер. У древній практиці Київської Митрополії акт омовення звершувався так само як і у грецькій, тобто, після семи днів після хрещення. У XV столітті послідування омовення у практиці нашої церкви досягло своєї повної зовнішньої форми і являло собою окремий від хрещення акт зі звичайними початковими молитвами. Омовення здійснювалося після окроплення, після чого слідувала сугуба єктенія та особливий відпуст: «Христос, що охрещує, освячує і просвічує Духом Святим молитвами… піклуватиметься і збереже від усіх зол співприємників його і всіх нас помилує і спасе, як Благий і Чоловіколюбний». Сучасне нам чинопослідування вперше зустрічається у требнику св. Петра Могили [49, 70-73]. І хоча цей акт складає у святителя окреме від хрещення чинопослідування, та усі молитви і дії тотожні з викладом цього чину у сучасному нашому требнику. З цього ж XVII століття починає з’являтися практика здійснення омовення відразу після хрещення, на що вказують замітки одного рукописного требника: «Якщо треба омити святе миро відразу після хрещення, тоді початок «Царю Небесний» не говоримо». Подібну практику можна прослідкувати майже в усіх требниках, виданих після 1639 року. Наступне чинопослідування, яке міститься у сучасному требнику після чину обмивання, носить назву «Молитва на постриження волосся». Воно складається з молитви на постриження волосся: «Владико Господи Боже наш, Ти образом Своїм звеличив людину», і молитви благословення: «Господи Боже наш, Ти з Твоєї милости купіллю хрещення освятив тих, що вірують в Тебе», та хрестоподібного постриження волосся похресника в ім’я Святої Трійці. Значення постриження волосся пояснює св. Симеон Солунський такими словами: «Архієрей постригає хрестоподібно волосся на голові похресника частково у знак того, що головою своєю він має Христа і що повинен молитися не з покритою головою, як і ап. Павло вчить, а разом з тим і покладаючи таким чином певну печать, чому і постригається хрестоподібно, щоб він відкинув усякий зайвий помисел… Крім цього, волосся похресника приносяться Христу, як початок і жертва від усього людського тіла». [4, 70-71].
Стосовно того, коли постриження волосся увійшло у хрещальну практику, конкретної відповіді немає. У требнику св. Петра Могили акт постриження волосся знаходиться у чинопослідуванні під назвою: «Послідування омиття новоохрещеного у восьмий день» під заголовком «Молитва на постриження волосся» [49, 73-75]. Усі молитви у даному требнику повністю тотожні із сучасним чином. Отже, як ми бачимо, омовення похресника і постриження його волосся являло собою єдине чинопослідування, яке звершувалося окремо від хрещення через сім днів. Церковнослов’янські требники аж до XX століття вміщували у собі цей чин окремо від чину хрещення. І лише у другій половині XX століття, для більшої зручності, ці два акти стали невід’ємними складовими чину хрещення, що і прослідковується у сучасних требниках.
Таїнства Хрещення і Миропомазання, які поєднані у сучасній богослужбовій практиці, складають єдине цілісне чинослідування. За всіма літургічними правилами у цьому чині є єдине спільне закінчення, яке стосується як хрещення так і миропомазання. Зокрема, воно складається з певних окремих елементів: співу «Всі, що в Христа хрестилися», читання Апостола і Євангелія, молитов на обмивання і постриження волосся, сугубої єктенії та відпусту. Хоча, у древності хрещення і миропомазання закінчувалося співом «Всі, що в Христа хрестилися» і 31 псалмом. Таке просте закінчення пояснюється часом здійснення хрещення, яке майже завжди чинилося перед Божественною Літургією і фактично з’єднувалося з нею.
Чини омивання і постриження волосся, як окремі акти і разом з тим спільні з хрещенням були розглянуті у попередньому підрозділі.
За сучасним чином таїнства миропомазання, після помазання похресника святим миром, священик разом з ним тричі обходить навколо купелі зі співом пісні “Всі, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися” На стародавність вживання цієї пісні при хрещенні вказує те, що вона співається на літургії замість “Святий Боже” саме у ті дні, котрі у древності були визначені для хрещення. Наступним актом у заключній частині хрещення є читання Апостола і Євангелія. Практика читання Апостола і Євангелія в чині хрещення не є древньою і бере свій початок не раніше XVII століття. Такий незначний вік цього акту у порівнянні з іншими актaми хрещення пояснюється тим, що у древності існувала практика здійснювати таїнство хрещення безпосередньо перед Божественною літургією, задля того, щоб причастити похресника відразу після його охрещення. І тому не було необхідності вміщувати біблійні читання у чин хрещення, бо вони читалися на літургії. Після VIII століття, коли хрещення у дитячому віці стало домінуючим над хрещенням у дорослому, час здійснення цього таїнства вже не був настільки прив’язаний до конкретних дат, як це було за існування інституту оголошених. Хрещення почало здійснюватися у будь-який час і поступово відділятися від літургії. Тому і з’явилася практика читання Апостола і Євангелія у заключній частині хрещення. Як зазначалося у попередніх розділах, таїнство хрещення і миропомазання до VIII століття закінчувалося співом 31 псалма. Будучи поєднаним з літургією біблійних читань, потрійної єктенії і відпусту не було.
З VIII по XV століття заключна частина хрещення вилядала так: після погруження похресника у воду співали 31 псалом, після чого диякон виголошував єктенію (прохання якої невідомі) і співали “Всі, що в Христа хрестилися”. Далі слідувало помазання миром і здійснювалося постриження волосся. Весь чин закінчувався повторним співом 31 псалма. Вказівку на читання Апостола і Євангелія ми не знаходимо, бо далі слідувала літургія. [56, 445]. Про закінчення чину хрещення і миропомазання у XV столітті ми маємо свідчення св. Симеона Солунського. «Перед помазанням після хрещення, коли похресник вдягається у білу одежу, архієрей приносить подяку Богові, прославляючи його за спасіння того, хто відроджується водою та духом... Після помазання постригає хрестоподібно волосся на голові похресника... Архієрей, здійснивши й інші молитви, помолившись про те, щоб постриження слугувало на утвердження почуттів, і про багато чого іншого на спасіння його, і, прославляючи Бога, радісно бере похресника за руку і у супроводі восприємника обходить три рази навколо купелі... і співає разом з іншими: «Всі, що в Христа хрестилися». Потім, коли співці співають псалом: «Блаженні, кому прощено беззаконня» (31 псалом), він, йдучи перед похресником, приводить його перед жертовник і там подає йому страшне Причастя» [4, 71-73]. Згідно цьому описанню заключної частини хрещення ми бачимо, що і у XV столітті хрещення здійснювалося безпосередньо перед літургією і тому не вміщувало у собі читання Апостола і Євангелія. Також особливістю цього часу було те, що 31 псалом співався не у тому місці, де він знаходиться зараз, а співався у самому кінці хрещального чину. У XVI столітті завершальна частина чину хрещення набула форми, схожої до нашої сучасної. Літургіст А. Алмазов приводить у своєму дослідженні таїнства хрещення уривок з рукописного требника XVI століття. За цим требником після триразового співу, після занурення і 31 псалма слідує миропомазання і облачення у білі одежі зі словами: «Одягається раб Божий». Співу тропаря «Ризу подай мені світлу» немає. Після облачення в білі одежі, здійснюється триразове обходження навколо купелі зі співом «Всі, що в Христа хрестилися». Потім, як і зараз, здійснювалося постриження волосся, виголошувалася потрійна єктенія, відпуст і наставлення восприємнику [56, 452]. Порівнюючи практику XVI століття із нашою сучасною, видно, що різниця полягає у тому, що як і раніше, заключна частина хрещення не містить у собі Біблійних читань. Повного завершення свого формування заключна частина хрещення і миропомазання набула у XVII столітті, як і у випадку з усіма іншими чинопослідуваннями хрещення. Практика древньої Української Церкви у заключній частині хрещення, як і грецька, була сформована не відразу і містить у собі багато змін.