Міністерство освіти і науки України
Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого
Реферат
з дисципліни «Історія української культури»
На тему : «Міфологія стародавніх словян»
м. Полтава 2010р.
План
Вступ
1. Міфологія стародавніх слов»ян – головні герої міфів
2. Протиставлення як основий принцип побудови міфів слов»ян
3. Міфологія народів світу: антична, кельтська та вірування вікінгів
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Християнство на сьогоднішній день – одна з найбільш розповсюджених світових релігій, до християнських країн можна віднести переважну частину Європи, Росію, Новий Світ. Історія більшості Європейських країн нерозривно пов»язана із християнством, так як саме утворення цих країн багато у чому пов»язане саме з християнством.
Проте, історично склалось так, що християнство не стало корінною релігією більшості народів, місцями воно витіснило попередні релігії й вірування, місцями ужилось, синкретизувалось з ним. Досить розповсюдженним є накладання християнських ідей на язичницькі обрядові традиції.
Саме язичництво у більшості випадків передувало християнству, місцями у формі складно організованого пантеону богів, як в античному світі, місцями у формі обрядового поклоніння чисельним духам та напівбогам. Християнство поступово стало домінуючою релігією, але народ зберіг у пам»яті свої попередні страхи, кумирів та богів.
Поєднання язичницької релігії та народного фольклору породило міфологію. Міфологія кожного народу є унікальною, адже містить його особливі традиції, вірування, моральні норми тощо. І водночас існує багато спільного у міфології народів світу, адже практично кожен народ обожествляв сили природи, що є подібними.
1. Міфологія стародавніх словян – головні герої міфів
Слов’янське язичництво було однією із складових комплексу поглядів, вірувань та обрядів первісної людини впродовж багатьох тисячоліть. Термін “язичництво” досить умовний, але загалом добре підходить для визначення того багатоманітного кола явищ (магія, анімізм, демонізм, дуалізм та ін.), яке означає поняття “первісна релігія”.
Основою слов’янського язичництва є обожнювання сил природи, віра в духів, що населяли природу і життя людини і супроводжували її від народження до смерті. Дохристиянські вірування не були незмінними - на різних етапах історичного розвитку слов’яни поклонялися різним богам, які уособлювали найважливіші сили природи.
Поняття слов'ян-язичників про земне влаштувння були дуже складні ізаплутані. Вчені-слов'янознавці пишуть, що світ здавався їм схожим на велике яйце, вміфології деяких сусідніх і споріднених народів це яйце було знесено "космічної птахом". У слов'ян ж збереглися відгомони легенд про Велику Матері Землі і Неба, праматері Богів і людей. Ім'я її було Жива. Але про неї відомо не багато, тому що, судячи з легендою, вона відійшла після народження Землі і Неба.
Посередині слов'янської Всесвіту, подібно жовтка, розташована сама Земля. Верхня частина "Жовтки" - наш живий світ, світ людей. Нижня "спіднє"сторона - Нижній Світ, Світ Мертвих, Нічний Країна. Коли там день, у наспанує ніч. Щоб потрапити туди, треба перетнути Океан-море, що оточило Землю.Або прорити колодязь наскрізь, і камінь буде падати в цей колодязьдванадцять днів і ночей. Як не дивно, але, випадковість це чи ні,давні слов'яни мали уявлення про форму Землі і зміні дня і ночі.
Землю тримає Риба-Кит. Уявлення про воду як першооснову Сущого ми знайдемо також і в добре вивченій грецькій міфології.Океан тут є прабатьком богів і тітанів. Зображення тризуба знаходимо у трипільців і зараз він є державним символом України. Б. Рибаков висунув гіпотезу, що під образом Риби-Кита (Чуда-Юда у россіян) та самим образом гігантського змія глибин прадавні люди уявляли мамонта з великим хоботом, якого заганяли в яму (порівняйте: у індусів світ тримається на спинах у слонів). В Хаосі поняття життя та смерті нерозділені; вони взаємодіють та взаємопереходять. Це відчувається в корні "mor" ("смерть" та "море"). Можливо, одним з найдавніших способів поховання людини було її повернення у рідну стихію, тобто утоплення. Доречі, з кореня "mor" веде початок ім'я римського бога війни Марса, що був пов'язаний зі смертю.
Навколо Землі, подібно яєчним жовтків і шкаралупі, розташовані дев'ятьнебес (дев'ять - тричі три - священне число у самих різних народів). Осьчому ми до цих пір говоримо не тільки "небо", а й "небеса". Кожне здев'яти небес слов'янської міфології має своє власне призначення:одне - для Сонця і зірок, інше - для Місяця, ще одне - для хмар івітрів. Сьоме за рахунком наші предки вважали "твердю", прозорим дномнебесного Океану. Слов'яни вважали, що на будь-яке небо можна потрапити, піднявшись по Світовому Древу, яка пов'язує між собою Нижній Світ, Землю і вседев'ять небес. На думку древніх слов'ян, Світ Древо схоже на величезнийрозлогий дуб. Однак на цьому дубі зріють насіння всіх дерев і трав.
Крім віри у головних богів на різних етапах розвитку язичництва існувала віра в багатьох інших божеств, які населяли ліси, поля, води, були покровителями різних галузей господарства. Своїх богів мали племена, роди, сім¢ї. Поступово у слов’ян сформувався великий пантеон язичницьких богів.
На відміну від античної міфології, добре відомої у художній літературі та витворах мистецтва, а також міфологій країн Сходу, тексти міфів слов»ян не дійшли до наших часів, оскільки у ту далеку пору, коли створювались міфи, вони ще не знали писемності.
У V-VII століттях після Великого переселення народів, слов»яни зайняли територію Центральної та Східної Європи від Ельби до Дніпра та Волги, від південних берегів Балтійського моря до півночі Балканського півострова. Йшли віки і слов»яни все більше відокремлювалися один від одного, утворювали три основні сучасні гілки найчисельнішої сім»ї народів Європи. Східні слов»яни – білоруси, росіяни та українці, західні – поляки, словаки та чехи та південні – болгари, македонці, серби, словенці, хорвати, боснійці. Не дивлячись на розділення слов»ян, їх міфології і понині зберегли багато спільних рис. Так, у всіх слов»ян відомий міф про двобій бога грози з його демонічним суперником та про перемогу громовержця, усім слов»янам традиційно знайомий старовинний звичай у кінці зими спалювати опудало – втілення злих сил чи ховати міфічне створіння Масляниці та Ярила.
Слов»янська міфологія та релігія складалися із обоготворіння сил природи та культа предків. Єдиним вищим богом, «творцем блискавок», яким був у індусів Індра, у греків Зевс, у римлян Юпітер, у германців Тор, у литовців Перкунас – у слов»ян був Перун. Слов'янипредставляли його собі літньою розгніваним чоловіком з рудо-золотоюбородою. Відразу відзначимо, що руда борода - неодмінна риса
Бога Грози у самих різних народів. Зокрема, рудобородий вважали свого Громовержця (Тора) скандинави, сусіди і родичі слов'ян поіндоєвропейської сім'ї народів. Зброєю Перуна спочатку були камені, надалі - кам'янісокири і нарешті - золота сокира.
Сокира - зброї Громовержця - з глибокої давнини приписувалася чудовасила. Сокирою били по лаві, на якій хто-небудь помер: вважали, щотим самим буде "підсікти" і вигнана Смерть. Сокира навхрестперекидали через худобу, щоб вона не хворіла і добре плодилась.
Сокирою креслили над хворим Сонячний Хрест, закликаючи на допомогу відразу двохбратів-Богів. А на лезах сокир часто вибивали символічнізображення Сонця і Грома. Поняття про бога-громовика зливалось у слов»ян з поняттям неба, уособлення якого деякі вчені бачать у Сварозі. До вищого рівня слов'янської мифології відносилися два праславянских божества, чі імена вірогідно реконструюються як Перун і Велес, а також жіночий персонаж, праславянского ім'я якого залишається неясним. Ці божества втілюють військову і господарсько-природну функції. Вони зв'язані між собою як учасники грозового мифу: бог грози Перун, існуючий на небі, на вершині гор, переслідує свого зміеевидного ворога, проживаючого внизу, на землі. Причина распри - викрадення Велесом худоби, людей, а в деяких варіантах - дружини громовержца. Що переслідується Велес ховається послідовно під деревом, камнем, звертається в людину, коня, корову. Під Час двобою з Велесом Перун розщіплює дерево, розколює камень, мече стріли. Перемога завершується дощем, що приносять плодороддя. З громом небесним пов'язана й легенда про походження перлів. Слов'яни вважали, що вони зароджуються з відображення блискавки, відображеної в очах молюска-перлові скойки в момент, коли той злякано закриває стулкираковини при вигляді грози ..
Інші вищі боги вважалися синами Сварога – Сварожичами – такими богами були сонце та вогонь. Сонце обожествлялось під назвою Даждьбога, а також Хорса.
Не всі боги у слов»ян були спільними. До прихода на береги Дніпра русів тут не знали Хорса. Проте, він відомий серед інших народів: іранців, персів – зороастрійці преклонялися богу сонця, що сходить – Хорсету. Виходило, що на Русі одночасно існувало, принаймні, три бога сонця – Даждьбог, Хорс та Ярило. Проте, між ними існувала різниця. Даждьбог протиставлявся світу тьми, Наві. Він уособлював собою небесне світло. Він є завжди, навіть у похмурий дощовий день, коли небо затягнуте хмарами. Цеі є Білий Світ, як називали наш світ, так і казали : «Обійти увесь білий світ». Даждьбог дуже схожий на вродливого молодого князя зісрібної бородою і золотими вусами. По мірі того, як день розвивається,він поступово стариться, але кожне ранок знову змолажувається. Даждьбоглітає по небу в оздобленої алмазами золотий колесниці, яку тягнутьдюжина білих лошадей з золотими гривами, що дихають вогнем.Даждьбог знаходиться в шлюбі з Місяцем. Вродлива молода дівицяз'являється в початку літа, старіє з кожним удень і залишає Даждьбогавзимку. Говорять, що землетруси — знак поганого настрою пари.Хорс – бог сонячного, жовтого світла. Сонячний настрій та ім»я бога відображаються у багатьох наших словах: хороший, хоровод, хороми. У багатьох народів слово «хоро» означає сонячний диск, коло. Навіть місто Корсунь раніше називалось по імені бога сонячного світла – Хорсунь. Усе неприємне, позбавлене радості називали нехорошим. У літописах розповідалось, що зображення Хорса стояло в Києві на пагорбі у числі головних богів.Хорс – бог миропорядку, пов»язаного з ходою сонця. Хорс та Даждьбог відносяться як грецькі Геліос та Аполлон.