Отже, поліетнічний склад населення України, що формувався протягом століть, сприяв історичному існуванню різноманітних конфесій та релігійних течій. Деякі з них існують дотепер, інші трансформувались і злилися з новими конфесіями. Але поміж різноманітних конфесій домінуюче становище посідало православ'я, що його сповідували більшість українців, росіян, білорусів та інших груп населення, і лише в Західній та Правобережній Україні мільйони прихильників мала греко-католицька церква, послідовниками якої були українці.
Важливо також відзначити, що історія Української держави не знала гострих міжрелігійних війн, значних міжконфесійних і міжцерковних конфліктів. Щоправда, траплялися суперечки між уніатами та православними. В Україні в минулому панувала певна віротерпимість, що дозволяло знаходити тут притулок від переслідувань різноманітним послідовникам релігійних конфесій, члени яких виборювали свою незалежність від панівної церкви. Тому сучасні конфесійні та міжцерковні конфлікти, що виникають спорадично в окремих регіонах України, не мають історичних коренів, а обумовлені певними політичними чинниками.
3. Поліконфесійний склад населення України
Україна — поліконфесійна держава, що зумовлено поліетнічним складом населення. Існуюче різноманіття конфесій у сучасних її кордонах можна умовно розділити на традиційні, що склались у процесі етноісторичного формування країни, та нетрадиційні релігії, які виникли у XX ст. на засадах традиційних і поширились останнім часом в Україні. Наявні релігійні організації можна також умовно розділити на громади національної церкви, конфесії національних меншин, церкви (громади) східних віросповідань. Можливий поділ конфесій за іншими критеріями.
Найбільшою за кількістю релігійних громад, масовим впливом на національно-духовні процеси в Україні є православна церква, прихильниками якої є українці, росіяни, білоруси, румуни, молдовани, болгари, албанці, греки, гагаузи, представники інших етнічних груп. Її громади, організації та об'єднання рівномірно розташовані на всій території держави. Православна церква в умовах поліконфесійного суспільства не є одноманітною. Вона, як зазначалося вище, складається з таких основних утворень: Українська православна церква — Київський патріархат. Українська православна церква Московського патріархату. Українська автокефальна православна церква, які разом з іншими православними громадами об'єднують понад 9,5 тис. організацій, що становить майже 53% всієї релігійної мережі України. Таке різноманіття православних утворень обумовлено процесом національного державотворення, політичними чинниками, наявністю представників різноманітних етнічних груп, які традиційно належали до певних православних релігійних громад, та ін.
Хоч окремі православні утворення виникли на межі 80—90-х pp. XX ст., історично існування православ'я в Україні було започатковано ще за часів Київської Русі, з прийняттям християнства та утворенням Київської митрополії під .юрисдикцією Константинопольської патріархії. Згодом українське православ'я було приєднане до Російської православної церкви, яка визначала долю православних громад на теренах України. Після утворення суверенної Української держави, широкої демократизації суспільства і значного поліпшення державно-церковних стосунків в Україні сталися зміни в монопольному становищі російського православ'я. На національно-територіальних засадах відновила діяльність УАПЦ, а з часом завдяки об'єднанню частини релігійних громад і духовенства УПЦ МП та УАПЦ утворилась УПЦ—КП. Управління церквою здійснює Вища церковна рада на чолі з патріархом київським і всієї Русі-України.
У стосунках між трьома гілками православ'я загалом спостерігаються напруженість і часті суперечки, що інколи призводять до міжцерковних конфліктів. Власне, розпад православ'я на три самостійні, недружні церкви, які претендують на монопольну презентацію всього православ'я в Україні, є виявом небувалої в історії нашої країни кризи православ'я. До того ж цю кризу поглиблює грубе втручання у внутрішньоцерковні справи представників політичних партій та рухів, а також сприяння конфліктній ситуації з боку окремих зарубіжних релігійних центрів, які виборюють "свої канонічні українські території".
Українська греко-католицька церква започаткована Берестейською (1596) та Ужгородською (1649) уніями.\ 3 моменту легалізації (1989 p.) УГКЦ відновила свою структуру, а за кількістю громад (3200) посідає нині друге місце після православ'я в Україні. Переважна більшість парафій (97%) знаходиться в західних областях України. До цієї церкви належать і 19 греко-католицьких єпархій, що діють серед української діаспори. Очолює церкву (опріч Мукачівської єпархії, безпосередньо підпорядкованої Ватикану) верховний архієпископ.
Хоча процес відбудови УГКЦ перебігає стабільно, ця церква втягнута у складні та гострі протиріччя з православ'ям. Історично склалося так, що територією сучасної України пролягала межа між зонами домінування православ'я і католицизму. На цій межі й точилася боротьба за вплив на громади УГКЦ. Греко-католики боронили свою незалежність і від православних, і від католиків, що обумовило сучасні конфліктні ситуації.
Загалом УГКЦ активно впливає на національне відродження, розвиток національної свідомості й культури народу. Важливою ознакою суспільної діяльності УГКЦ є зусилля з подолання застарілої міжконфесійної ворожнечі між греко-католиками і православними. Між ними поступово налагоджуються нормальні цивілізовані контакти, їхні ієрархи беруть участь у спільних заходах (церемоніях і святах), висловлюють прагнення до християнської єдності, створюють в окремих областях Екуменічні ради для погодження міжконфесійних і міжцерковних непорозумінь (Івано-Франківськ, 1997 p.) за участю представників облдержадміністрацій тощо.
Римсько-католицька церква існує на території України з XIV ст. внаслідок утворення Католицької митрополії та поширення католицизму в XVI ст. переселенцями з Польщі. РКЦ практично закінчила свою розбудову, утворивши Львівську архідієцезію як її духовний центр, відповідні управлінські та духовно-навчальні структури. У підпорядкуванні нунція (посла) Ватикану в Україні автономно діє структура РКЦ у Закарпатті — Закарпатська апостольська адміністрація Римсько-католицької церкви. Нині більш як 700 католицьких громад діють у всіх областях України.
Основні зусилля церкви на сучасному етапі спрямовані на відродження церковної мережі, що існувала в період найбільшого впливу католицизму в Україні — у XVIII—XIX ст. Водночас католицькі громади беруть активну участь у розбудові національної державності, духовного відродження народу, в подоланні міжконфесійної ворожнечі, яку постійно роздмухували всі попередні режими. РКЦ стає, зрештою, повноправним членом нашого церковно-громадського життя. Її ієрархи та вищі духовні особи беруть участь у роботі Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, які є прообразом майбутнього єднання віруючих різних конфесій.
Іслам — одна з конфесій національних меншин, представники яких на теренах України з'явилися ще за часів формування етнічної групи кримських татар, які прийняли мусульманську віру. Згодом громади послідовників ісламу були утворені переселенцями з Поволжя (татари). Середньої Азії (узбеки, туркмени, казахи тощо), Кавказу (азербайджанці, чеченці тощо). Кількість мусульманських громад в Україні зросла до 200, проте єдиної церковної структури ця конфесія не набула. Нині офіційно діють три зареєстровані самостійні центри у Києві, Донецьку, Криму. Створено мусульманську політичну партію.
Мусульмани України активно підтримують політику національного державотворення, беруть участь у збереженні культурної самобутності національних меншин. Проте певна напруженість у мусульманському середовищі характерна для Криму, де зосереджено основну масу прихильників цієї конфесії. В основному загострює її відсутність достатньої кількості кваліфікованих служителів культу і відповідних культових споруд, що обумовлено, насамперед, тимчасовими складнощами в облаштуванні кримських татар.
Досить широко представлені в Україні церкви протестантського напрямку. Вони об'єднують близько 4 тис. релігійних громад. Разом із православними, греко-католиками й католиками християнські течії об'єднують понад 17 тис. релігійних організацій, що діють в Україні. У протестантських церквах є необхідні управлінські структури, що діють на підставі статутів, зареєстрованих в установленому законом порядку. Тут панують спокій і діловитість, відсутні гострі протиріччя між громадами, активно ведеться релігійно-просвітницька, морально-виховна, місіонерська та благодійна робота. Найбільше поширені такі протестантські церкви:
Церква євангельських християн-баптистів (Союз ЄХБ України), послідовники якої з'явилися на теренах України в 60—70-х pp. XX ст. У 1961 p. від Всесоюзної церкви ЄХВ відкололася громада баптистів-ініціативників, утворивши потім Раду церков ЄХБ. Послідовники останньої є і в Україні. У 1990 p. після розпаду Всесоюзної церкви ЄХБ послідовники баптизму в Україні отримали самостійність.
Церква християн віри євангельської (ХВЄ, або п'ятидесятники) — одна з течій п'ятидесятників не тільки в світі, а й на теренах України. Послідовники американської церкви Асамблеї Бога з'явилися на території нашої країни у 20-х pp. XX ст. Зокрема, на території Тернопільської області було започатковано віросповідання ХВЄ, а в Одесі під впливом проповідника І. Воронаєва, місіонера американської церкви п'ятидесятників, започатковано віросповідання християн євангельської віри (ХЄВ, або воронаєвпі). Окремо від зазначених церков існує ще велика кількість відрубних релігійних громад п'ятидесятників (ХВЄ). Нині в Україні діє Всеукраїнський союз ХВЄ (п'ятидесятників) України та Союз вільних церков ХВЄ України.