Релігійні об'єднання — це діючі в Україні церкви (наприклад, православного віросповідання: Українська Православна Церква Московського Патріархату, Українська православна церква Київського патріархату, які представляються своїми центрами (управліннями), мають відповідно до статутів назви: «митрополія», «патріархія»).
Щодо видів діяльності, які мають право здійснювати релігійні організації, то слід зазначити наступне. Чинне законодавство не встановлює чітких рамок здійснення останньої цими організаціями і критерії їх відповідності статутній меті — сповідання і поширення віри. Не всі види діяльності даних організацій спрямовані на досягнення цілі їх створення. Результатом деяких з видів діяльності є безпосереднє досягнення мети, результат інших видів — лише опосередковано слугує її досягненню. Таким чином, статутну діяльність релігійних організацій можна поділити на два види: релігійну і нерелігійну.
У релігієзнавстві під релігійною діяльністю розуміють релігійно-регламентовану практично-духовну активність віруючих, їх спільнот, релігійних інститутів [15, с.123]. Традиційно виділяють два види релігійної діяльності: культову і поза культову [15, с.124]. Культову діяльність розуміють як сукупність релігійних (культових дій), пов'язаних із ставленням до надприродного: молитви, богослужіння, таїнства, обрядові, ритуальні, магічні дії. Право релігійних організацій на здійснення вказаної діяльності закріплено у ст. 21 Закону. Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані у тій чи іншій релігії (місця паломництва). Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, і релігійних організацій, на кладовищах, у місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах та будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і за згодою адміністрації. Слід підкреслити, що порядок використання храмів, інших об'єктів культового призначення визначається внутрішніми настановами релігійних організацій. Держава у ці питання не втручається. Єдине, чого треба дотримуватись зазначеним організаціям: місця богослужінь, релігійнізібрання чи інших релігійні заходи повинні бути вільно доступними. Закритими можуть бути тільки ті зібрання віруючих громадян, на яких вирішуються організаційні, кадрові, господарські чиінші питання, не пов'язані з відправленням культу. При відправленняхкульту релігійнаорганізація не повинна порушувати чинне законодавствоі правопорядок. Відповідно до п. 7.11 ст. 7 Закону від 22 травня 1997 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» від оподаткування звільняються доходи цих організацій, отримані у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; будь-які інші доходи від надання культових послуг [4]. Таким чином, на підставі вказаної норми надходження до церковної каси за релігійні обряди, церемонії, інші відправлення культу не оподатковуються. Слід підкреслити, оскільки результатом культової діяльності релігійних організацій є задоволення релігійних потреб фізичних осіб, може йтися про спрямованість цієї діяльності на безпосереднє досягнення статутної мети.
Щостосується позакультової діяльності, то вона визначається, як сукупність релігійно-зумовлених дій віруючих, релігійних інститутів, спрямованих на задоволення духовних та практичних потреб функціонування релігійних організацій: 1) духовнасфера — продукування релігійних ідей, богословсько-теологічне їх обґрунтування, інтерпретація, систематизація; 2) практичнасфера - пропаганда, поширення релігійнихідей, місіонерська, доброчинна, релігійно-освітня, виробнича і господарська діяльність.
Право на здійснення релігійними організаціями виробничої і господарської діяльності закріплено у ст.19 Закону. Відповідно до неї ці організації для виконання своїх статутних завдань можуть засновувати видавничі, поліграфічні,виробничі, реставраційно-будівельні,сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарнітощо), які мають права юридичної особи. Слід зазначити, що дана норма базувалася наположеннях Закону «Про підприємства в Україні» від27 березня 1991 р. (нині він не діє), який вперше ввів таку форму як «підприємстворелігійноїорганізації», засновану на праві повного господарського відання (ст. 2) [5]. Релігійніорганізації, як засновники таких підприємств, були їх власниками. Назва статті «Виробнича і господарська діяльність» запозичена із Закону «Пропідприємства в СРСР». Виробнича і господарська діяльність вказаних організацій означала заснування підприємств для здійснення господарської діяльності. У той же час самі релігійні організації невправі були займатися господарською діяльністю. Дослідник підтримує точку зору В. В. Піддубної про те, що зміст даноїнорми входить у протиріччя з чинним законодавством [19, с.113]. Оскільки, по-перше, передбачається можливість заснування релігійними організаціями підприємств, що мають права юридичної особи, а новий ЦК розглядає підприємство як цілісний майновий комплекс, який є об'єктом права. По-друге, потрібно визначитися з термінологією, бо чинний Закон не закріплює за цими організаціями право на підприємницьку діяльність, а встановлює лише право на заняття виробничою і господарською діяльністю. В даному разі виробнича і господарська діяльність повинна розглядатися як аналог підприємницької діяльності, оскільки права релігійних організацій на заняття підприємницькою діяльністю чітко простежуються в сучасному українському законодавстві. ЦК України дозволяє непідприємницьким організаціям «поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені»(ст. 86) [2].Аналізуючи зміст вказаної статті, виробнича і господарська діяльність релігійних організацій має відповідати їх статутним цілям. По-третє, відповідно до ст.83 ЦК юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та у інших формах, передбачених законом. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.
Таким чином, можна запропонувати норму ст. 19 Закону викласти у наступній редакції:
«Підприємницька діяльність релігійних організацій
Релігійні організації мають право здійснювати підприємницьку діяльність шляхом заснування юридичних осіб, у формах і порядку, передбачених чинним законодавством».
Право на здійснення релігійно-освітньої діяльності вказаними вище організаціями закріплено у ст. 11 Закону [3]. Релігійні управління і центри відповідно до статутів мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Дані заклади діють на підставі статутів, які реєструються у Державному комітеті України у справах релігій. Слід зазначити, що право на створення духовних навчальних закладів мають ті релігійні управління (центри), у статутах яких містяться відповідні положення про право заснувати такі заклади. Право на здійснення культурно-освітньої діяльності закріплено у ст. 23 Закону. Під названою діяльністю потрібно розуміти діяльність, спрямовану на повідомлення інформації про зміст конкретного релігійного вчення з метою формування у її отримувачів певного ставлення до нього.
Добродійну діяльність можна ототожнити з благодійною, оскільки «добродійний» — це той, хто має на меті давати матеріальну допомогу нужденним. Добродіяти — надавати допомогу, сприяти кому-небудь у чому-небудь. Відповідно до ст. 1 Закону «Про благодійництво та благодійні органівації» від 16 вересня 1997 р.: благодійною діяльністю визнається добровільна безкорислива діяльність, що не передбачає одержання прибутку від неї [6]. При релігійних організаціях можуть утворюватися товариства, братства, асоціації, інші об'єднання громадян для здійснення добродійництва, вивчення та розповсюдження релігійної літератури та іншої культурно-освітньої діяльності. Ці організації діють на підставі зареєстрованих статутів у порядку, встановленому для громадських організацій. Відповідно їх правове становище буде регулюватися Законом «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р [7].
Слід вказати, що особливістю правоздатності релігійних організацій є їх виключне право засновувати підприємства для випуску богослужебної літератури і виробництва предметів культового призначення (ст. 22 Закону) [3]. Вони також мають право виготовляти, експортувати, імпортувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту.
Враховуючи наведене вище, потрібно зазначити, що правоздатність релігійних організацій має спеціальний характер, тобто вони мають право на здійснення тих видів діяльності, які закріплені у їх статутах і повинні відповідати цілі створення даних організацій, а саме сповідування і задоволення релігійних потреб. Щодо здійснення цими організаціями підприємницької діяльності, то вони не мають право здійснювати її безпосередньо, а тільки шляхом заснування юридичних осіб, у формах і порядку, встановлених чинним законодавством.
У даному розділі розглянуті деякі аспекти правоздатності релігійних організацій, які мають дискусійний характер. Дослідник вважає, що одним з основних питань для вчених у галузі цивільного права є визначення правового статусу релігійних організацій як суб’єктів цивільного права.