Смекни!
smekni.com

Цивільно-правовий статус релігійних організацій в Україні (стр. 5 из 7)

Розділ III

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВ ВЛАСНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Згідно із ст. 35 Конституції України кож­ному гарантується право на свободу світо­гляду і віросповідання [1]. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправ­ляти релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держа­ви. Відповідно до ст. 13 Закону релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту [3]. Та­ким чином, релігійні організації є суб'єктами права і тому здатні від свого імені здійснюва­ти належні їм права, в тому числі майнові. Основними нормативними актами у сфері регламентації майнових прав релігійних ор­ганізацій є Цивільний Кодекс України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні ор­ганізації». Майновий стан релігійних організацій регу­люється також статутами цих організацій.

Слід зазначити, що майно, яке належить релігійним організаціям, традиційно має цільове призначення. Релігійні організації в Україні створюються з єдиною метою: задо­волення релігійних потреб громадян спові­дувати і поширювати віру, а тому відносять­ся до непідприємницьких юридичних осіб, мають спеціальну правоздатність, у межах якої їм належать лише ті цивільні права й обов'язки, які відповідають цілям діяльності, які передбачені у статутних документах У зв'язку із цим майно, яке належить релігій­ним організаціям, повинно використовува­тися ними виключно для досягнення: по-перше, статутних цілей, по-друге, тих цілей, які за своїм характером пов'язані із статутни­ми. Використання манна релігійних органі­зацій в інших, не передбачених статутними документами цілях, не допускається. У цьо­му і полягає певна особливість майнового ре­жиму релігійних організацій.

У зв'язку із цим, досліджуючи право влас­ності релігійних організацій, слід розглянути питання про джерела формування майна, яке знаходиться у власності цих організацій. Відповідно до ст. 18 Закону до таких джерел можна віднести майно, придбане або створене релігійними організаціями за рахунок влас­них коштів, пожертвуване громадянами, ор­ганізаціями або передане державою, а також на інших підставах, передбачених законом. Слід зазначити, що наведений перелік джерел формування майна не є вичерпним, оскільки використання майна можливе і на інших під­ставах, передбачених законом. Як випливає із статутних документів релігійних організацій, джерелами формування майна можуть бути також прибутки від здійснення виробничої та господарської діяльності, членські внески, грошові надходження від здійснення культо­вої діяльності, доходи від реалізації літерату­ри і предметів релігійного призначення.

Що стосується такого джерела форму­вання майна релігійних організацій, як прид­бане або створене за рахунок власних коштів, то воно є досить поширеним майже для будь-якого з видів релігійних організацій (ре­лігійної громади, управління (центру), релі­гійного братства, монастиря, місії, духовних навчальних закладів). Так, зусиллями вірую­чих релігійної громади можуть проводитися роботи з будівництва тих чи інших примі­щень, створення будь-яких предметів, які ви­користовуються при проведенні богослу­жінь, здійснення реставраційних робіт тощо. Право власності на майно, набуте за рахунок власних коштів, виникає у релігійних орга­нізацій на підставі укладення таких цивіль­но-правових договорів, як купівля-продаж, міна, поставка.

Серед релігійних організацій досить по­ширеним джерелом формування майна є по­жертвування майна громадянами, організа­ціями або передача його державою. До цього джерела можна віднести як добровільні внес­ки засновників, так і добровільні пожертву­вання фізичних чи юридичних осіб будь-якій релігійній організації. Пожертвування можуть мати і цільовий характер, визначати­ся окремими особами, відповідною програ­мою чи конкретною вказівкою ними особами на мету використання майна. Так, пожертву­вання з конкретним призначенням, у біль­шості випадків на користь релігійних ор­ганізацій, здійснюються юридичними особами. При цьому цілі використання пожертву­ваного майна пов'язані з відновленням неру­хомості релігійних організацій.

Істотним джерелом формування майна будь-якого з видів релігійних організацій є прибутки, які отримують ці організації від здійснення виробничої та господарської діяль­ності. Слід зауважити, що чинний Закон не містить визначення поняття виробничої або господарської діяльності релігійних органі­зацій, а лише розкриває юридичні межі здійснення такої діяльності, а саме вона по­винна бути спрямована на виконання статут­них цілей. Здійснювати таку діяльність релі­гійні організації можуть лише шляхом заснування видавничих, поліграфічних, рестав­раційно-будівельних, сільськогосподарських та інших підприємств, а також добродійних закладів (притулків, інтернатів, лікарень), які мають права юридичної особи. Аналізую­чи дану норму, слід зазначити, що чинний Закон не закріплює за релігійними організа­ціями право на підприємницьку діяльність, а встановлює лише право на здійснення ви­робничої або господарської діяльності. Відповідно до ст. 86 Ци­вільного кодексу України непідприємницькі товариства нарівні із своєю основною діяль­ністю можуть здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено зако­ном і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені [2]. Як бачимо, чинне законодавство містить певні обмеження що­до здійснення непідприємницькими товари­ствами, в тому числі релігійними організа­ціями, підприємницької діяльності. По-пер­ше, така діяльність повинна відповідати цілям створення цих організацій, а також сприяти їх досягненню, по-друге, прибуток від такої діяльності не може бути розподіле­ний між учасниками цих організацій.

Що стосується такого джерела формуван­ня майна, як сплата членських внесків, то во­но має місце лише в окремих видах релігійних організацій. Наприклад, таке джерело формування майна передбачається статутни­ми документами релігійного братства. Пи­тання про розмір і порядок сплати членських внесків чітко не встановлений у статуті, оче­видно, що такі внески робляться добровільно і не мають встановленого фіксованого роз­міру У статуті, зокрема, закріплюється поря­док вступу і виходу з членів братства. Так, у разі виходу з членів релігійного братства по­винно бути виконано щонайменше дві умови: по-перше, подання заяви про вихід з релігій­ного братства на ім'я голови братства і отри­мання резолюції засідання ради братства, а також дозвіл контрольно-ревізійної комісії щодо відсутності майнової чи фінансової за­боргованості.

Одним із поширених джерел формування майна, яке поступає у власність релігійних ор­ганізацій, є доходи від здійснення культової діяльності. Так, відповідно до розділу 11 п. 10 Статуту про управління Української Право­славної Церкви Московського Патріархату одним із джерел формування майна є грошові надходження від здійснення богослужінь, таїнств, обрядів [20, с.93]. У більшості випадків куль­тові послуги, перелік яких затверджений пос­тановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку культових послуг та предметів культового призначення, операції з надання і продажу яких звільняються від обкладання податком на додану вартість» від 12.09.1997 р. № 1010, здійснюються як на безоплатній основі, так і за певну плату.

До джерел формування права власності на майно релігійних організацій можна віднести і доходи цих організацій, які вони одержують у результаті здійснення культурно-освітньої діяльності, а саме: проведення виставок, семі­нарів, організації паломницьких поїздок; ос­вітньої, видавничої діяльності.

Слід звернути увагу на те, що об'єкти права власності релігійних організацій ма­ють певні особливості. Перелік таких об'єк­тів закріплений в нормах законів України «Про свободу совісті та релігійніорганізації» (ст. 18), «Про власність» (ст. 29) [8]. Відповідно до ст. 18 Закону у власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, со­ціального і добродійного призначення, тран­спорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності [3]. Перелік об'єктів права власності не є вичерпним, тому релі­гійні організації можуть мати у власності й інше майно, необхідне для здійснення їх ста­тутних цілей. Майно, яке знаходиться у власності релігійних організацій, можна кла­сифікувати за різними критеріями:

1)на рухоме і нерухоме;

2)залежно від цільового призначення: на
майно релігійного призначення й інше майно;

3) майно, яке вноситься до пам'яток icтоpii та культури й iнше майно.

Так, що стосується нерухомого майна, то воно може мати як культове, так і не культове призначення. До об'ектів культового призначення виносяться будівлі(церкви, костьоли, мечеті, тобто тi мйсця, якіспеціально призначені для проведения богослужінь, здійснення різних релігійннх обрядів.

До нерухомого майна, яке не має специаль­ного культового призначення, можна віднести об'екти виробничого, навального, благодійного призначення, будівлірелігійних управлінь (центрів), будь-якi складські npиміщення.

Слід зазначитн, що не всі об'екти нерухо­мого майна, в тому числи культового призна­чення, можуть знаходитись у власності релігійннх організацій. Вдповідно до ст. 17 Закону культові будівлі, майно, які станов-лять державну власність, передаються організаціям, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійннх оргашзацій безоплатно віповідно до рішень обласних, місцевих державних адміністрацій. З аналізу да­ної норми не зрозуміло, яке саме майно, крім культовнх будівель, може безоплатно передаватися у користування чи у власність релігійним організаціям. Kpiм того, чинне законодавство не містить усталеної термінології щодо визначення такого майна єдиним терміном. Так, у ряді підзаконних актів, зокрема в указах Президента Украши «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталитарної политики колишнього Со­юзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков i релігійних оргашзацій» від 21.03.2002 р. № 279/2002 використовується термін «церковне майно» [10]; «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культо­вого майна» від 04.03.1992 р. № 125/2003 вживається термін «культове майно» [11].