потрапивши в пекло, уб’є Ангра-майнью і спалить останні залишки зла в світі.
Тоді Ахура-Мазда і шість Амеша-Спента святково здійснять останнє богослужіння і жертвоприношення. Вони приготують містичний напій – “білу хаому”, який дасть всім блаженним воскреслим безсмертя. Тоді люди стануть такими ж, як і Безсмертні святі – єдиними в думках, словах і вчинках, не знаючи старіння, хвороб, тління, будуть вічно радіти в царстві бога на землі. Тому що, згідно Зороастру, саме тут, в цьому знайомому і улюбленому світі, що відродив свою першопочаткову досконалість, і буде вічне блаженство.
Відповідно, Заратуштра став першим, хто вчив про суд над кожною людиною, про рай та пекло, про воскресіння тіла, про загальний Останній Суд і про вічне життя об’єднаної душі і тіла. Ці уявлення були пізніше перейняті іудаїзмом, християнством, ісламом. Але тільки в зороастризмі вони мають між собою повний логічний зв’язок, тому що Зороастр наполягав на тому, що спасіння кожної людини залежить від сукупності її думок, слів і вчинків, в які втручатися і змінювати, з співчуття чи з власної прихоті, не може жодне божество. В такому вченні віра в День Суду повністю отримує свій жахливий смисл, адже кожна людина повинна отримати відповідь за долю власної душі і розділити загальну для всіх відповідальність за долю світу.
Ще одним важливим аспектом зороастризму є вчення про Саошьянта (майбутнього Спасителя). Окремі пассажі Гат дозволяють припустити, що Зороастр відчував, що кінця світу не уникнути, і саме йому Ахура-Мазда доручив сповістити істину і підняти людей на вирішальну битву. Сам він, звичайно, розумів, що не доживе до цього часу. Зороастр вчив, що після нього прийде праведний чоловік, тобто Саошьянт (“той, хто принесе користь, благо”). Він поведе людей на останній бій проти зла.
Послідовники Заратуштри дуже надіялись на це, вірили, що Спаситель
народиться від сімені пророка, що чудодійно зберігається в глибині вод одного озера (ототожнюється з озером Кансаойа). Коли наблизиться кінець часів, в ньому скупається дівчина і зачне від пророка. В певний період вона народить сина і назве його Астват-Ерета (“Той, що уособлює праведність, істину”). Незважаючи на своє чудесне зачаття, Спаситель буде чоловіком, сином людським. Саошьянту буде допомагати божественна благодать Хварена, щоб той (Спаситель) знищив зло у світі. Всі віруючі прагнули до цієї славної події, і надія на її здійснення надавала їм сили і підтримувала в тяжкі часи.
Розділ III. Культові обряди, ритуали та звичаї послідовників Заратуштри.
Значення молитов та гімнів і їх практичне використання
в житті зороатрійців.
На протязі багатьох віків зороастрійці зберігали свої культи, звичаї і обряди. В умовах постійних переслідувань вони жили замкнутою общиною, вища духовна ієрархія суворо слідкувала за правильним виконанням всіх обрядів. Спільні обряди, церемонії та звичаї сприяли тому, що зороастрійці визнавали себе, не дивлячись на тяжкі умови життя, єдиним організмом, єдиною згуртованою групою людей, які могли отримати перемогу над злом. Важливе значення величні церемонії і свята, пов’язані порами року, святкування Ноуруза (Нового року), шести гаханбарів, культ предків, вшанування священного напою хаоми, різні молитви, обряди очищення і інше. Існували також обряди і звичаї, пов’язані з шлюбом, народженням дитини та інше.
До щоденних обрядів зороастрійської релігії відносилась молитва. У іранців часів язичництва для молитов і богослужінь призначались три пори дня: схід, полудень і захід сонця. Часи дня були розділені на дві пори – ранкову (Хавані), що знаходиться під покровом Мітри, і після полуденну (Узайара – “кінець дня”), що перебуває під опікою Апам-Напата. Ніч, напевно, складала третій період, що називався Аівісрутра. Зороастр виділив у добі ще дві пори і зажадав від своїх послідовників молитися п’ять разів на день. Один з нових періодів називався Рапітва (“призначений для їди”) і починався в полудень. Пора Рапітва продовжувалась після полудня на деякий час, відокремлена від пори Узайара.
На протязі літа, коли господарювали благі сили, цей новий період був присвячений духу полудня – Рапітвіна, і знаходився під опікою Аша-Вахішта, володарки вогню. Молитви, що читалися в полудень, допомагали віруючому думати про істини-аша, про теперішні і майбутній тріумф сил
добра. Так Зороастр використав і поділ дня, і зміну пір року для того, щоб надійно закріпити основні поняття вчення в свідомості своїх прихильників.
Другий період доби починався опівночі. Заратуштра розділив ніч на дві частини, залишивши першу душам померлих – фраваші, а другу половину – Уша (“зоря”) – присвятив Сраоші, владиці молитви.
П’ять щоденних молитов були обов’язковими для кожного зороастрійця. Обряд молитви, відомий до сьогодні, такий: спочатку віруючий готує себе до молитви, омиваючи лице, руки, ноги. Потім, розв’язавши священний пояс кусті, він стає лицем на південь, тримаючи двома руками перед собою цей пояс, уявляючи себе в присутності Творця. Віруючий молиться Ахура-Мазді, проклинає Ангра-майнью, махаючи кінчиками пояса. Потім він знову зав’язує пояс, продовжуючи молитву. Згідно канонам зороастрійської релігії, молитися можна було будь-де: в храмі, біля домашнього вівтаря, на лоні природи.
Для своїх прихильників Зороастр склав коротку молитву, яка має для них те ж значення, що і “Отче наш” для християн. Називається вона Ахуна-Ваірйа, пізніше – Ахунвар. Це перша молитва, якої навчають всіх дітей. Її можна промовляти, якщо необхідно, замість інших молитов. Вона складена на древній мові Гат, якою розмовляв пророк.
Зороастр створив общину, об’єднану ясно сформованим вченням, загальними моральними спрямуваннями і спільними обрядами. Звичайно, що нову релігію чекало багато перепон, але вона не тільки знайшла в собі сили, щоб вижити, а і поступово розповсюдилась серед іранців.
Символ віри зороастризму – фраваране виголошується віруючими щоденно. Здається, він сформувався в ті незгоди, які виносила молода релігія. Вважають, що символ являє собою заяву про своюꗬÁIЙሀ¿ကЀ栀
橢橢뎲뎲Й頡↑ၔ]˞˞˞ĤЂÈࡾࡾࡾెెెె8౾,ಪdె⎾òൊൊ"൬൬൬็็็⌯⌱⌱⌱⌱⌱⌱$⒰Ǵ⚤⍕iࡾ็็็็็⍕В символі присутній різко виражений дуалізм і підкреслюється характерна особливість зороастрійського вчення, яке ґрунтується на тому, що, вибираючи добро, кожна людина стає союзником і сподвижником бога.
Символ віри закінчується тим, що віруючий зобов’язується дотримуватись тріади зороастрійської моралі і віри в цілому: “Я віддаю себе благій думці, я віддаю себе благому слову, я віддаю себе благим вчинкам, я віддаю себе релігії поклоніння Мазді, яка…істинна, найвеличніша і найкраща із всіх (релігій), які є і будуть”…1
Крім стихів Гат, найбільш шанованих зороастрійських висловлювань, і тексту молитви Ахуна-Ваірйа для щоденного вживання, Зороастр не встановив, як думають, для своїх учнів ніяких релігійних богослужінь. Він задовольнився, напевно, тим, що у всіх випадках віруючі можуть молитися словами за своїм вибором. Але пізніше його послідовники вирішили створити встановлений ритуал богослужіння для виконання щоденних служб – літургій-ясна. Результатом цього рішення стало складення так званої Ясна-Хаптанхаіті – “Богослужіння семи глав”. Це була літургія з семи коротких розділів (один з них у віршах), в яких зібрано те, що старі жерці ще пам’ятали з древніх висловлювань на мові Гат. Звичайно, що в своєму вигляді богослужіння присвячене Ахура-Мазді, і саме тут вперше зустрічається вислів Амеша-Спента. До цих семи глав доданий ще один невеликий текст, а потім він і Ясна-Хаптанхаіті були оточені з двох сторін Гатами. Саме слова Зороастра, маючи в собі велику духовну силу, стали, таким чином, ніби стінами по обидва боки літургії, щоб вони могли захистити всю церемонію богослужіння від впливу ворожих сил.
Одна група Гат, відома як Гата-Ахунаваіті, розміщена перед сімома главами. До цієї групи додавалась ще молитва Ахуна-Ваірйа і ще дві короткі молитви. Одна з них називається Йенхе-Хатам, а друга – Ашем-Воху. Нею
закінчується більшість зороастрійських богослужінь. Це коротке висловлювання призначили для того, щоб зосередити віруючих на істині-аша, покликати на допомогу Аша-Вахішта (“Найкраща праведність”).
Інші релігійні тексти, зокрема Яшти (гімни) окремим божествам – Язата, надалі продовжувались передаватися усно. Деякі уривки, більш древні, що дійшли до нас ще з часів язичництва, перероблені в світлі вчення Зороастра. В них возвеличується Ахура-Мазда, а все одкровення ніби вкладено в уста пророка.
Святкування свят, присвячених Ахура-Мазді і його творінням.
Обов’язком, який наклав Зороастр на своїх послідовників, стало щорічне святкування семи великих свят, присвячених Ахура-Мазді, шести Амеша-Спента і їх семи творінням. Шість із них ішли один за одним, і традиція приписувала авторство самому Зороастрові. За своїм походженням вони були святами скотарів і землеробів. Відомі їхні назви, що збереглись в формах Малої Авести: Маідйой-заремайа (“Середина весни”), Маідйой-шема (“Середина літа”), Паітішахйа (“Свято збирання зерна”), Айатріма (“Свято повернення худоби з літніх пасовищ”), Маідйаірйа (“Середина зими”), Хамаспатмаедайа (“в честь фраваші”). Кожне з цих свят було приурочене якомусь божеству і творінню.