До першого періоду діяльності Острозького культурно-просвітницького осередку належить бурхлива видавнича діяльність, організаторами якої, крім князів Острозьких, були такі видатні діячі, як Іван Федоров та Герасим Смотрицький. Останній був першим ректором Острозької школи та одним з ініціаторів перекладу Біблії. Передмова Герасима Смотрицького до Острозької Біблії (1581) «Предисловіє к благовёрному и православному всякого чина, возраста и сана читателеви» спрямована проти антитринітаріїв та інших «злохитрых и многоглавых єресей». Ще одним визначним полемічним текстом, який належить Герасиму Смотрицькому, є збірка «Ключ царства небесного», яка була написана у відповідь єзуїтові Бенедикту Гербесту, що в своїй книзі «Wiarykościołarzymskiegowywody» (1586) негативно висловлювався щодо східних слов’ян і їх традиції, «порушивши угоду між католиками і православними 1585 р., укладену в присутності короля костьольної ієрархії та магнатів про припинення взаємних виступів» [4, 49]. У збірці гостро критикується курс на полонізацію та покатоличення українських земель, зокрема, піддано критиці календарну реформу.
Також відомими полемістами Острозької школи були Кирило Лукаріс племінник Александрійського Патріарха Мелетія Пігаса, а згодом і сам Патріарх Александрійський, а потім – Костянтинопільський, Никифор Парасхес; Клірик Острозький, Василь Суразький, Христофор Філалет (представники української реформаційної ідеології); Йов Княгинецький, соратник Івана Вишенського (консервативна ортодоксальна течія); Дем’ян Наливайко, Андрій Римша (ренесансні гуманісти) та інші відомі діячі. «Гносеологічні орієнтації острозьких книжників, – коментує ідеї представників Острозького осередку В. С. Горський, – визначаються переконанням у неможливості з допомогою розуму пізнати божественну істину. Виходячи з визнання всемогутності віри, вони з містичних позицій критикують раціоналістичну теорію схоластів. Справжнє осягнення істини, яку таїть в собі найвища трансцендентна, невимовна сутність, на їхню думку, досягається у мовчанні, що дає змогу через внутрішнє почуття здійснити спілкування з Богом» [1, 58]. Характерна ознака української полемічної думки полягає у притаманному їй гострому публіцистичному спрямуванню, прагненню до філософського осмислення актуальних проблем тогочасного суспільного життя.
Вістря ідейної боротьби стосувалося, якщо йдеться про Острозький центр, перш за все, проблеми унії православ’я та католицизму, прихильником, а потім – не менш палким супротивником якої був князь Костянтин Острозький. Під час ідейної боротьби проти католицизму українські православні полемісти широко використовують антипапську літературу, що поширювалася в Західній Європі доби Відродження та Реформації. У творах полемістів активно цитуються Джироламо Савонаролла, Микола Кузанський, Джованні Бокаччо та ін. Разом з тим полемісти звертаються до здобутків греко-візантійської, православної культури. Складність ситуації з вибором на користь чи проти унії можна проілюструвати прикладом Мелетія Смотрицького, сина Герасима Смотрицького, що став уніатом та яскравим проповідником унії.
Острозький культурно-освітній осередок став зразком і найбільш яскравим прикладом подібного роду центрів, де за рахунок магнатів фінансувалися наукові, просвітницькі проекти, велася перекладницька діяльність тощо. За нетривкий період свого існування центр дав українській думці багатьох відомих діячів – полемістів, перекладачів, філософів, релігійних реформаторів тощо. Завдяки підтримці князів Василя-Костянтина та Гальшки було перекладено слов’янською Біблію, відкрито академію, зроблено чимало для підтримки православ’я на західноукраїнських землях. Не в останню чергу така бурхлива діяльність була пов’язана саме з зацікавленістю магнатів князів Острозьких, які були готові вкладати власні кошти в розвиток української думки, незважаючи на стрімке покатоличення більшої частини української шляхти та духівництва тієї доби. Проте відсутність державної підтримки, концентрація діяльності центру лише навколо кількох меценатів, призвели до хиткої політики Острозького осередку, а згодом – і до швидкого припинення існування після смерті князів-фундаторів. Попри все негативне, Острозький культурно-освітній осередок став міцним форпостом православ’я на західноукраїнських землях, готуючи православно налаштованих полемістів, видаючи полемічну та богословську літературу тощо. За відсутності на цих землях підтриманих державною владою вищих навчальних закладів, цей осередок став одним із центрів українського культурного життя свого часу.
РОЗДІЛ 3. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКИЙ ЦЕНТР
Якщо Острозький культурно-освітній осередок став прикладом культурно-просвітницької діяльності та полемічної боротьби ентузіастів у складних, навіть ворожих умовах, то київський центр від початку свого існування був під егідою якщо не держави, то домінуючої релігійної конфесії. Києво-Могилянська колегія, згодом Академія, була заснована 1632 р. завдяки об’єднанню шкіл Київського братства і гімназії, відкритої при Києво-Печерській Лаврі. Одним з ініціаторів відкриття вищого навчального закладу був митрополит Петро Могила – видатний полеміст і систематизатор українського православ’я. Стимулом для створення потужного освітнього та, в ширшому сенсі, просвітницького центру стала, зокрема, вищезгадана полеміка між православними, католиками, протестантами та уніатами, яка переходила значною мірою до площини філософського та раціоналістично орієнтованого богословського протистояння, для чого потрібні були максимально освічені учасники дискусій із кожного боку.
Першими стали з’являтися протестантські навчальні заклади, і кальвінізм став на певний час найвпливовішою релігійною системою Речі Посполитої. Згодом успішну конкуренцію протестантизму склали єзуїтські заклади, які дозволяли виховати католицьких полемістів і проповідників. Набирання сили католицизмом призвело, наприклад, до того, що представники одного з найвпливовіших родів королівства – Радзівілли, які почали переходити до кальвінізму починаючи Миколая Чорного (канцлер Великого Князівства Литовського, за підтримки якого, зокрема, було видано Біблію 1563 року в Бресті), згодом повернулися до католицизму, навіть давши єпископа Краківського Юрія (з 1584 р. – кардинал, представник єзуїтського ордену) [6]. Також вважається, що єзуїтську освіту отримав Богдан-Зиновій Хмельницький. Діяльність Петра Могили дозволила зробити подібний центр підготовки полемістів, які б виступали на боці православ’я.
Освіта в Києво-Могилянській академії відповідала найкращим західноєвропейським зразкам та складалася з кількох етапів. В. С. Горський говорить про наступні основні дисципліни, які вивчали студенти: «У перших чотирьох загальноосвітніх класах учні здобували гуманітарну підготовку. Насамперед тут вивчались латинська, грецька, старослов’янська, книжна українська, польська мови, а у XVIIIст. також німецька, французька та давньоєврейська. Крім мов, викладалась арифметика, геометрія і музика. Після загальноосвітніх, граматичних класів приступали до вивчення поетики – один рік, риторики – один рік, філософії – два роки і теології – чотири роки» [1, 69]. Цей навчальний заклад сприяв виникненню професійної філософської спільноти, чим відрізнявся від філософської традиції, яка в українській історії до того здебільшого або репрезентувалася мислителями, в контексті роздумів яких можна віднайти філософські ідеї, або поповнювалася вихованцями західних університетів.
Києво-Могилянська академія проіснувала дещо довше, ніж острозький центр, отримавши офіційний статус у 1658 році (царські грамоти, що підтвердили цей статус і титул, датуються 1694 і 1701 роками), і припинивши своє існування 1817 року. Історія академії – це історія переходу від суто православного богослов’я до раціоналістичної теології та модерної філософії європейського зразка. «Для попередників києво-могилянських вчених філософія, відповідно до усталеної з часів Київської Русі традиції, розумілась як знання істини, що здобувається через життя в істині, в релігійному і містичному досвіді, всупереч такому тлумаченню філософії як любові до мудрості києво-могилянські вчені обґрунтовують погляд на філософію як засіб інтелектуального пізнання людини і природи як сукупності ідеальних сутностей, що репрезентують у світі вище буття» [1, 71].
Таким чином, Києво-Могилянська академія репрезентувала тенденцію появи вищих навчальних закладів, якими опікувалася церква, і які давали освічених полемістів для участі в подальшій боротьбі між різними конфесіями. Така тенденція призводила до розгалуження полемістів на раціоналістично та анти раціоналістично налаштовані кола, причому лише перші могли скласти гідну силу, яка б репрезентувала конфесію, а другі часто не могли йти далі апеляції до особистої харизми та консервативних тез. Києво-Могилянська академія стала зразком раціонально та модерно орієнтованого закладу.
ВИСНОВКИ
Період XVI – XVIII століть став для української землі добою жорсткої полемічної боротьби між кількома конфесіями, що призвело до становлення та розвитку полемічного інструментарію – перекладницьких та богословських інститутів, вищих навчальних закладів, чернечих орденів тощо. З’являється чимало індивідуальних полемістів, які захищали власні релігійні погляди у протистоянні з суперниками, проте з загостренням богословських дискусій все нагальнішою стає потреба у систематичному вихованні богословів на українських теренах.