Адвентисти поділяються на кілька угрупувань. Найвпливовішою є Церква Адвентистів Сьомого Дня (вшановують сьомий день тижня – суботу як день відпочинку), та інші течії: адвентисти-реформісти, адвентисти-християни, адвентисти прийдешнього століття, Товариство Другого Пришестя тощо.
Адвентисти всіх напрямів широко представлені в усьому світі.
Армія Спасіння. Створена в 1865 році методистським проповідником У.Бутсом як рел.-філантропічна організація.
Виникнувши на грунті методизму, Армія Спасіння поділяє основні положення його віровчення. Таїнства не визнаються.
Армія Спасіння функціонує в близько 100 країнах.
П’ятидесятники. Цей протестантський напрям виник на початку нинішнього століття в США і за короткий відрізок часу поширився у багатьох країнах.
Організація п’ятидесятників зберегла спрощену ієрархію. Особливістю є віра в можливість втілення Св. Духа в будь-якого віруючого. Вважають, що людина, в яку вселився Св. Дух, набуває дару пророцтва, починає говорити різними мовами, подібно до апостолів Христа (див. Дії Св. Апостолів). Не визнають таїнств, ікон, хреста, заперечують церковну обрядовість.
4.3. Іслам
Іслам є однією з трьох світових релігій. Він виник в західній частині Аравійського півострова у період розпаду родоплемінного ладу, в умовах, коли намітилась тенденція до об’єднання арабських земель (7 ст.). Мусульманство зазнало суттєвого впливу з боку двох сусідніх релігій – іудаїзму та християнства, від яких нова релігія сприйняла шерег догматичних та обрядових положень. Водночас, сформувавшись в умовах менш розвинутого суспільства, іслам і за своєю догматикою, і за ритуалом набагато простіший, доступніший для простих людей. На відміну від християнства і тим більше іудаїзму, в ньому відсутні моральні норми, які складно виконувати.
Іслам складається з двох частин: теорії – релігійно-філософського вчення іман, тобто віри в істинність ісламу, в його догмати тощо, та релігійної практики дин, тобто культів, обрядів тощо. Основним догматом ісламу є віра в єдиного Бога (“Немає Бога, крім Аллаха, і Мухам мед – пророк Його”). Другий догмат полягає у вшануванні пророка Мухаммеда. Третій – віра в перед вічність Корану. (Коран – священна книга, що вшановується прихильниками всіх напрямів, послідовниками всіх мусульманських течій. Вона є основою мусульманського законодавства, як релігійного, так і громадянського. Назва її походить від слова “кара’а” – з арабської “читати”. Коран поділений на 114 глав (сур).).
Релігійна практика виходить з п’яти стовпів ісламу: сповідання віри, намазу (салат) – п’ятиразової щоденної молитви, посту в місяць рамазан (саум), благодійництва (закет) та паломництва до Мекки (хадж). Мусульманський культ також включає ритуал омовіння (очищення), регулярне відвідування мечеті, дотримання мусульманських свят: ід-аль-адха (жертвоприношення), мав люд-ан-набі (дня народження Мухаммеда) тощо, обряд обрізання у хлопчиків (сунат) та інші.
У VI ст. у Під. Аравії поширився рух халіфів, пророків-проповідників, які закликали відмовитися від язичництва на користь єдиного Бога. Кожен з халіфів називав себе довіреною особою нового Бога, але проповідь жодного з них не мала успіху. Він випав на долю Мухаммеда – великого і головного пророка в історії ісламу.
В результаті проповідницької діяльності Мухаммеда кількість його послідовників зростала в Мецці. Але через незадоволення з боку багатих купців та впливових мешканців міста Мухам мед зі своїми послідовниками в 622 році переїхав до сусідньої оази Ятриб, пізніше названої Мединою, де “пророка” чекав великий успіх.
Через три десятиліття після смерті Мухаммеда мусульманська община розкололась на три нерівні частини – сунізм, шиїзм та хариджизм. В основі цього розколу лежали різні уявлення про природу верховної влади, які з часом сформувалися в самостійні доктрини влади.
Сунізм – ортодоксальний напрямок в ісламі. Релігійно-філософська система ортодоксального ісламу остаточно склалася тільки в ІХ-Х ст.
Суніти відрізняються від прибічників інших напрямів ісламу тим, що за їх уявленням, Суна (букв. “звичай” є одним із джерел права поряд з Кораном. Суна – це мусульманський священний переказ, що являє собою сукупність хадисів – розповідей про вислови та діяльність пророка Мухаммеда.
Сунізм поділяється на чотири релігійно-правові школи (мозхаби): ханіфітський мозхаб, шафіїтський мозхаб, малікітський мозхаб, ханбалітський мозхаб.
Шиїзм – ще один важливий напрям ісламу (від “ши’ат Алі” – “партія Алі”). Спочатку шиїтський рух відображав політичну боротьбу за владу між спадкоємцями Мухаммеда. В догматичному плані шиїзм відрізняється від сунізму не стільки за сутністю, скільки за складом шиїтської Суни – інші перекази, інші їх тлумачі. Головна ж розбіжність полягає в тому, що виключне право на наслідування імамату всі шиїти визнають тільки за нащадками Алі. Поступово цей рух набув релігійних форм у вигляді різних вчень і напрямів.
Шиїзм ніколи не мав і не має єдиного більш-менш однорідного релігійного вчення. В наш час він представлений численними релігійними організаціями; їх можна розділити на кілька груп:
І. імамітські – імаміти, шейх іти, езеліти.
ІІ. ісмаїлітські – ісмаїліти, алі-ілахи, алфавіти, друзи.
ІІІ. Зейдитські – зейдити, ноктавіти.
Хариджизм (від “харадж” – “повстанець”) – одна з трьох течій в ісламі, що виникла раніше шиїзму, в середині VII сторіччя. Відповідно до хариджитського віровчення, халіф, тобто наступник пророка Мухаммеда, повинен отримувати владу від громади мусульман через вибори, в протилежному випадку його можуть зняти і навіть позбавити життя. Халіфом-імамом може бути будь-який повноправний члені громади, який добре знає догмати ісламу. Для харджита мало однієї тільки віри в догмати ісламу і виконання всіх передбачених норм. Він повинен поєднувати віру з конкретними справами, захищати свою організація-спільноту. Хариджити здійснювали активну боротьбу проти інакомислячих мусульман. В цьому напрямі треба розрізнити таке віровчення як ібадити. В наш час ібадити є якоюсь мірою і суфритами, від яких вона сприйняли деякі релігійні положення. Збереглось лише одне з хариджитськоих відгалужень – ібадити. Засновником його вважається Абдума ібн Ібад, який жив у VII ст. (виходець з південного Іраку).
Суфізм – містико-аскетичний напрям в ісламі, виникнення якого датується VIII-ІХ століттями. Суфізм (від араб. “суф” – “вовна”, тобто “той, хто носить вовняний плащ”) закликає до відходу від діяльного життя, до аскетизму та пустельництва.
Ахмадійя (Ахмадіє) – мусульманське об’єднання, що виникло у 80-90 роках ХІХ ст. на території Індії (штат Пенджаб). Засновником ахмадійя є Мірза Гулам Ахмад Каднані (1835-1908 рр.), який у 1889 році оголосив себе махді (месією) і став проповідувати своє вчення.
Сучасна організація мусульманських громад є дуже різноманітна і має свої особливості в певній країні чи певній релігійній течії.
4.4. Християнсько-тубільні церкви та секти
Християнсько-тубільні церкви та секти є організаціями, що відокремилися від західних церков і сект і створили власні догматику, ритуали, обряди тощо, що поєднують елементи традиційних вірувань і культів з елементами християнства. В західній літературі їх називають синкретичними, незалежними, тубільними, пророцькими, месіанськими, сепаратистськими церквами або сектами. Послідовниками цех церков та сект є лише корінне населення, аборигени, переважно вихідці з одного народу. Спочатку ці організації носили актиколоніальний характер і були своєрідною формою протесту проти поневолення. З часом ці рухи перейшли на суто релігійний грунт. У наш час всі ці церкви та секти є лише релігійними організаціями, які почасту перебувають в опозиції до урядів своїх країн, і поширені в усіх регіонах Тропічної та Південної Африки, Латинської Америки, Океанії, Південно-Східної Азії.
5. Нові світові релігії та культи
5.1. Основні західні культи (неохристиянські релігії)
Для всіх релігій, що належать до цієї групи, характерна еклектичність – схильність до запозичення положень різних віровчень. Запозичивши різноманітні ідеї, вони комбінують їх та розмірковують про них як про нові, досі невідомі істини. Потім вони пропагують своє вчення, використовуючи біблійний стиль висловлювань, у той час як сутність теорій, що ними викладаються, суперечить змісту біблійних термінів. Зрештою, характерною рисою всіх учень цієї групи є наявність крім Біблії також інших священних книг, причому чимало положень Біблії вони вважають помилковими.
Мормони. Засновник релігії мормонів (або: Церкви Ісуса Христа Святих Останнього Дня) Джозеф Сміт Молодший, який народився в 1805 р. в селищі Шерон (штат Вермонт, США). У 1820 р. Сміт заявив, що мав видіння, в якому йому явилися одночасно Бог-Отець і Бог-Син. Йому начебто сказано, що всі існуючі церкви не угодні Богові, а на нього покладається місія пророка, який повинен поновити в світі істину Євангелія.
Мормонська церква є міцною дисциплінованою організацією зі штаб-квартирою в м.Солт-Лейк-Сіті (штат Юта, США). Управління здійснюється Першим Президентом, Радою 12-ти Апостолів та Радою Сімдесяти.
Існують 6 різних мормонських церков, найчисельніша – Церква мормонів-бригелітів у Юті; реформована Церква Ісуса Христа Святих Останнього дня зі штаб-квартирою в м.Іднепенденсі (штат Міссурі). Члени цієї церкви відомі під назвою джозефітів. Існують й інші організації мормонів – Хендрикіти храмового жеребу, Бікертоніти, Катлерити, Стрейнджити.
Свідки Єгови. Засновник – Чарльз Тез Рассел (1852-1916 рр.). Єговісти розробили власний переклад Біблії “Новий всесвітній переклад”. Деякі місця в Біблії в цьому перекладі навмисно перекручені з метою узгодити Писання з доктриною Свідків Єжови. Єговісти не визнають божественності Ісуса Христа і не вірять у Св. Духа та Трійцю, крім того, - не вірять в тілесне воскресіння Ісуса Христа і в Друге пришестя. Відкидають ікони, хрест, мощі, святих.