У Святому Писанні є підстави для такого розрізнення. Так, визначення Бога про створення людини говорить:: “ І сказав Бог: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою нашою... ” (Бут. 1: 26), а про саме створення говорить: “І Бог на Свій образ створив, на образ Божий її він створив, як чоловіка та жінку створив їх” (Бут. 1: 27). Умовчання про створення людини і по подібності, звичайно, не випадково. Цим дається вказівка на те, що образ Божий даний людині як щось природжене духовній природі людини, а подібність дана тільки в можливості, є тільки ідеал, до якого людина може наближатися шляхом розкриття своїх духовних сил, що направляють людину до спілкування з його Прототипом, з Богом. «Радою» Божою дана нам можливість бути «по подобі», — міркує святитель Григорій Ниський.
Таке розуміння підтверджується і іншими місцями з Священного Писання. Воно вказує, що образ Божий є і в занепалій людині, як видно із слів Бога до Ноя: “Хто виллє кров людську людине, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим” (Бут. 9: 6). Апостол Павло каже про людину, що вона є образ і слава Бога (1 Кор. 11: 7), заповідає тим часом: “і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди” (Еф. 4: 24). З цього можна з”ясувати, що образ Божий дається людині в його природі і зберігається, хоча і в затемненому вигляді, навіть і в занепалих людях; подібність же Божа повинна залежати від волі і діяльності людини і не тільки людини занепалої, але і відродженої. Тобто «образ» — це загальне надбання людей, а «подібність» ми маємо тільки в можливості.
Відмінність між образом і подобою Божіою розглядали і святі отці. Святий Григорій Ниський вчить: «Бути по образу Божому властиво нам по першому нашому створенню, а бути по подобі залежить і від нашої волі і існує в нас тільки в можливості, отримується ж насправді за допомогою діяльності». Це уподібнення Богу шляхом діяльності слід бачити в заповіді Спасителя: “Отож будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний” (Мт. 5: 48).
Досягнення подібності Бога — мета людського життя. Виконання цієї мети залежить від вільної волі людини. Підкоряючись вільній волі Божієй, людина може розвивати свою природу і удосконалювати «образ».
За задумом Творця людина при самому початку створення була причетна всякому благу. Саме в цьому дієприкметнику, згідно святителя Григорія Ниському, і полягає образ Божий. Але спочатку людина не володіла повнотою цих благ, вона могла досягти цієї повноти лише з часом, в русі до свого Прототипу, до Бога. Це рух людини від «образу» до Прототипу і висловлюється у отців «досягати подоби Богу».
Святий Іоанн Дамаськін, відзначаючи різницю між образом і подобою, пише: «Словом по образу означаєтся сила розуму і сила свободи, а словом по подобі — уподібнення Богу в чистоті, скільки це можливо».
У цьому визначенні святий Іоан Дамаськін виділяє риси образу, які переважно удосконалюються в людині у міру богоуподібнення. Дійсно, добродійне життя — це перш за все вдосконалення розуму і зміцнення волі в добрі. У тих, що досягли богоуподібнення образу виявляються особливо виразно. Не випадково преподобний Максим Сповідник відзначає, що «по образу Божому є всяка істота розумна, по подібності ж — тількі добрі і мудрі».
Іншими словами, в процесі богоуподоблення людина удосконалюється як особа. Людина вища природи, вона містить природу і в певному значенні вільна по відношенню до неї. Обираючи чесноту, особа тим самим удосконалює свою природу. Разом з тим, добродійне життя — це слухняність Богу, це відмова від свавілля, від власної похоті.
І в цій відмові від свого самозвеличання, від бажання самоствердження людина знаходить справжню духовну свободу. “Як у слові Моїм позостанетися, тоді справді моїми учнями будете, — говорить Христос, — і пізнаєте правду, - а правда вас вільними зробить” (Ів. 8: 31—32). Жертвуючи своєю природою ради любові до Бога і ближніх, людина духовно збагачується. “Хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за мене свою душу погубить, той знайде її” (Мт. 16: 25; Ів. 12: 25). Навпаки, якщо людина керується природними інстинктами, вона деградує як особа. Невідповідність між образом і подобою, спотворення в собі образу Божого стане джерелом вічних мук.
Значення виразу за образом і подобою святий Григорій Ниський вбачає також і в трьохчастинній будові самої душі. Душа має три здібності: жадання, розуміння і роздратування. Через жадання вона стикається з любов'ю Божою; через розум сприймає від Нього витікаюче знання і мудрість, а через гнів протистоїть проти лукавих духів. «Цими трьома здібностями Бог управляє і панує над трьома областями: небесною, земною і пекельною, управляє Своєю судовою силою» (святий Григорій Ниський).
«Богоподобію душі властиві сили споглядальна і розсудлива, тому що ними осягаємо ми Бога. Таким чином, не заперечуючи богоподібність в духовності, розумі, вільній волі і здатності управляти і володарювати, святий Григорій Ниський вважає за краще бачити її в самому внутрішньому світі нашої душі, в її таємничому житті.
Людині тільки дана сила для уподібнення Богу; нам допущено бути працівниками, діячами в уподібненні Богу. Звідси: по образу — ми маємо по створенню, це моє розумне буття, а по подібності — придбаваємо по своїй волі або, кажучи словами святий Григорія Ниського, — це моя можливість стати християнином, і це є справа душі. Від нас залежить прагнути до все більшого богоуподобленію. І те, що залежить від нашої волі, знаходиться в нас тільки як можливість, а придбати ми це можимо за допомогою нашї саме дії. Якби Господь, маючи намір створити нас, не сказав заздалегідь: Створимо людину... і по подібності — і не дарував нам можливості бути по подібності, ми не могли б своїми власними силами стати подібними Богу. Ми при створенні дістали можливість бути подібними Богу. Але, давши нам цю можливість, Бог залишив нам самим упорядковувати свою подібність з Богом, щоб удостоїти нас за наш подвиг приємної нагороди. «При самому створенні моєму,, - міркує далі святий Григорій Ниський, — я одержав образ Бога, а по вільній волі стаю подобою Бога... Одне дане, а інше залишилося незавершеним, щоб я, удосконаливши самого себе, став гідним нагороди Божої. А як ми стаємо по подобою? — Через Євангелію. Що є християнство? — Уподібнення Богу, наскільки це можливо для людського єства. Якщо ти вирішив бути християнином, то постарайся стати подібним Богу, вдягайся в Христа».
Під подібністю Божою святий Іоан Златоуст розуміє уподібнення людини Богу, наскільки це можливо, за допомогою лагідності, упокорення і інших чеснот взагалі. Образ даний нам як реальність, подібність дана як можливість; перше дане, друге задане. «Насправді по подібності як можливість, потенційно, є тим же самим, що і по образу, — говорить святий Василь Велікий, — а практикою чеснот, творінням добра, євангельським життям досягається реальна подібність Бога». Душа створена по образу Божому, щоб прагненням і якомога повнішим уподібненням Богу вона могла зберегти своє благородство (святий Григорій Богослов). «Подібність Бога в людині полягає, дійсно у тому, що людина своїм життям якомога більше стала схожою до Бога, поки душа не стане зовсім богоподібною» (святий Григорій Ниський).
По образу знаходиться в самій природі душі людської — в її розумі, в її свободі, в її чутливості, а по подібності — в правильному розвитку і богоцентричному вдосконаленні всіх психофізичних властивостей людської істоти, тобто в уподібненні Богу через всі думки і справи, слова і відчуття, наміри і бажання. А Святе Письмо — це не що інше як Боже повчання, Божіє відкриття про те, як людина, на основі богообразу душі своєї, може стати богоподібною у всьому своєму житті. Богоподобіє досягається у вправляннях в благодатних, євангельських чеснотах, здобувається дарами Святаго Духу.
Людині дана як би якась слухняність від Бога — розвиток в собі духовних дарувань.
У таємничій суті своєї істоти людина носить богоданну мету свого життя і засобу до її здійснення. Образ Божий в людині — це реальна схожість образу з Прототипом, а подібність — це мета людського життя, здійснюючи яку людина повинна у всьому уподібнитися Богу як своєму Прототипу. Новий Заповіт весь зосереджується на цій думці: мета людського існування — весь зміст, всі властивості істоти своєї уподобитись Богу, стати досконалим, як Бог досконалий (Мт. 5: 481 Пет. 1: 16), досягти обожнення («феосис») всього свого єства спілкуванням з Богом (2 Пет. 1:4).
Поступовим уподібненням Богу через віру, любов, надію, молитву, пост, лагідність, упокорювання, боголюбіє, братолюбство і інші чесноти людина насправді переживає все більше і більше блаженство, бере участь в ньому всьому своєю істотою, тому і прославляє Бога, Творця і Спасителя свого. Звідси подібність Бога як мета людського буття означає вдосконалення себе Богом, служіння Богу, прославляння Бога, блаженство в Бозі. Своїм благодатно-подвижницьким зростанням до Бога і Божественної досконалості людина в той же час і виразніше всього прославляє Бога і дійсно переживає Божественне блаженство як зміст свого існування. Людина, поза сумнівом, йде до своєї богоданної мети, якщо кожну частину своєї душі, свойого буття влаштовує в ім'я Боже і ради слави Бога (1 Кор. 6: 20; 10, 31; Мт. 5: 16), якщо живе гідно Божих Законів (1 Фес. 2: 12; Кол. 1:10).
«Душа створена за образом Бога, щоб людина всією істотою своєю прагнула до з'єднання з Богом», — святий Григорій Богослов. По вченню святого Василя Велікого, і самий пристрій людського тіла свідчить про це: «Влаштування тіла твого для тебе — ціль мети, ради якої ти створений гнучким для того, щоб не тягнути все своє життя по землі, а поглядати на небо, до Бога, що там перебуває, і щоб не бігати за земною насолодою, але, згідно з даним тобі розумом, жити небесним життям». «Люди створені для того, щоб добрими подвигами невтомно прагнути до мети свого існування і досягати її» (святий Григорій Богослов). «Створюючи людей за образом Своїм, Бог дав їм через Слово Своє сили жити святим життям і, таким чином, брати участь в блаженстві» (святий Опанас Великий). «Бог створив людину за образом Своїм, щоб вона природженим їй прагненням до Бога, поступово зростаючи в духовній і моральній досконалості, досягла кінцевої мети свого таємничого існування — обожнення» (святий Іоанн Дамаськін).