Основні положення релігії та атеїзму (стр. 2 из 10)
2. Історія атеїзму
Термін атеїзм з'явився в XVI столітті у Франції, однак існують свідчення того, що ідеї, які сьогодні можуть бути розцінені як атеїстичні, вже були присутні в часи Стародавнього Єгипту, Ведичної цивілізації та Античності. Розглядаючи ці свідчення можна сказати що виник атеїзм у давнині як антипод релігії і носив історично минущий характер. Формування атеїзму йшло паралельно з формуванням релігійних уявлень. Зачатки атеїстичних поглядів з'явилися за сотні років до н. е. У класичному творі давньоєгипетської літератури «Пісні арфіста» (XXII—XXI ст. до н. е.) заперечувалося існування загробного царства. У Древній Індії представники школи локаята в III ст. до н. е. визнавали матеріальність світу і заперечували реальність існування Бога, безсмертя душі, потойбічного життя, божественного одкровення і провидіння. Давньогрецький філософ і поет Ксенофан (580—480 до н. е.) доводив, що не боги створили людину, а, навпаки, люди створювали богів по своєму образу і подобі.
Значення слова «атеїст» змінювалося протягом класичної античності. Часто ранніх християн називали атеїстами за те, що ті не вірили в язичницьких богів. За часів Римської імперії християн страчували за заперечення римських богів у цілому і культу імператора зокрема. Коли в 381 році, за правління Феодосія, християнство стало державною релігією Риму, карним злочином стала єресь. Найвищого розвитку античний Атеїзм досяг у працях Епікура (341—270 до н. е.), що відкрито засуджував релігію і став основоположником атеїстичних поглядів римлян. Лукрецій Кар (99-55 до н. е.), виклавши в поемі «Про природу речей» основні напрями атеїзму, стверджував, що оскільки «… релігія більше і нечестивих сама і злочинних діянь народжувала», остільки потрібно звільнитися з-під її гніта для досягнення справжньої людської волі і щастя. Навіть в епоху середньовіччя, коли релігія займала пануюче становище і жорстоко переслідувала усяке вільнодумство, мали місце атеїстичні погляди, представники яких критикували церковний авторитаризм, релігійний догматизм, папство, чернецтво. Слідом за Аверроесом Р. Бекон, Іоанн Дунс Скот, Оккам спробували обґрунтувати незалежність наукового знання від богослов'я, розмежувати віру і розум. За повне розмежування науки і релігії виступив Галілей. В епоху Відродження атеїстична думка проявилася у формі пантеїзму (Бруно, Л. Ваніні), деїзму (Ф. Бекон, Гоббс, І. Ньютон, Вольтер).
Слідування атеїстичним поглядам було рідкісним явищем у Європі впродовж Раннього Середньовіччя та Середніх віків, домінував інтерес до релігії і теології. Як зауважив Анатоль Франс, в цей період «щасливій одностайності пастви безсумнівно сприяв також звичай… негайно спалювати усякого інакомислячого».
Микола Кузанський дотримувався форми фідеізму, яку називав docta ignorantia («вчене неуцтво»), стверджуючи, що бог знаходиться за межею людського розуміння, і наше знання про бога обмежене здогадами. Вільям Оккам поклав початок антиметафізичним вченням, заявивши про номіналістичні обмеження людського пізнання надзвичайних речей. Він стверджував, що божественна сутність не може бути інтуїтивно або раціонально пізнана людським інтелектом. Послідовники Оккама, такі, як Джон Міркуртскій та Микола Аутрекуртскій, розвивали ці погляди. Поділ віри і розуму вплинув на таких богословів, як Джон Викліф, Ян Гус та Мартін Лютер. Після них католицизм втратив своє домінування в Європі і зазнав радикальної реформації, зазвичай, більш терпимої у питаннях віри. Ряд відомих представників антирелігійного вільнодумства з'явився в цю епоху і в мусульманському світі. Це Омар Хайям та Ібн-Рушд
Більш послідовні атеїстичні погляди властиві французьким матеріалістам XVIII ст., що вважали релігію головною перешкодою на шляху прогресу. Однак, зводячи основні причини існування релігії до обмани й неуцтва, французькі матеріалісти бачили шлях звільнення від неї лише в освіті. У другій половині XIX століття атеїзм отримав популярність під впливом філософів-раціоналістів та вільнодумців. Багато відомих німецьких філософів того часу, таких як Людвіг Фейєрбах, Артур Шопенгауер, Карл Маркс та Фрідріх Ніцше, заперечували існування божеств і були критиками релігії. Людвіг Фейєрбах своїми роботами «Das Wesen des Christenthums» (1841) (російський переклад «Суть християнства» (1870)) і «Das Wesen der Religion» (1845) (російський переклад «Сутність релігії» (1955)) сильно вплинув на таких філософів, як Енгельс, Маркс, Штраус та Ніцше. Фейєрбах розглядав віру як сон розуму, бога як людське винахід, релігійну діяльність як задоволення хибних потреб і вважав, що на місце любові до Бога слід поставити любов до людини, а на місце віри в Бога — віру в самого себе. У XX столітті атеїзм панував в СРСР. Комуністична партія з 1919 року відкрито проголошувала в якості свого завдання сприяти відмиранню релігійних забобонів. Пізніше позиції атеїзму в посткомуністичних суспільствах, що трансформуються, виявилися істотно ослабленими. Це стало результатом його пов'язаності з антигуманною діяльністю тоталітарного радянського режиму. Через це значна частина не віруючих людей у цих країнах воліють називати себе агностиками.
Детальніше розглядаючи окремі атеїстичні вчення варто сказати про основоположні принципи марксистського атеїзму. Це впершу чергу:
1. Зародження релігії є результатом розвитку ідеї залежності людини від стихійних сил природи, безсилля змінити умови свого життя, страху смерті.
2. Використання цих ідей імущою меншістю суспільства для встановлення їх зв'язку з релігійним культом заради узурпації і збереження влади.
3. Положення, що боротьба з релігією це невід'ємна частина боротьби з несправедливим суспільно-економічним порядком, встановленим правлячими класами.
4. Висновок, що скасування релігії звільнить творчу активність більшості, яка експлуатується, для боротьби за гідне трудової людини існування.
В процесі суспільного вільнодумства ХХ століття за межами СРСР розвивались різноманітні суспільні течії засновані на атеїстичних переконаннях. В першу чергу вільний від політичних переконань атеїзм значно поширився в Швеції, Фінляндії та Австрії, що було пов’язано з кризою лютеранської пропаганди, збільшенням церковних пожертв та припливом науково-технічного прогресу. Саме останнє зумовило збільшення кількості атеїстів та агностиків серед вчених всіх країн світу. Церква в певний проміжок часу (60-ті, 70-ті роки) не встигала за науково-технічним прогресом який відбувався в суспільстві, відповідно не було належної церковної пропаганди. В 80-ті роки ситуація з лютеранською церквою дублювалась і у Великій Британії, де в певний час з’явилась значна криза у релігійному вихованні молоді, що було пов’язане з зникненням впливу офіційної церкви на освіту.
Тим часом на інших континентах релігія продовжувала домінувати у суспільстві. Це можна пояснити відносно нижчим рівнем життя за межами Європи. Однак це пояснення не підходить для таких країн як США, Австралія та Канада. Ці країни в релігійному та соціальному аспектах життєдіяльності розвивались на основі колишньої до колоніальної спадщини в умовах специфічних геокультурних осередків більш релігійних етносів. В своїй життєдіяльності населення цих, а також менш розвинених колишніх колоніальних держав Південної Америки, Африки та Океанії завжди супроводжувалось релігійними упередженнями, що зміцнило регіональні осередки релігійних коренів. Однак рівень атеїстів та агностиків був високим серед населення з якісною світською освітою і був напряму пов’язаний з розумовим потенціалом окремих жителів.
На початку ХХІ століття релігійна ситуація у світі певним чином реформувалась, збільшилась доля віруючих в країнах СНД, натомість в США, країнах Європи та Азії кількість атеїстів зросла, цьому сприяли великі кількості вільнодумних атеїстичних організацій та наукове просвітництво. На початок 2006 року надзвичайно велика доля атеїстів відзначалась у Англії, Північній Ірландії, Швеції, Норвегії, Китаї, В’єтнамі, Сінгапурі тощо. Тим часом у Росії, країнах Середньої Азії та в Закавказзі поширювались різноманітні релігійні та сектантські організації. Релігія в Росії заохочувалась урядом і об’єднувалась з громадським просвітництвом.
Видатним науковцем, популяризатором атеїзму в суспільстві є англійський публіцист Ричард Докінс. У надрукованій в 2006 році книжці The God Delusion (Марення Богом)(мал. 2), Докінс доводить, що надприродній творець швидше за все не існує, і що віра в нього є маренням — сталим хибним переконанням.
мал. 2Подібне наукове видання є рушійною силою у світовій атеїстичній революції ХХІ століття, цитати з нього часто можна зустріти на атеїстичних та релігійних форумах. Основні думки Ричарда Докінса переймають на озброєння про-атеїстичні організації всього світу. Атеїстичним проектом Докінза є також Atheist Bus Campaign, детальніше в розділі «Поширення атеїзму в Європі».
3. Культурне значення атеїзму. Філософські підходи
Марксистський атеїзм. Засвоївши все цінне, що було нагромаджене вільнодумством, подолав історичну та соціально-класову обмеженість попередніх учень. Релігія, згідно з марксизмом, розглядається як одна з форм суспільної свідомості, що відображає суспільне буття людей. Прийнявши тезу попереднього атеїзму про релігію як продукт фантазії людини, марксизм поглибив розуміння релігії на основі принципово нового підходу до осягнення сутності людини. Л. Фейербах розглядав людину абстрактно, як біологічну істоту і це не давало змоги йому ставити походження релігії в залежність від матеріального життя суспільства. Розуміння людської сутності як сукупності суспільних відносин дозволило марксизмові виявити та розкрити соціальну природу релігії. За марксизмом, релігія — це не вигадка окремої особи, а витвір людей, які вступають між собою у певні виробничі відносини і спілкування. Розкриваючи соціальну природу релігійного світогляду, К. Маркс зазначав, що людина — це не абстрактна, десь поза світом існуюча істота. Людина — це світ людини, держава, суспільство. Ця держава, суспільство породжують релігію. Релігія є загальною теорією цього світу, його енциклопедичним компендіумом, логікою в популярній формі... Встановивши залежність релігії від матеріальних умов життя людей, марксизм розкрив характер впливу самої релігії на суспільство та особу, соціальні умови, які породили і живлять релігію.