Реферат на тему:
Космогонічні українські народніпоглядита вірування. Українські легенди про створення світу
Питання про створення світу належить до числа таких питань, якими цікавилась людина за всіх часів і на всіх рівнях культури. Ось чому і цикл українських легенд відкривається саме легендами про світобудову. В основу їх, без сумніву, покладено загально арійський міф, що знайшов собі ясне відлуння навіть у космогонічних переказах американських індійців чипеваї; але на українському ґрунті він переплівся і з буддійськими, і з магометанськими, і з талмудистськими оповідями, і з іранськими дуалістичними поглядами і особливо з апокрифічними легендами, що перейшли до нас із Візантії і через Візантію.
У другому томі «Записок о Южной Руси» П. Куліша (с. 31—32) вміщено, між іншим, такий «Міф про перший вік творіння». Колись, ще за першого віку, за старих людей, миша і горобець засіяли разом просо. Коли вони зжали просо, то стали ділитися, та й не помирилися. Стали вони битися, стало збиратися всяке птаство і всякі звірі. Як почали тоді битися птахи зі звірями, як почали битися, то птахи і подолали й перебили звірів. Та хоч і подолали, зате й самі побилися. Тільки один птах «вийнявся», який і добив усіх звірів. Дуже втомився він і сів на високому-високому дереві. Коли йде чоловік «бовкуном». Птах і просить того чоловіка: «Дай мені бика, — каже, — я його з'їм. Я в тебе задарма брати не хочу — заплачу за нього». Чоловік віддав. Птах з'їв бика й просить знову чоловіка: «Донеси мене, будь ласка, до моєї хати». Несе його чоловік, несе й заніс у страшні хащі. А він і каже: «Зачекай тут трохи — я тобі винесу платню». І виніс йому «царствечко» у золотому яєчку, причому сказав: «Ти не розкривай цього яєчка, коли ввійдеш у село, а розкрий де-небудь у полі, чи що». Чоловік не послухався птаха і розкрив яєчко посеред шляху: аж тут відтіль ярмарок такий, що Боже храни! Ходить чоловік поміж людей та й плаче. На його щастя, нагодився тут один подорожній, якого чоловік і став просити: «Зроби милість, чи не допоможеш ти мені зібрати все це та й закрити яєчко!» Зібрали вони вдвох, закрили яєчко, і пішов чоловік з тим «царствечком» додому: покаявся вже.
Коли слухач запропонував оповідачеві питання міфа: «Звідкіля ж знову понабиралися звірі, після того як їх винищили птиці?» — «Це вже на другий вік повернуло: тоді Бог і людей, і всякої тварі розмножив».
Професор М. Сумцов убачає в наведеному міфі «уламки давньослов'янського міфа, саме два уламки: про участь у створенні світу миші її горобця і про походження світу з яйця» (курсив автора) — і щодо цього наводить цілу низку довідок про роль миші і яйця в космогонії різних європейських народів і американських індійців. Цей погляд шановного професора ми особисто вважаємо принаймні якимось дивним непорозумінням. І передусім у наведеному міфі зовсім не йдеться про створення світу (у П. Куліша слово «творення» в заголовку взято в лапки, тобто означає не акт світобудови, а створене вже), а тим більше про участь в його створенні миші і горобця. Світ є вже давно створеним, існує землеробство, є «чоловіки», свійські тварини, села, шляхи і т. ін. Зовсім нічого не говориться в міфі, який наводить П. Куліш, і «про походження світу з яйця»: в яйці, даному птахом чоловікові у вигляді платні за бика, містилося «царствечко» — не світ, а це яйце — чудесна жива іграшка, як «містечко в табакерці»; про ту частину, де йдеться про яйце, сам Куліш робить під рядком пряме і досить прозоре зауваження: «Далі починається, очевидно, вставка з казки». Міф, наведений Кулішем, являє собою сплутаний, неясний уламок народної легенди про перший вік існування світу.
Головним джерелом усіх українських легенд про створення світу є «відлучений» Апокаліпсис Іоанна Богослова, а ще ближче — «Бесіда трьох святителів» і «Сувій божественних книг», в яких викладено космогонічні відомості в дуалістичному дусі Ірану, точніше — космогонічне вчення гностико-богомильської єресі, місцями дещо згладжене біблійним поглядом .
Професор М. Сумцов твердить, що до числа джерел може бути віднесено ще й «Історію про створення світу і перших людей», вміщену в південноруській «Пчелі» кінця XVII століття, описаної почасти Білозерським; зміст її, на пропозицію професора, схожий із змістом «Бесіди трьох святителів» у витяг)' професора Порфирієва з одного збірника XVII століття. Але... сам професор М. Сумцов не бачив цього цікавого рукопису, а Білозерський навіть не вказав, — за словами самого М. Сумцова, — на зміст «Історії».
Наведемо тут найхарактерніші з легенд, супроводжуючи їх відповідними довідками з фольклору в його сучасному стані. При цьому вважаємо за потрібне зробити одне маленьке застереження, що в той час, як Ісуса Христа і Бога Духа Святого український народ уявляє собі в цілому абсолютно згідно з православним ученням, Бога Отця він уявляє — під впливом, мабуть, іконографії — не інакше, як в образі святої людини (та саме усе ж Бога), старого, з великою сивою бородою, що живе в першому раю, створеному Ним особисто для Себе.
На чолі легенд про створення світу має бути поставлена легенда, записана в хуторі Малієві Харківської губернії Куп'янського повіту. В ній вочевидь дається взнаки вплив гностико-богомильського вчення про світобудову, за яким Бог є творцем лише вищого, духовного світу, а зримий світ, включаючи сюди й тіло людини, створений Сатанаїлом, що існував одвічно і являв собою втілення зла. Оскільки душу людини створено всеблагим Богом, а тіло — Сатанаїлом, то в людині точиться постійна боротьба між прагненнями душі до добра й потягами тіла до зла.
Легенда лише — цілком імовірно, під впливом пізніших течій релігійної думки — зменшує творчу силу Сатанаїла, що творить не самостійно, а за велінням Божим; а спроба ж його до самостійної творчості виявляється цілком невдалою. Бог створив світ не Сам, — твердить легенда, — а разом з Лукавим. Бог що наказував Лукавому чинити, те той і робив, — і виходило все чудово. Так Лукавий увесь світ створив, та тільки Бог примушував його творити все. Лукавий дивувався сам собі, як він все добре створив, хоча й Бог його примушував. От і надумався він без Бога створити собі інший світ, щоб самому царювати над ним. Але Бог перешкодив Лукавому в цій справі і не дав йому ніякої влади.
Одного разу дав Бог Лукавому пучку землі і звелів, щоб він кинув цю пучку на порожнє місце. Кинув Лукавий — і з неї утворилася та земля, на якій ми тепер живемо. З тієї пучки, яку дав йому Бог, Лукавий не забув і для себе приховати трошки землі за нігті. Як тільки відійшов од нього Бог, одразу ж виколупав з-під нігтів порошинки землі і кинув їх «на простір». Та з того праху не вийшло землі, а постали з нього плазуни, жаби і всі нечисті тварини, які й розлізлись всією землею. Лукавий як заплаче — аз його сліз постали болота, трясовина, де тепер чорти збираються для нарад. Тоді Лукавий подививсь - подививсь на свою роботу, плюнув та й каже: «Кину я творити світ, а то як почну сам щось творити, то вийде ще гірше, ніж тепер!»
Звідтоді Лукавий тільки на готове дивиться, а сам нічого нового вже не створює.
До цієї легенди близько прилягає легенда, записана в Могилеві-Подільському.
Одного разу засперечався Ідол з Богом. Ідол каже: «І я сотворю таку ж точно землю, яку Ти створив... Таку ж точно сотворю — захочу тільки, й сотворю». І взявся Ідол створювати землю. От пірнув він у море, на саме аж дно пірнув, набрав землі за щоки, і з тією землею нагору. А море глибоке; поки-то він випірне нагору, вода й вимиє всю землю з рота. Ніяк не може винести землі із собою. Чого лиш не робив Ідол, ніщо не помагає: як тільки випірне з моря, а вода вже, виявляється, і вимила всю землю з рота... Ідол тоді до Бога й каже: «Отак і так зі мною трапляється — я не можу ніяк винести землі з моря». — «Отож то і є! — каже Господь. — Винесеш землю з моря, лише промов при цьому: «Господи, благослови!»
Ідол промовив: «Господи, благослови!» — пірнув на дно моря, набрав землі і виніс її нагору. З тієї землі пішли гори й каміння. Що Бог створив, те вийшло рівне, чисте, а що
Ідол, там усе камені, гори і всілякі нерівності — викрутаси. Все це Ідол понатворював.
Так і все в Ідола виходило, що він не робив. Засперечався, наприклад, Ідол і іншого разу з Богом: Бог посіяв овес — овес і вродив; а в Ідола — як посіє овес, то вродить осот. Бог творить корову — то корова і виходить; а Ідол хоче створити корову, а виходить коза. Ото таке було з Ідолом.
В інших легендах, поряд з розповіддю про створення світу, наводиться розповідь і про створення янголів, злих духів і падіння Сатанаїла з неба. В цих легендах дуалістична ідея про спільну участь в акті творення доброго й лихого начал дається взнаки дещо слабше, і вони надто наближаються до апокрифів, а подекуди навіть буквально повторюють їх. Сатанаїл є то споконвічною істотою, то творінням Божим; він ще є співучасником у творенні Богом світу і почасти представником матеріального начала, та могуть його надто обмежена. Особливо близько стоять названі легенди до «Зведення Божественних книг», списку «Бесіди трьох святителів» професора Казанського університету Григоровича під заголовком «Сказання працелюбних мужів — списано з божественних книг Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Дамаскина про преславні незнані речі, про споконвічного Господа Бога нашого, як бисть Господь Саваоф, раніш за всіх зримих і незримих тварей» і до списку того ж апокрифа, виданого проф. І. Я. Порфирієвим за рукописом Соловецької бібліотеки. Найхарактернішими з цих легенд є такі: 1) записана в селі Рихті Кам'янецького повіту Подільської губернії, 2) записана в Радомишльському повіті Київської губернії, 3) записана в с. Хомутинцях Вінницького повіту Подільської губернії, 4) записана в слободі Кабанячій Куп'янського повіту Харківської губернії.
1. Одного разу, коли не було ще на світі ні землі, нічого, а була сама тільки вода, ходив Бог по тій воді, і бачить на ній бульбашку з піни, що ворушиться. Бог розколупав жезлом бульбашку — та й виліз звідти маленький чорненький чоловічок з хвостом і ріжками. Бог дав ім'я цьому створінню — Сатанаїл і мовив до нього: «Іди за Мною, будемо разом ходити». Довго ходили вони по воді; нарешті, потомилися й захотіли відпочити. Бог і каже Сатанаїлу: «Пірни під воду, візьми жменю землі, скажи при цьому: «Во ім'я Господнє, іди, земле, зі мною», — і неси нагору до Мене».