Відданість винагороджується
Невдовзі учнів чекала ще одна несподіванка. Ісус промовив: «Правду кажу вам: серед тих, що тут стоять, є особи, які не скуштують смерті, аж поки не попобачать Сина людського, котрий приходить у своєму царстві» (Матвія 16:28). Без сумніву, Петра дуже цікавило, що ж мав на увазі його Вчитель. Втім, він добре пам'ятав про докір, який нещодавно отримав від Ісуса, і думав, що йому навряд чи випаде така велика честь. Приблизно через тиждень Ісус взяв з собою Якова, Івана та Петра «на високу гору», можливо Гермон, який лежав усього за кілька кілометрів. Вже, напевно, була нічна пора. Ісус молився. Учнів хилило на сон. Аж раптом бажання спати зникло — вони побачили щось дивовижне! (Матвія 17:1; Луки 9:28, 29, 32). Ісус почав перемінюватися на їхніх очах. Його обличчя засяяло і стало яскравим, немов сонце, а одежа — сліпучо-білою. Біля Ісуса з'явились дві постаті: одна нагадувала Мойсея, а інша — Іллю. Вони говорили, що Ісус «мав покинути світ і що це станеться в Єрусалимі», очевидно, вказуючи на його смерть і воскресіння. Петро усвідомив, якою помилкою було те, що він бажав, аби Ісус уникнув страждань (Луки 9:30, 31). Петро не міг мовчки спостерігати. Здавалось, постаті Мойсея та Іллі ось-ось зникнуть. Тож Петро сказав: «Наставнику, добре нам тут. Поставмо три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі». Намети були непотрібні, адже Ілля та Мойсей, вірні слуги Ієгови, вже давно померли. Постаті не були реальними, оскільки це було лише видіння. Звичайно, Петро не усвідомлював, що говорив. Але хіба нас не приваблює його щирість і доброта? (Луки 9:33). Тієї ж ночі Петро, Яків та Іван отримали ще одну нагороду за свою відданість. Вони чули голос самого Бога Ієгови! На місці, де стояли учні, почала утворюватись хмара, яка поступово їх огорнула. З неї пролунав голос: «Це Син мій, якого я вибрав. Слухайте його». Видіння закінчилось, і на горі залишився тільки Ісус та його апостоли (Луки 9:34—36). Яким же прекрасним даром це видіння стало для Петра, а також для нас! Через кілька десятиліть Петро у своєму листі до співхристиян з вдячністю згадував про нього. Він та інші учні, «ставши очевидцями [Ісусової] величі», побачили свого Вчителя у ролі майбутнього правителя небесного Царства. Це видіння підтвердило правдивість багатьох біблійних пророцтв. Воно зміцнило віру Петра і пізніше допомогло йому вистояти у випробуваннях (2 Петра 1:16—19). Наша віра теж зміцниться, якщо ми залишатимемось відданими Ісусу — Пану, якого настановив сам Єгова. Тому, подібно до Петра, в усьому наслідуймо Ісуса, приймаймо його поради і виправлення, покірно ідучи його слідами.
Хто є «скелею»?
«Говорю тобі: ти — Петро, і на цій скелі я збудую свій збір» (Матвія 16:18). На думку багатьох, це звернення означає, що Петро є основою християнського збору. Католицька церква навчає, що Ісус підвищив Петра над іншими апостолами і настановив його першим папою. Ці Ісусові слова написані латинською мовою на стелі купола в соборі св. Петра (Рим). Літери цього напису вищі за людський зріст. Чи справді Петро є «скелею», на якій Ісус хотів збудувати свій збір? Ні. Зверніть увагу на три причини. По-перше, ці слова чули й інші апостоли, але ніхто з них не зробив такого висновку. Якщо Ісус дійсно дав Петру вище становище, то чому після цього апостоли багато разів сперечалися про те, хто з них більший? (Марка 9:33—35; Луки 22:24—26). По-друге, апостол Павло пояснив, що «скелею» був Ісус Христос, а не Петро (1 Норинфян 3:11; 10:4). І по-третє, кілька десятиліть по тому сам Петро показав, що не вважає себе тією «скелею». Він написав, що обіцяним «каменем... наріжним», якого вибрав Бог, є Ісус (1 Петра 2:4—8). Усе ж дехто наполягає на тому, що «скелею», про яку говорив Ісус, є Петро, бо вважає, ніби ім'я цього апостола означає «скеля». Однак «Петро» і «скеля», вжиті у вірші,— це два різних слова.
У мові оригіналу ім'я апостола означає «кусок скелі» і є іменником чоловічого роду, в той час як слово «скеля» — іменник жіночого роду. Як же тоді розуміти Ісусове звернення? По суті, Ісус сказав: «Ти, кого я назвав Петром, або "куском скелі", добре зрозумів, хто є "скелею", Христом, на якому буде збудовано християнський збір». Якою ж честю було для Петра допомагати іншим збагнути цю істину!
2. Чи можуть померлі допомагати живим?
Юнак, на імя Тамба, котрий живе у Західній Африці, готувався до шкільних іспитів. Мама переконувала його звернутись до померлих родичів, бо вважала, що тільки з їхньою допомогою він успішно складе екзамени. У Палермо (Сицилія) туристи відвідують катакомби, де можна побачити сотні забальзамованих мерців. Дехто вірить, що ці мумії дають живим божественний захист. Кожного року до містечка Лілі Дейл, що на заході штабу Нью Йорк (США), приїжджає велика кількість людей. Там живе дуже багато медіумів, посередників між світом живих та світом духів. До них йдуть, сповідуючись отримати допомогу від померлих родичів і друзів чи порозмовляти з ними. По цілому світі люди вірять в те, що померлі допомагають живим. Можливо, в це вірили ваші батьки або так думають ваші друзі. Справді, смерть близької людини завдає нам болю. Користуючись цим, медіуми пропонують свою допомогу. Наприклад, одна жінка-медіум сказала, що потойбічний світ «завжди до ваших послуг». Чи померлі справді відповідають на наші прохання? Дізнаємось, що про це говорить Біблія.
Де перебувають померлі?
Боже Слово просто і зрозуміло пояснює, в якому стані перебувають померлі. В Екклезіяста 9:5 сказано: «Знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають». Чи мають померлі якісь почуття? Відповідь знаходимо у 6-му вірші: «Їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже, і нема їм частки навіки ні в чому, що під сонцем… діється». А у 10-му вірші говориться: «Немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості». Єврейське слово шеол означає спільну могилу людства. Цікаво, що місце, де після смерті перебував Ісус, у Біблії названо словом гадес, грецьким відповідником слова шеол (Дії 2:31).
Звісно смерть близької людини завдає нам болю. Протягом свого земного життя Ісус охоче робив добро. Втім, він розумів, що після смерті, перебуваючи в могилі, не зможе допомагати іншим. Божий Син прирівняв свою смерть до нічної пори, коли люди припиняють роботу (Івана 9:4). Він знав, що померлі «безсилі через смерть» (Ісаї 26:14, НС). Подібну думку Ісус висловив, порівнявши смерть зі сном. Коли помер Лазар, Ісус сказав що його друг просто спить. Погодьтесь, ми не очікуємо допомоги від того, хто спить. Уві сні людина не думає і не може нічого робити для інших.
Виникає питання, чи душа живе після смерті?
Згідно з вченнями багатьох релігій, душа, - це якась окрема невидима частина людини, що переживає смерть тіла. Однак Біблія говорить про душу зовсім інше. У Буття 2:7 сказано, що коли Бог створив першу людину, то вона «стала… живою душею». По суті, сама людина є душею, так само як і тварини є душами. Отже, як і підтверджує Біблія, коли помирає людина або тварина, помирає душа (Єзекіїля 18:4). Втім, багато людей розповідають про те, що вони спілкувались з померлими, чули їхні голоси чи навіть бачили їх. Ці історії потішають осіб, котрі втратили родича або друга, і вони звертаються до медіумів з проханням викликати душу померлого. Чи справді ті люди розмовляли з померлими? Якщо так, то це суперечить вищенаведеним біблійним твердженням. Ісус Христос сказав, що Боже Слово – це правда. А правда не може бути суперечливою. Біблія чітко показує, як слід ставитись до розповідей про те, що померлі допомагають живим. У ній говориться, як один чоловік просив такої допомоги. Уважно дослідивши цей уривок, ви зрозумієте, що відбувалось насправді.
Цар звертається до померлого
Події відбувалися на півночі Ізраїлю. На полі бою стояли дві армії: цар Саул і його воїни на однім боці, а грізне військо філістимлян – на іншому. Коли Саул побачив ворожий табір, то «сильно затремтіло йому серце». Оскільки цар більше не служив правдивому Богу, Ієгова перестав відповідати на його благання. Крім того, пророк Самуїл на той час вже помер. У кого ж Саулу просити допомоги?
Саул звернувся до ворожки, яка жила в Ен-Дорі. Він попросив жінку викликати Самуїла. Зявився «Самуїл» і сказав Саулу, що в тій битві переможуть філістимляни, а цар разом з синами загине. Чи цей привид був дійсно Самуїлом? Біблія каже, що після смерті людина «до своєї землі повертається» і її «задуми гинуть». Як Саул, так і Самуїл добре знали, що Бог забороняє звертатись до медіумів. Більш того, раніше сам Саул винищив в Ізраїлі усіх, хто займався спіритизмом. Слід поміркувати: якби вірний пророк Самуїл продовжував жити як дух, чи міг би він порушити Божий наказ і з’явитися перед Саулом? Якщо Ієгова відвернувся від Саула, то чи могла якась ворожка змусити Бога розмовляти з царем через Самуїла? Аж ніяк! Тож ясно, що той дух був не Божим пророком, а злим демоном, який прикидався Самуїлом. Демони – це ангели, котрі ще на зорі людства повстали проти Божої верховної влади. Вони спостерігають за людьми протягом життя і можуть відтворити голос, зовнішній вигляд і звички кожного. Демони з усіх сил поширюють ідею, ніби Біблія говорить неправду. Тому не дивно, що Боже Слово застерігає, аби ми не шукали зв’язку з цими духами. Демони і сьогодні здійснюють свої злі задуми. Тепер зрозуміло, чому багато хто бачить «душі» померлих або чує їхні голоси. Хоча може здаватись, що ці привиди бажають допомогти, насправді є їхня мета – ввести людей в оману. Також не забувати, що Ієгова є люблячим Богом, який ніжно піклується про нас. Він не заборонив би звертатись за допомогою до померлих і не назвав би такі дії гидотною, якби наші близькі та друзі справді продовжували жити після смерті. Якщо померлі не можуть вплинути на наше життя, то звідки нам чекати допомоги?