Вільнодумство й атеїзм західноєвропейських країн пов'язані з політичними рухами. Так, ВСВ активно проповідувала ідеї пацифізму, боролася проти війни та фашизму. Нині ВСВ і МГЕС проводять активну боротьбу за мир, знищення термоядерної та хімічної зброї, за охорону навколишнього природного середовища, виступають проти клерикалізму, за соціальну справедливість і рівність, вимагають відокремлення церкви від держави і школи від церкви в тих країнах, де існують панівні державні релігії, домагаються втілення в життя принципу свободи совісті.
Сучасне вільнодумство й атеїзм розкрили земні витоки релігії, її соціальну сутність і функції, обґрунтували роль психологічних, гносеологічних та історичних причин релігії, показали значення освіти, культури і виховання у звільненні свідомості людей від релігійних нашарувань, залежність еволюції релігії від соціально-економічних умов життя суспільства, природничо-наукову базу й філософські основи процесу секуляризації усіх сфер життя суспільства. В цьому і полягає нині їхнє значення.
4. Поширення атеїзму. Загальні географічні осередки його виникнення
4.1 Атеїзм в Європі
Європейський атеїзм йде корінням до сократичної грецької філософії, але не виділяється як окрема течія до кінця Епохи Просвітництва.
Грецький поет Діагор (V століття до нашої ери) відомий як «перший атеїст» і затятий критик релігії і містицизму. Критий бачив релігію як людський винахід, який за допомогою залякування ставить людей у деякі рамки моралі. Ксенофан, критикуючи антропоморфізм богів грецької народної релігії, яким він протиставив якесь єдине світове божество, першим висунув ідею про те, що саме люди створили богів за своїм образом і подобою:
«Але якби бики, коні і леви мали руки і могли б ними малювати і створювати твори (мистецтва), подібно до людей, то коні зображували б богів схожими на коней, бики ж схожими на биків…»(«Досократські філософи», ч.1, Каз., 1914, с. 111).
Атомісти, такі як Демокрит, намагалися описати світ лише матеріалістичним способом, не посилаючись на духовність та містицизм. До інших досократиків, що, ймовірно, мають атеїстичні або агностичні погляди, відносяться Продік, Протагор та Теодор.
Сократ звинувачувався в атеїзмі за те, що викликав у жителів невпевненість в богів, яких шанувало місто. Хоча філософ заперечував звинувачення в атеїзмі. У кінцевому підсумку він був засуджений до смерті. Епікур, оскаржував безліч релігійних доктрин, включаючи життя після смерті і божественну сутність. Він вважав, що душа матеріальна і смертна. Хоча Епікуреїзм не виключає наявності богів, Епікур вірив, що, якщо боги й існують, то до людства їм байдуже. Секст Емпірик вважав, що необхідно скасувати покарання за скептицизм, відомий як пірронізм, у якому немає нічого жахливого, і атараксія(«свобода розуму» або «безтурботність душі») може бути досягнута скасуванням такого покарання. Його роботи, вцілілі в значній кількості, істотно вплинули на наступних філософів. З Стародавнього Риму дійшов до нас єдиний цілий великий античний філософський атеїстичний твір одного з найвидатніших матеріалістів і атеїстів старовини — Тита Лукреція Кара. Лукрецій стверджував, що якщо боги існують, їм байдуже людство, і вони не впливають на навколишній світ. З цієї причини він вірив, що людство не повинно боятися «надприродного». Відома поема «Про природу речей» всебічно висвітлює і обґрунтовує вчення Епікура. Але головний об'єкт її критики — релігія, якій Лукрецій протиставляє науку, дослідження, засноване на точно встановлених фактах і розумному, природному їх поясненні. Він бачить у релігії не тільки помилкове, але перш за все надзвичайно шкідливе, згубне для людства вчення. Лукрецій піддав критиці не тільки релігійні уявлення, але й вчення Платона про безсмертя душі.
Значення слова «атеїст» змінювалося протягом класичної античності. Часто ранніх християн називали атеїстами за те, що ті не вірили в язичницьких богів. За часів Римської імперії християн страчували за заперечення римських богів у цілому і культу імператора зокрема. Коли в 381 році, за правління Феодосія, християнство стало державною релігією Риму, карним злочином стала єресь.
В Європі впродовж Раннього Середньовіччя та Середніх віків атеїзм втратив інтерес у науковців і простого суспільства, релігійні течії (переважно християнство) захопили соціальні простори і колишні просвітителі безвір’я доживали життя в монастирях. Натомість релігія торкнулась всіх аспектів людської діяльності. З’явились суспільні, церковні догми, свята інквізиція, тощо. Це сприяло культурній деградації і як наслідок створювалось підґрунтя віри.
За часів Ренесансу та Реформації релігійні пристрасті розгорілися, що очевидно з розповсюдження нових релігійних законів, братств, популярних захоплень в католицькому світі і появи все більш аскетичних протестантських сект, таких, як кальвіністи. Це був час міжконфесійного суперництва, що дозволив ще більше розширити межі теологічної та філософської теорії, що пізніше багато в чому було використано для просування скептичного (у відношенні до релігії) світогляду.
Критика християнства почастішала в XVII і XVIII століттях, особливо у Франції та Англії, де, на думку сучасників, спостерігалася криза релігії. Деякі протестантські мислителі, такі, як Томас Гоббс, підтримували філософію матеріалізму та скептицизму щодо надприродних сил. В кінці XVII століття деїзм став відкрито підтримуватися такими інтелектуалами, як Джон Толанд. Фактично всі французькі та англійські філософи XVIII століття в якійсь формі дотримувалися деїзму. Висміюючи християнство, багато деїстів в той же час зневажали і атеїзм. Перші відкрито атеїстичні мислителі, такі, як барон Гольбах, з'явилися наприкінці XVIII століття, коли вираження невіри в Бога стало менш небезпечним. Девід Юм був найбільш систематичним представником освіченого мислення, що створював скептичну епістемологію, засновану на емпіризмі, і підриває метафізичні основи теології.
Французька Революція винесла атеїзм з салонів на вулиці. Спроба нав'язати Громадянську конституцію духовенства призвела до анти клерикалістських заворушень і вигнання багатьох священиків з Франції. Хаотичні політичні події в революційному Парижі, в кінцевому підсумку, дозволили радикальнішим якобінцям, які розгорнули масовий терор, захопити владу в 1793 році. На завершення, войовничіше атеїсти спробували силоміць де християнізувати Францію, замінивши релігію культом розуму. Ці переслідування закінчилися з термідоріанським переворотом, але деякі секуляристські заходи того періоду залишилися постійною спадщиною французької політики.
У період Директорії, консульства та Імперії секуляризація французького суспільства була узаконена, причому в її орбіту залучалися спочатку Північна Італія, а потім й інші території в Європі, де виникали держави-сателіти Франції — спочатку республіки, пізніше (після коронації Наполеона в 1804) — монархії. У XIX столітті багато атеїстів та інших антирелігійних мислителів спрямували свої зусилля на політичну й соціальну революцію, сприяючи переворотам 1848 року, Рісорджіменто в Італії та зростанню інтернаціонального соціалістичного руху.
Радикальні форми вільнодумства: французький атеїзм XVIII ст. і марксистсько-ленінський атеїзм. Розвиток капіталізму в Європі сприяв загибелі феодального ладу. Рішучого удару європейському феодалізмові завдала французька буржуазна революція (1789—1794 рр.). Зрозуміло, що ця революція була б неможливою без відповідного ідеологічного підґрунтя, що неодмінно включало в себе і боротьбу з середньовічною ідеологією. Саме це й викликало появу на історичній арені французьких просвітителів XVIII ст. з їх матеріалізмом і атеїзмом.
Одним з представників раннього просвітительства був П. Бейль (1647—1706 рр.) — видатний скептик, критик схоластики. П. Бейль висунув вимогу віротерпимості і свободи совісті, розмежування моралі та релігії, розуму і віри, науки і релігії.
Ще з радикальнішими думками виступив Ж. Мельє (1664—1729 рр.). Вийшовши з народу і провівши серед нього все життя, Ж. Мельє висловлював думки і сподівання сільської бідноти.
Будучи священиком, Ж. Мельє не мав можливості відкрито викладати свої погляди. Він залишив по собі яскравий твір "Заповіт", який вперше став відомий громадськості у 30-х роках XVII ст. в рукописних списках. Повністю "Заповіт" було видано лише 1864 р. У "Заповіті" Ж. Мельє розглядав релігію як продукт неуцтва й обману. Ж. Мельє, як і більшість мислителів після нього, визначив соціальну роль релігії. Ж. Мельє добре знав історію і теорію релігії, тому його критика релігійних догм була особливо обґрунтованою і переконливою. Цю критику він вів з позицій матеріалістичної філософії.
Виступи сільського священика Ж. Мельє засвідчують, що у Франції XVIII ст. вільнодумно-атеїстичні ідеї поступово виходили на арену суспільної думки. Про це свідчить і творчість аристократа Франсуа Марі Вольтера (Аруе) (1694—1778 рр.). Вольтер вів невпинну боротьбу з ортодоксальними формами релігії і насамперед з католицизмом як головною ідейною підпорою феодальної монархії. Гасло "Розчавіть гадину!", під якою він розумів католицьку церкву, визначало всю його філософську і публіцистичну діяльність. Сповнені іронією і сарказмом виступи Вольтера проти інквізиції та єзуїтів, проти забобонних і підступних ченців, проти релігійного ханжества та фанатизму увійшли в історичну скарбницю вільнодумства. За його підрахунками, в часи інквізиції населення Європи скоротилося майже на третину, тобто кількість жертв склала 9—12 млн. чоловік.