Хочу також відзначити ще одне важливе етичне правило: довірчі відносини між адвокатом і клієнтом не дозволяють адвокату використовувати яку б то не було конфіденційну інформацію, передбачену етичними нормами, для власної вигоди чи для вигоди третьої сторони, або на шкоду клієнту.
Таємниця вчинюваних нотаріальних дій.
Закон України від 2 вересня 1993 „Про нотаріат” (витяг)
Стаття 5. Обов'язки нотаріуса
Нотаріус зобов'язаний:
зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій.
Стаття 8. Додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій
Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержувати таємниці цих дій.
Обов'язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.
Вказані в частинах першій і шостій цієї статті особи, винні в порушенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України.
Коло обставин, які входять до предмета професійної таємниці, законом не визначено. Це дозволяє нотаріусу, посилаючись на ч. 1 ст. 69 КПК, не давати жодних свідчень щодо того, що відбувалося у нього в конторі. Це його професійна діяльність.
Слід враховувати, що така позиція можлива лише тоді, коли нотаріус не звільнений від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила йому ці відомості. Додержання таємниці встановлено в інтересах конкретних осіб, щодо яких вчиняли нотаріальну дію. Але в їх же інтересах ця інформація може бути розголошена (наприклад, коли вона виправдовує).
Неоднозначним є порядок реалізації цієї норми і процесуальне оформлення дозволу на розголошення таємниці. Дозвіл мав би оформлятися окремим процесуальним документом, підписаним особою, в інтересах якої встановлено таємницю. Однак можливим є включення до протоколу допиту підозрюваного (обвинуваченого), свідка або потерпілого окремого питання про те, чи дозволяє він нотаріусу Такому-то дати свідчення про обставини вчинення такої-то нотаріальної дії. Якщо на це питання одержано позитивну відповідь, можна вважати, що дозвіл одержано.
У кожному випадку нотаріусу має бути пред'явлений документ, в якому зафіксовано дозвіл на розголошення таємниці.
Допит нотаріуса як свідка без дотримання зазначеного порядку є незаконним, і одержані відомості не можуть бути використані у кримінальній справі як докази. Грамотний захисник обов'язково цим скористається.
Проблема охорони таємниці вчинюваних нотаріальних дій.
Важливою практичною проблемою, з якою, мабуть, зустрічався кожен нотаріус, є співвідношення обов'язку надати інформацію, що має доказове значення, і обов'язку нотаріуса додержувати таємниці вчинюваних нотаріальних дій.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержувати таємниці цих дій. Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються лише громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.
На письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що знаходяться у їх провадженні.
На письмову вимогу державної податкової інспекції видаються довідки, документи і копії з них, необхідні для визначення правильності стягнення державного мита та цілей оподаткування.
Довідки про заповіти видаються лише після смерті заповідача.
Обов'язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.
Вказані в частинах 1 і 6 цієї статті особи, винні в порушенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України.
Нотаріус має право розголосити таємницю вчиненої нотаріальної дії з підстав і в порядку, передбаченому законом. В іншому разі його дії можуть бути підставою для відповідальності, насамперед дисциплінарної.
Таємниця вчиненої нотаріальної дії охоплює інформацію:
- про осіб, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії,
- про осіб, щодо яких вчинено нотаріальну дію;
- про зміст нотаріальної дії;
- про розмір плати за вчинену нотаріальну дію;
- про усні та письмові консультації з приводу нотаріальних дій;
- про факт звернення з проханням про вчинення нотаріальної дії.
Ця інформація може бути розголошена за таких умов:
1) додержання письмової форми звернення. Інформація може бути надана лише на письмову вимогу. Письмова вимога - це офіційне письмове звернення особи з вимогою надати інформацію або документи про вчинені нотаріальні дії. Звернення викладається на бланку установи і підписується уповноваженою особою, як правило, керівником. Вимога має стосуватися конкретної справи. Загальні вимоги типу "подати копії усіх доручень, що вчинялися за 2003 р. на транспортні засоби..." задовольнятися не повинні. Звернення реєструється в реєстрі вхідної кореспонденції;
У літературі висловлена думка, що вимога про надання документів має оформлятися відповідним актом: постановою слідчого, ухвалою суду [34;100].
2) надходження вимоги від органу, передбаченого законом. Така вимога може бути заявлена судом, господарським судом, прокуратурою, органом дізнання і слідства. Інші органи та особи (адвокати, родичі, друзі, депутати, комісії, комітети тощо) не мають права вимагати надання інформації, що становить нотаріальну таємницю.
Державна податкова інспекція вправі вимагати довідки, документи і копії з них, необхідні для визначення правильності стягнення державного мита та цілей оподаткування. Оскільки приватні нотаріуси не стягують державного мита, то щодо них вимоги Державної податкової інспекції можуть стосуватися надання інформації для цілей оподаткування. На перший погляд, незрозуміло, про чиє оподаткування йдеться - нотаріуса чи осіб, які вчиняли нотаріальні дії. Однак логічний аналіз назви статті і цієї норми приводить до думки, що йдеться
про оподаткування осіб, які зверталися до нотаріуса.
Враховуючи тенденції розвитку податкового законодавства, можна сподіватися, що у недалекому майбутньому кількість таких запитів зросте. Обсяг інформації, необхідної для цілей оподаткування, законом не визначено. Це має бути конкретизовано у запиті. Державній податковій інспекції видаються довідки, документи і копії з них. Цей перелік є вичерпним.
Довідка про вчинені нотаріальні дії — це письмове повідомлення нотаріуса про час вчинення нотаріальної дії, особу, що звернулася, особу, щодо якої вчинено нотаріальну дію, зміст нотаріальної дії, реєстраційний номер дії.
Що стосується документів, то маються на увазі ті документи, які нотаріус залишає в своїх справах у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії. Деякі з них залишаються в оригіналі, деякі – в копіях. Оригінали документів за запитом видавати не можна, слід обмежитися довідкою про вчинену нотаріальну дію, а якщо в запиті йдеться про надання документів - надавати копії.
Відповідно до п. 20 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5, із реєстру нотаріуси вправі видавати лише виписки, зокрема на вимогу правоохоронних органів та суду. Сам реєстр видавати не можна.
Вимогу про додержання таємниці потрібно враховувати при виконанні запитів компетентних органів: документація має передаватися в такий спосіб, щоб виключити ознайомлення з нею сторонніх осіб;
3) наявність кримінальної, цивільної або господарської справи, що знаходиться у провадженні заявника. Із дотриманням цієї вимоги проблеми виникають найчастіше. Кримінальна справа вважається порушеною після винесення постанови про її порушення. Кримінальна справа вважається прийнятою до провадження з моменту винесення постанови про це. Коли ж справа приймається до провадження особою, яка її порушила, окрема постанова не складається. До цього часу кримінальної справи немає як такої, і немає підстав вимагати надання інформації, що становить зміст нотаріальної таємниці.
Звичайно, нотаріус не може вимагати надання для ознайомлення постанови про порушення кримінальної справи. Достатнім доказом її наявності може бути посилання у запиті на її номер.
Буває, що працівники міліції, переважно оперуповноважені, посилаючись на закони України від 20 грудня 1990 р. "Про міліцію" та від 18 лютого 1992 р. "Про оперативно-розшукову діяльність", незважаючи на ст. 8 Закону України "Про нотаріат", погрожують відповідальністю за ненадання інформації і протидію розслідуванню справи. Співвідношення законів "Про міліцію" і "Про нотаріат" відбувається, безумовно, на користь останнього, оскільки він є спеціальним законом, а тому саме він застосовується у цій ситуації. [52;50]
Окремі нотаріуси погоджуються і видають документи, інші – виконують вимоги закону. Саме через відсутність єдиного підходу до проблеми нотаріальної таємниці виникає самоправство з боку правоохоронних органів. Тому доцільно було б домовитися про єдині стандарти поведінки нотаріусів у таких ситуаціях.
Законом не передбачено, протягом якого строку нотаріус має відповісти. Зазвичай ніхто з цим не зволікає, тому питання строку начебто не актуальне. Але принципове. Якщо строк спеціально не визначено, то повинні діяти загальні правила. Однак і загальної норми немає. Норми Закону України від 2 вересня 1996 р. "Про звернення громадян" тут застосовуватися не можуть. Тому науковці вважають, що відповідати потрібно протягом розумного строку, з урахуванням об'єктивної потреби у часі, необхідному для підготовки відповіді.