Френсіс Беррет, дослідивши багато древніх джерел, так описує цю важливу подію: “Коли Зороастр побачив світ (під час одкровення), один голос сказав йому: “Світ – прекрасний!”, і в цей же момент другий голос сказав: “Світ – жахливий!” І саме через це вічне протиборство всередині себе Зороастр повинен був вічно сміятися. Обидві половини його мозку були настільки збуджені, биття його мозку ставало настільки сильним, що це могли відчувати руки, коли їх прикладали до голови. Багато років
Заратуштра провів у пустелі, де годувався лише одним кислим молоком, а потім на горі, де жив в усамітненні; після цього, весь в язиках полум’я, він з’явився персидському цареві і його придворним, звістивши своє вчення про подвійність світу”.1
Хоча вчення Зороастра – це розвиток старої віри в Ахура-Мазду, воно мало в собі багато такого, що дратувало і тривожило його співплемінників. Надаючи надії досягти раю кожному, хто піде за ним і буде прагнути до праведності, Зороастр розривав зв’язки з старою і аристократичною і жрецькою традицією, відкривши всім без винятку людям після смерті підземне царство. Більш того – він навіть пригрожує пеклом і сильним світу цього, якщо вони будуть несправедливими. А його вчення про загробне життя та яскраво виражений дуалізм, здається, задумане так, щоб ще більше розсердити привілейованих. Тому роки, присвячені Зороастром проповіді серед одноплемінників, були майже безплідними – він зумів навернути в нову віру лишень свого двоюрідного брата Маідйоіманха. Тоді він покинув свій народ і відправився до іншого, де, будучи іноземцем, зміг добитися прихильності цариці Хутаоси і її чоловіка царя Каві Віштаспи, які “виступили вперед як (сильна) рука і підтримка для його віри ахурівської, віри Заратуштри” (Яшт 13, 100).2
Навернення в нову віру Віштаспи розсердило сусідніх правителів, вони вимагають повернення до старої релігії. Коли він відмовляється це зробити, починається війна, в якій Віштаспа отримує перемогу. Так вчення Зороастра стало державною релігією в країні царя Каві Віштаспи.
Згідно передань, Заратуштра прожив ще багата років після навернення Віштаспи. Для того, щоб повністю відповідати своєму покликанню, іранському священнослужителю потрібно було одружитися, і Зороастр був
тричі одружений. Його перші дві жінки, імена яких до нас не дійшли, народили йому трьох синів і трьох дочок. Весілля молодшої дочки Поуручісти оспівується в одній із Гат (Ясна 53). Її чоловіком став Джамаспа, головний радник Віштаспи. Джамаспа згадується в Гатах разом з своїм родичем Фрашаострою. Третьою жінкою Зороастра стала дочка Фра-шаостри – Хвові. Цей шлюб був бездітний.
Прожив Заратуштра за переданням 77років.1 Загинув він, також за переданням, насильницькою смертю – його зарізав кинджалом жрець-язичник.2 Хоча є відомості, що наприкінці життя пророк подався в місто Балк, де і помер у 512 році до н. е. за однією версією своєю смертю, за іншою – був убитий туранцями або загинув від блискавки.
Авеста як священна книга зороастрійців та літературний здобуток іраномовних народів.
Найвидатнішим літературним твором іраномовних народів є Авеста, що виникла у Середній Азії. Авеста, як джерело вивчення вірувань стародавніх іранців, досить складне для досліджень. Бо з VII ст. н. е., після арабського завоювання, перси і інші народи Ірану були майже повністю навернені в іслам; прибічники старої релігії, вийшовши з Ірану, поселилися в Західній Індії, в районі Бомбею. Це так звані парси.3
В Європі лишень в XVIII ст. стало відомо, що у парсів збереглися давні священні книги іранців. У 1754 році їх знайшов і навчився читати вчений Анкетіль Дюперрон. В 1771 році він видає в Оксфорді французький переклад Авести; невдовзі з’являється і німецький варіант.4
Авеста написана на одній з древніх іранських мов, напевно з числа східноіранських. За граматичною будовою мова Авеста мало чим
відрізняється від давньоперсидської мови ахеменідських написів.
Повного критичного дослідження тексту Авести, подібно “біблійній критиці”, ще немає. Без сумніву, що деякі частини збереженої Авести складались в період, коли мова її була вже мертвою. Текст Авести був, напевно, першопочатково записаний неогласованим письмом арамейського походження.
Традиція приписує Олександру Македонському знищення цілого списку Авести.1 Перші спроби відродити текст Авести були зроблені, згідно традиції, при парфянському цареві Валкамі (I ст. н. е.). Нова редакція була створена верховним жерцем Картіром при засновнику династії Сасанідів Арташирі Папакані. Кінцева редакція Авести, за переданням, була здійснена магом Атурпаном при Шапурі III (309 – 379 роки н. е.). Таким чином, свій завершений вигляд Авеста прийняла не раніше IV ст. н. е. Точніший час складення її основних частин невідомий.
Авеста є не тільки літературним здобутком іраномовних народів, а ще й священною книгою зороастрійців. Бо, за переданням, саме пророк Заратуштра написав її для своїх послідовників. Хоча історія приписує йому лишень складення деяких частин Авести. Бо з пізнішими дослідженнями з’ясувалося, що Авеста складається з окремих частин неоднакової давності. Найдавніші її частини – Гати, включені в основну книгу Авести – Яшну (книга гімнів та молитов), походять, можливо, від найдавнішої епохи династії Ахеменідів. Вони написані на давньоперсидській мові (зендській або мові Авести). Вже пізніші частини написані пехлевійською мовою, якою розмовляли в епоху Сасанідів (III – VII ст. н. е.): це Вендідат (ритуальний кодекс жерців); Яшт (збірник молитов); Вісперед (молитви, звернені до “начальників”) і інші. Найбільш пізня частина Авести Бундегеш – це легендарна історія про засновника релігії Заратуштру і його пророцтва про
кінець світу.1 За деякими переказами, Авеста включала в себе 21 книгу.2 І найбільш правдоподібною думкою вчених про батьківщину Авести є та, що це Північно-східний Іран, Бактрія (тепер територія Афганістану і Таджикистану). Про це свідчать і легенди про Заратуштру, і дані мови.
Гати за формою та змістом відрізняються від інших частин Авести. Вони складені у віршованій формі і є проповідями самого Зороастра. Тут він виступає як реальна особа, жрець і людина, яка страждає через те, що тривалий час не має послідовників, зіштовхується з великими труднощами в розповсюдженні релігії та терпить гоніння в себе на батьківщині. Тільки в Молодшій Авесті, найбільшій за об’ємом, Зороастр постає легендарним героєм з чудотворними надлюдськими рисами. Тут Ахура-Мазда доручає Заратуштрі оновити релігію. Він проводить кардинальну реформу, проголосивши віру тільки в Ахура-Мазду і його кінцеву перемогу, відкидає частину племінних богів – девів, про що свідчить напис царя Ксеркса.3
В Гатах осуджується життя кочівників-грабіжників, піддаються прокляттю правителі та жерці, що знищують худобу при жертвоприношеннях.
У будь-якому випадку, в книгах Авести збереглися незначні залишки давнього культу природи зі значно більш пізньою релігійно-філософською ідеологією майже богословського змісту.
З 21 книги Авести, що існувала при Сасанідах (III-ꗬÁIЙሀ¿ကЀ栀
橢橢뎲뎲Й頡↑ၔ]˞˞˞ĤЂÈࡾࡾࡾెెెె8౾,ಪdె⎾òൊൊ"൬൬൬็็็⌯⌱⌱⌱⌱⌱⌱$⒰Ǵ⚤⍕iࡾ็็็็็⍕ання особливої турботи про вогонь, воду та інші стихії, дозвіл лікувати хворих лишень тим лікарям, які досягли досконалої майстерності, правила землеробства і інше. Одночасно Вендідат включає сюжети міфології, космологічні і географічні уявлення зороастрійців.1
У першому фаргарді (главі) Вендідат говориться про створення світу Ахура-Маздою і наводиться географічний опис країн, де сповіщали зороастризм.
В другому фаргарді викладена легенда про “Йіму сяючого” – мудрого правителя, за правління якого люди близько 900 років благоденствували.2 Однак Йіму бог Ахура-Мазда попереджає про підступ Ангра-майнью, в результаті чого землю відвідає “люта, смертоносна зима, випадуть рясні сніги, а коли вони стануть, вода затопить увесь світ”.3 Ахура-Мазда наказує Йімі спорудити вар (притулок, огорожу) з житлом для людей і худоби, щоб захистити все живе на землі від зими і холоду. Йіма виконує наказ Ахура-Мазди і рятує, таким чином, всю живність на землі. Як бачимо, постать Йіми була продовженням протоіранського божества підземного царства мертвих з аналогічним ім’ям. А оповідь про всесвітній потоп відображена і в християнській історії про Ноя.
Як головний засіб боротьби людей із силами зла у Вендідаті вказується на заняття землеробством, скотарством і прагнення до збільшення матеріальних благ: “Хто сіє збіжжя, той сіє праведність”.4 А сучасні послідовники зороастрійців – парси, вважають праведною і підприємницьку
діяльність.1
Третій фангард цікавий тим, що в ньому заперечується аскетизм, що позбавляє людини сил в боротьбі зі злими духами.2
В інших главах Вендідат наводяться різні магічні формули моління, медичні поради лікарям, перелічуються основні чесноти і гріхи людини. Велика увага приділена розпорядженням ритуального очищення при зіткненні з трупом і під час похоронних обрядів.
Звичайно, ми не маємо повного уявлення про все те, що відбувалося в далекому минулому. Якщо б до нас дійшли всі книги Авести, ми могли б повністю оцінити і вчення, і побут, і становлення зороастризму. Але і те, що міститься в збережених книгах Авести, не завадило послідовникам Заратуштри твердо і неухильно поклонятися Ахура-Мазді і виконувати його повеління.