Аналіз раціонального обгрунтування буття Бога
Зміст
1. Проблема визначення природи Бога
2. Онтологічне, телеологічне та космологічне доведення буття Бога
3. Cпробианалізу онтологічного аргументу за допомоги логічних методів
Висновки
Дана робота присвячена аналізу раціональному обгрунтування існування Бога. Слово раціональне межує з таким поняттям як “логічне” обгрунтування. А проблема існування Бога з необхідністю веде до розгляду науки теології, що й займається осмисленням релігійно-філософського буття Бога.
Логіка та теологія – розділи філософського знання, що на перший погляд досить різняться своїми предметами та методами досліджень. Звертаючись до етимології цих слів, відомо, що термін “логіка” походить від давньогрецького слова “logos”, що означає “слово” та “смисл”. Сьогодні логіка, як певний розділ філософського знання, представляє собою науку, яка вивчає форми, схеми, структури міркувань людей.
Термін “теологія” також бере початок у давній Греції й походить від слова “theologia” – дослідження та вчення про богів та їх відношення до світу. Отже, за етимологічним значенням теологія є вчення про Бога і сьогодні представляє собою науку, предметом якої виступає релігія.
Таким чином, обидві науки є розділами філософського знання, але інтерес першої науки (логіки), у широкому розумінні, зводиться до встановлення норм правильності міркування. А другої (теології) – до релігійно-філософського осмислення буття Бога. Тут слід чітко розрізняти суто релігійне та суто філософське вчення про Бога, що в свою чергу призводить до виокремлення релігійної та філософської теології. Релігійна теологія грунтується на вірі, а сама ця віра має емоційно-афективну природу. Для релігійної свідомості Бог є живою особистістю, наділеною розумом, волею, певними почуттями та пристрастями. Тут Бог є вищим суддею всіх людських справ, Він дарує людині віру та спасіння. Натомість філософське, власне теологічне вчення про Бога має раціональний характер, воно грунтується на розумі і є продуктом логічного міркування. Воно задовольняє передусім потреби теоретичного осмислення світу, його логічної побудови як завершеної, цілісної системи. Тому філософська теологія можлива лише тією мірою, якою Бог, Абсолютне взагалі може бути предметом раціонального (логічного) осмислення.
Таким чином, в даній роботі буття Бога розглядається з раціональної точки зору. Одним з провідних завдань реферату є показ п’яти основних спроб аналізу класичного онтологічного аргументу, що здійснений відомим англійським логіком Джорданом Ховардом Собелем в роботі “Логіка та теїзм: аргументи за та проти віри в Бога” Цьому питанню буде присвячена третя частина реферату. Але перш ніж перейти власне до розкриття цього питання, ми звернемося до визначення трьох найвідоміших існуючих доведень буття Бога. Це такі доведення: онтологічне, телеологічне та космологічне. Розгляд вищеназваних доказів яскраво подані в роботі доктора філософії Філіпа Пекоріно “Вступ до філософії” в частині, що присвячена філософії релігії. Ця проблематика буде розглянута в другій частині даної роботи.
Питання про доведення існування Бога та власне логічний аналіз онтологічного аргументу з необхідністю пов’язано з питанням про природу Бога. Зміст цієї проблеми буде викладено в першій частині реферату.
1. Проблема визначення природи Бога
Перш ніж перейти до аналізу раціонального обгрунтування існування Бога необхідно вирішити проблему, що пов’язана з питанням про те що ми називаємо Богом, який смисл має це ім’я. Вирішення цього питання є й першочерговим завданням праці Джордана Ховарда Собела “Логіка та теїзм: аргументи за та проти віри в Бога”. В розділі ““Бог”, “бог” та Бог” автор розглядає наступні питання:
а) питання існування та сутності;
б) імена в питаннях існування та віри;
в) етимологія та семантика;
г) основна концепція Бога;
д) філософська концепція Бога – Бог як досконале буття;
е) загальна концепція традиційної теології;
є) чи може існувати Бог якщо не існує досконалого буття;
ж) чи може не існувати Бог якщо існує досконале буття;
Головним завданням цього розділу є визначення того яке значення ми вкладаємо в слово Бог. Саме від цього значення залежить те, що ми називаємо природою Бога.
Автор зазначає, що більшість імен походять від слів, що мають певне значення. “Слово “Бог” – не таке як більшість імен”[2,5]. Ім’я Бог використовується, на думку автора, якнайменш у трьох значеннях. Отже, виходячи з розмірковувань Собела можна виокремити три головні значення імені Бог:
1) значення, що походить від етимології даного слова. Спочатку (античні часи) слово Бог з’являється в загальному сенсі (common name), тобто для позначення різних богів великого пантеону. В цьому випадку автор говорить про слово, яке позначає іменем “бог”;
2) значення, що розкриває Божественну природу істинного і тільки єдиного Бога (часи середньовіччя). Так, Мойсей говорячи про Бога, використовував суттєве ім’я (proper name) Бога, маючи на увазі Бога Яхве. Тут автор говорить про слово, яке він позначає іменем “Бог”;
3) значення, що виявляє власну семантичну концепцію автора і як стверджує останній, використовується в сучасному релігійному дискурсі, розкриває ту сутність, яка є єдиним об’єктом поклоніння і єдиним об’єктом релігійного відношення. В цьому випадку автор говорить про слово, яке позначає іменем Бог.
Саме така концепція виявляє філософський зміст поняття „Бог”. Філософська концепція Бога – це концепція, що розглядає його як досконале буття. В цьому ракурсі автор згадує про досконале буття Рене Декарта. А також звертається до поглядів Св. Ансельма, про те, що нема нічого, що може бути осягнуто більше за Бога. Бог є вища досконалість не тільки для нас, а й для усього, що може бути. Це і є філософська концепція уявлення про Бога. Згідно цій концепції Бог є неймовірно величезний за своєю суттю.
Більш ретельно заглиблюючись до аналізу цієї концепції, автор розглядає шляхи та способи неперевершеності Бога:
1. Шляхи неперевершеності Бога.
Автор зазначає, що Бог повинен бути неперевершеним в будь-якому зі шляхів. Бог повинен бути всемогутнім, тим, що в змозі зробити абсолютно все, що може бути осягнуто людиною. Але Бог не просто досконале буття, його досконалість є такою. Що не може бути перевершена. Абсолютно все, що існує, існує завдяки Богу та залежить від його існування. Бог є творцем світу. Він у відповіді за все. Що існує. Тобто за те, що Він створив. Але, як зазначає автор, незважаючи на те, що Він відповідає за те, що створив, Бог не відповідає за те, що буде зроблено або створено його творінням. Це говорить про свободу буття творіння божого, яке саме відповідає за свої вчинки.
2. Способи неперевершеності Бога.
Однією з головних позицій автора щодо способів неперевершеності буття Бога полягає у думці, що розкриває логіко-філософський погляд Бога. Бог тут виявляється всезнаючим, всемогутнім та неперевершеним в кожному з можливих світів.
Саме в цьому сенсі можна говорити про Бога і у філософському розумінні, саме в цьому значенні можна говорити про Бога як про досконале буття. І лише виходячи з такого розуміння природи Бога можна далі займатися аналізом доведень буття Бога.
бог буття собел
2. Онтологічне, телеологічне та космологічне доведення буття Бога
В роботі Філіпа Пекоріно “Вступ до філософії” в частині, що присвячена філософії релігії наведено три основні доведення існування Бога та їх критика. Це такі доведення:
а) Онтологічне, що в загальних рисах було наведено ще блаженним Августином, але точно сформульовано Ансельмом Кентерберійским. Це доведення засновано на тому, що з властивого нашій свідомості поняття про Бога можна робити висновок про Його реальне існування. Ми уявляємо Бога як досконале буття. Але уявляти Бога досконалим та надавати йому властивості буття лише в нашій уяві означає суперечити власному уявленню про досконалість існування Бога (логічна суперечність), адже досконалим є те, що існує і в уяві, і в дійсності. Таким чином, необхідно виснувати, що Богу як досконалій істоті, властиве буття не тільки в свідомості людини, але й в дійсності. Ансельм виразив це доведення в такому вигляді: Бог є досконала істота, сукупність усіх реальностей. Буття відноситься до числа реальностей, тому необхідно визнати, що Бог існує. Це доведення дещо інакше сформульовано Томою Аквінським, Спінозою та Ляйбницем, а найкращим чином наведено Декартом.
б) Космологічне доведення базується на аксіомі про те, що все, що існує повинно мати достатню та необхідну причину, що в кінцевому підсумку призводить до висновку про буття безумовної істоти або такого буття, яке не залежить від будь-яких умов та стверджується само у собі. У зворотному випадку уся сукупність умовного буття не мала би кінцевої причини. Це доведення зустрічається частково вже у Арістотеля, який розрізняв поняття про буття випадкове та необхідне, умовне та безумовне. Він показав необхідність визнання в низці відносних причин першого начала усякі дії в світі. Окрім ствердження буття Божого, таке доведення виявляє поняття про Бога як про безумовну істоту та творця всесвіту.
в) телеологічне доведення буття Бога базується на тому, що доцільність в природі є не тільки видимість, що в кінцевому підсумку має бути пояснена з механічної гри сил, але самостійна та першопочаткова приналежність природи. Оскільки ціль в нашій свідомості визначає розумність, тоді можна і в природі вбачати певну аналогію нашому розуму ціль. Посилюючи цю аналогію, можна вподібнювати доцільні предмети доцільним предметам природи доцільні предмети природи доцільним витворам людського мистецтва — а якщо припущено таке уподібнення, то легко виникає висновок про існування розумного Творця и Впорядковувача природи. Отримуємо так звану телеологію, що доводить буття Бога з доцільністю устрою природи. Особливість цього доведення порівняно з онтологічним та космологічним доведеннями полягає у тому, що останні переносять на Бога категорії буття и причинності, нічого не стверджуючи про Його властивості, в той час як перше навіює думку про Бога як істоту премудру. Перше припущення, що лежить в основі цього доведення - про існування в природі аналогічного нашому Рома началу, — достатньо законно. Але, говорити теж саме про подальше розширення цієї аналогій, тобто визнання природи, подібно витвору людського мистецтва, витвором, що відрізняється від природи, витвором певного розумного Художника. Якщо цей Художник - істота, що знаходиться за межами природи, то в Його діяльності нема подібності з природною, що доцільна діяльності людини. Для ствердження буття такого Художника необхідно припустити, по-перше, те, що думка про надприродне буття взагалі можлива, по-друге, те, що від природи можна заключати до її надприродної причини тобто припустити силу так званого онтологічного та космологічного доведень. Таким чином, телеологічне доведення є несамостійним: воно набуває сили лише через визнання інших доведень буття Бога.