Їхав один чоловік на ярмарок. Дивиться, коли біжить за ним гола дівчина. А їхав він волами. Озирнувся — перелякався, поганяє дужче волів; а вона гукає: «Зачекай, чоловіче, зачекай!» А він утікає. Наздоганяє його; ось уже зовсім близько. «Бог з тобою, чоловіче! — каже. — Я не хтось там, а П'ятінка!» Бачить він, що не втече, зупинився. Наздогнала. Мужик накинув на дівчину рядно. Сіла вона на віз. А в неї всі груди всіяні кострицею та клоччям, ніби вони приклеєні. Чоловік і питає: «Що це таке у вас на грудях?» — «А ось що це, — відповідає вона, — хто мне коноплю та пряде у п'ятницю, так усе це сідає мені на серце. Я не допомагаю тим людям, які не шанують Святої П'ятниці, ні в полі, ні вдома, ні в путі-дорозі. Не рятую того чоловіка, котрий мене не рятує, а хто мене рятує — рятую і я того, не даю йому загинути, милую його і охороняю. Коли повернешся додому, звели жінці й донькам, щоб вони до дев'ятого покоління шанували П'ятницю, — тоді і я допомагатиму їм в усьому » (Лубенський повіт).
В Єлисаветградському повіті записано таку оповідь зі слів однієї літньої жінки.
Ось наварила я обідати, спекла хліб і сіла причесатися. Коли приїхали з поля син і невістка. Пообідали ми. Невістка позолила сорочки, і сіли ми з нею прясти. Пряли ми аж до вечора. Увечері входить до нас якась жінка — стара-престара, одягнена у свитку, причому свитка на ліктях подерта, і крізь дірки світило голе тіло. Ввійшла і каже: «Доброго вечора! А що ви сьогодні робили?» А я й кажу: «Спекла житнього хліба, вмилася, зачесалась, а невістка позолила сорочки, та й сіли удвох прясти». — «А ви, — каже, — забули, що сьогодні Свята П'ятниця?» — «І справді, — кажу, — забула!» — «Та ви, — каже, — хоч і пам'ятаєте, а все ж у Святу П'ятницю і хліб печете, і сорочки золите, й чешетесь, і прядете, а про те забуваєте, що в п'ятницю нічого цього не можна робити, тому що П'ятниця — така ж свята, як і інші, і що вона терпить за вас муки, коли ви її не шануєте!» Проказала це і скинула із себе свитку; а під свиткою, виявляється, нема ні сорочки, ні спідниці, а голе тіло, та таке попечене, подряпане, поколоте, і по всьому тілу пухирі такі величезні, як буханці. «Ось, бачите, — мовила вона, — яка я попечена, позолена, поколота, які в мене пухирі? Коли ви печете хліб, у мене відразу ж вискакують пухирі; коли ви золите сорочки, я відразу ж покриваюсь попелом; коли ви чешетесь, на моєму тілі відразу ж з'являються басамани; коли прядете, це все одно, що мене колете, — тому я поколота». Коли вона сказала нам це, ми відразу ж із невісткою давай хреститися, давай молитися. Ось Свята П'ятниця і каже: «Ну, тепер прощавайте! Сьогодні я вам нічого не зроблю, лише дивіться ж — на майбутнє не печіть житнього хліба, не золіть сорочок, не прядіть і не чешітеся у Святу П'ятницю; коли ж робитимете все це, то на цьому світі вас спіткає лихо, а на тому світі кипітимете в смолі, і пектимуть вас, золитимуть, і колотимуть веретенами, і терпітимете ви те, що я тепер зношу». — Мовила, і з тим пішла.
Якщо породілля, яка не вшановувала Святої П'ятниці, звертається під час переймів до неї за допомогою, то П'ятниця скаже їй: «Зачекай: помажу, позмиваю, розчешусь стільки разів, скільки разів ти чесалася в п'ятницю, а тоді вже й прийду до тебе на поміч».
Зовсім інше чекає на породіллю, котра вшановувала п'ятницю, як про це свідчить легенда з циклу «Обходів апостольських», записана в Білгородському повіті.
Раз ходив Господь зі святим Петром по селу, і стали вони проситися до одного чоловіка ночувати. Чоловік цей жив у достатках, усього в нього було вдосталь, а подорожні мали всього лиш торбиночки за плечима, як у жебраків. «А що — пустимо ми жебраків переночувати?» — питає чоловік. — «Та воно пустити переночувати ще й можна б, та їм же, либонь, доведеться дати й повечеряти?» — відповідає дружина. — «Та ми у вас хліба не просимо, — сказали подорожні, — дайте нам лиш куток переночувати». Впустили їх, відвели куток. Вийняв Господь проскурку, перерізав її навпіл — одну половинку взяв Собі, а другу дав Петрові. — «Набери, раба Господня, кваску», — попросив він тоді господиню. Та набрала, їдять вони проскурку, кваском прихлещують. Повечеряли так, помолилися Богу, а проскурка — знов ціла! Господар і каже тихо господині: «Що воно за люди такі? Перерізали проскурку, повечеряли нею — й вона знов ціла!» А хазяйка відповідає: «Та хіба це жебраки? Це дурисвіти обманаторі (народ циганів, тобто — як цигани)! І хіба то в них проскура?» А Господь все це знає! Переночували, помолилися і пішли собі. Йдуть, а святий Петро й каже: «Господи! Що буде тій домівці, в якій ми щойно ночували?» — «Озирнись!» — відповів Господь. Озирнувся святий Петро, а ту оселю так полум'ям і оповило. Ввійшли вони в іншу слободу, прийшли на самий край її. «Давай попросимося до цього чоловіка. До бідного, переночувати». Попросились, пустили їх. Господар і каже жінці: «А знаєш що?» — «А що?» — «Розпали в грубці та звари хоч гречаних галушечок прочанам на вечерю: як же таким голодним людям лягати спати! Повечеряємо, чим Господь послав: що нам Бог дав, те й добрим людям, чим ми ситі й чому раді, тим і людей погодуємо: ми від того не збідніємо». Зварила хазяйка галушечок, сіли, повечеряли, дістала також огірочків. Встали вранці, а воно все ціле на столі. «Господи милосердний! — вигукнув вражений господар, — що це в нас за люди? Наварили галушок, і самі ми поїли, і вони повечеряли, хліб порізали — і все це залишилось цілим!» А жінка й каже: «Це — сам Бог, котрий тепер ходить по землі!» Пішла вона тоді в комору взяти борошна: борошна було всього лиш на дні, а тепер раптом — повна діжка! «Бачиш, я казала!.. Слава Тобі, Господи, що нам Бог таких людей послав!..» Господь із святим Петром рушили далі. Йдуть вони полем, підійшли до панської повітки, а там дівчина ховається в передчутті близьких пологів. Господь глянув на неї і мовив: «Поможи тобі, Боже, і Ти, Свята Богородице, і ти, Свята П'ятінко-Параскево!» Зачинив двері і пішов далі. Поминули слобідку, вийшли на міст. Якась жінка пере сорочки на льоду. Господь пройшов повз неї, насунувши шапку на очі, і не глянув у той бік, ніби й не бачив, що вона пере в п'ятницю. Перейшли через міст. Петро й каже: «Господи! Як же це так?» — «А що таке?» — «Адже то була якась блудниця, а Ти перехрестив повітку і сказав: поможи тобі, Боже, і Ти, Свята Богородице, і Свята П'ятінко-Параскево; а цій Ти й шапки не зняв!» — «Еге, святий Петре! А чи знаєш ти, який тепер день? Хіба можна сьогодні прати? Я не дозволяю сьогодні прати!» Святий Петро озирнувся, і побачив, що та жінка так прямо й пішла під лід...
Старі господині, бувало, в ніч з четверга на п'ятницю застеляли стіл, клали хліб-сіль, ложку, ставили трохи юшки або каші в горщику, накритому зверху мискою, — все це для Святої П'ятниці. Залишки цього звичаю збереглися донині в деяких глухих селах і хуторах Лубенського повіту. Цікаво, що звичаї, подібні до цих, є в Богемії, Перигорі, Бретані і Нормандії.
П'ятниця також дуже часто виводиться в українських казках, переважно в образі фантастичної істоти.