В Європі зміст Авести став відомий у XVIII ст. після перекладу Дюперрона в 1771 році французькою мовою, що дало змогу навіть простежити вплив вчення Авести на формування релігійних систем пізнішого походження;
· Зороастризм вперше в історії релігій висунув детальну систему есхатологізму (релігійне вчення про кінцеву долю людства і Всесвіту). Основою цього вчення є дуалістичне розуміння двох його першоначал – добра і зла. З цією концепцією пов’язане і зороастрійське розуміння людини, яка є продуктом божого творіння, створена Ахура-Маздою для добра. Але людина має вільну волю, може піддаватися впливу зла і сприймати його.
Боротьба добра і зла неодмінно завершиться перемогою добра. Тоді все людство об’єднається під головуванням Саошьянта (Спасителя) і утворять єдину державу з єдиною мовою. Зло буде знищене вогнем і розплавленим металом. Така есхатологічна картина підносила авторитет зороастризму серед політеїстичних релігій давнього світу.
Звичайно, що в цій боротьбі людині допоможе Ахура-Мазда і його пантеон богів, які керували стихіями природи, порами дня і так далі. Окремим богам присвячено численні яшти (гімни) в Авесті.
Мав зороастризм і свій символ віри, який згадується в Авесті, де людина визнає Ахура-Мазду єдиним богом, відрікається від зла і обіцяє боротися з темними силами;
· В інтерпретації Зороастра етика набула божественного сенсу, перетворившись на релігію, за якою все існуюче поділяли на два полярно протилежних табори – світ добра, світла і царство темряви, зла. Між ними точиться постійна непримиренна боротьба, яка є основою всіх процесів на землі і в світі богів. А для того, щоб добрі сили перемогли, потрібна і людська допомога, яка виявляється в чесноті, чистоті. Тому зороастризм обґрунтовує загальнолюдські норми моралі. Попередні релігії обмежувались соціальними нормами, відзначали передусім ставлення людини до суспільних обов’язків, а потім до інших людей. А зороастризм концентрує увагу на особі. В основі його етики – тріада – добра думка, добре слово, добре діло. Віруючий тому все життя повинен збирати ці елементи тріади. Головною доброчесністю зороастрійця є землеробство і скотарство;
· Зороастрійський культ розвинувся з первісного фетишизму і магії. Спочатку він мав примітивний характер. Кожне слово, кожна дія, кожний рух набувають потаємного змісту. Тлумачення їх та організація культових церемоній – головна функція жерців.
Обов’язковий елемент зороастрійського культу – молитви. Головну молитву “Ахуна-Ваірйа” склав сам Зороастр. Під час богослужіння відбувається символічне жертвоприношення: богам приносять у жертву хаому (сік рослини з наркотичними властивостями). До неї додають прісний корж і фруктову їжу.
Зороастрійський культ містить і чимало свят. Це сім щорічних на честь Ахура-Мазди і його пантеону богів, що їх встановив Заратуштра. Особливо урочистим є святкування Ноуруза (Нового року).
Смерть у зороастрійців – це найбільше зло. Мертве тіло є продуктом перемоги злих сил, втілених в ньому. Звідси – все, що пов’язане зі смертю, з трупом, – нечисте. Тому мертвих навіть не слід закопувати в землю, опускати у воду чи спалювати на вогні – це оскверняє природні стихії. Їх виносили на високі кам’яні вежі, де тіло поїдали звірі та птахи.
Зороастрійський культ незмінний впродовж десятків століть і до сьогодні зберігся у послідовників зороастризму – парсів.
Таким чином доречно підкреслити, що зороастрійська релігія з її культово-обрядовою традицією та практикою складає унікальний феномен в контексті релігійних, суспільних та соціальних явищ.
Використані джерела та література.
1. Маковельский А. О. Авеста. – Баку: Издательство Академии наук АССР, 1960. – 144с.
2. Абаев В. И. Два зороастризма в Иране // Вестник древней истории. – 1990. - №4. – С.198 – 207.
3. Аветисьян А. А. Очерки по истории религии и атеизма. Древний мир. – К., 1960.
4. Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов / Перевод с немецкого Г. Гаева. – М.: Крон-Пресс,1999. – 512 с.
5. Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука,1987.
6. Брагинский И. С., Лелеков А. А. Иранская мифология / Мифы народов мира: В 2 Т. – Т 1. – С. 560 – 561.
7. Васильев Л. С. История религий Востока: – М.: Высшая школа, 1988, - 416с.
8. Васильев Л. С. История религий Востока: религиозно-культурные традиции и общество. Учебное пособие для вузов по специальности “История”. – М.: Высшая школа, 1983. – 368 с.
9. Геродот. Історії: В 9 книгах. – К.: Наукова думка, 1993. – 573с.
10. Дандамаев М. А. Иран при первых Ахеменидах. (VI век до н. э.). М., Издательство восточной литературы, 1963. – 290с.
11. Дандамаев М. А., Луконин В. Г. Культура и экономика Древнего Ирана. – М.: Наука, 1980. – 416с.
12. Дорошенко Е. А. Зороастрийцы в Иране. Историко-этнографический очерк. – М.: Наука, 1982.
13. Дьяконов М. М. Очерк истории древнего Ирана. – М.: Издательство восточной литературы, 1961. – 444 с.
14. Дьяконов И. М. Архаические мифы Востока и Запада / [АН СССР]. – М.: Наука, 1990. – 246 с.
15. Кривелев И. А. История религий: Очерки: В 2 Т. М., 1988.
16. Кузнецов Б. И. Древний Иран и Тибет. (История религии бон). – СПб. Издательство “Евразия”, 1998. – 352 с.
17. Лелеков Л. А. Амеша Спента // Мифы народов мира: В 2 Т. – Т. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С. 67.
18. Лелеков Л. А. Ангро-Майнью // Мифы народов мира: В 2 Т. – Т. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С.78 – 80.
19. Лелеков Л. А. Атар // Мифы народов мира: В 2 Т. – Т. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С.120 – 121.
20. Лелеков Л. А. Ахура-Мазда // Мифы народов мира: В 2 Т. – Т. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С.141 – 142.
21. Лелеков Л. А. Заратуштра // Мифы народов мира: В 2 Т. – Т. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С.460 – 461.
22. Луконин В. Г. Иран в III веке: Новые материалы и опыт исторической реконструкции. – М.: Наука, 1979. – 174с.
23. Настольная книга атеиста. [Анисимов, Аширов, Беленький и др.; под общей редакцией Сказкина], 9-е издание. – М.: Политиздав, 1987.
24. Поликарпов В. С. История религий. Лекции и хрестоматия. – М., 1997.
25. Пьянков И. В. Ктесий о Зороастре. - «Материальная культура Таджикистана», выпуск I, Душанбе, 1968. – С.55-68.
26. Редер Д. Г., Черкасова К. О. Історія Стародавнього світу. – В 2 Ч. – К.: Вища школа, 1972. Ч. 1. – С. 209.
27. Релігієзнавчий словник / За редакцією професорів А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392С.
28. Струве В. В. Родина зороастризма. – Рабочая хроника Института востоковедения за 1943 год. Ташкент, 1944.
29. Токарев С. А. Религия в истории народов мира. – М.: Политиздат, 1976. – 575с.
30. Топоров В. Н. Мазда // Мифы народов мира: В 2 Т. – М.: Советская энциклопедия, 1992. – С. 88 – 89.
31. Фрай Р. Н. Наследие Ирана. – М., 1972. – 467с.
32. Фрай Р. Н. Зороастрийские представления о бессмертии души. //Народы Азии и Африки. – 1967. – №3. – С. 132 – 135.
33. Францов Г. П. Научный атеизм. Избранные труды. [Ред. - сост. П. Н. Федосеев и другие]. М.: Наука, 1972. – 628 с.
34. Хрестоматия по истории Древнего Востока: В 2ч.: Ч. 2 // Под редакцией Коростовцева М. А. – М.: Высшая школа, 1980. – 256 с.
35. Хрестоматия по истории Древнего Востока // Под редакцией Струве В. В., и Редера Д. Г. – М.: Издательство восточной литературы, 1963. – 534 с.
36. Энциклопедия мистицизма. – СПб.: Издательство “Литера”, 1996. – 480 с.
[1] Геродот. Історії: В 9 книгах. – К.: Наукова думка, 1993. – 573с.
[2] Дандамаев М. А. Иран при первых Ахеменидах.(VI в. до н. э.). М.: Издательство восточной литературы, 1963. – 290с.
1 Маковельский А. О. Авеста. – Баку: Издательство Академии наук АССР, 1960. – 144с.
1 Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука,1987.
2 Дорошенко Е. А. Зороастрийцы в Иране. Историко-этнографический очерк. – М.: Наука, 1982.
3 Струве В. В. Родина зороастризма. – Рабочая хроника Института востоковедения за 1943 год. Ташкент, 1944
4 Фрай Р. Н. Наследие Ирана. – М., 1972. – 467с.
5 Брагинский И. С., Лелеков А. А. Иранская мифология / Мифы народов мира: В 2 Т. – Т 1. – С. 560 – 561.
6 Абаев В. И. Два зороастризма в Иране // Вестник древней истории. – 1990. - №4. – С.198 – 207.
7 Дьяконов М. М. Очерк истории древнего Ирана. – М.: Издательство восточной литературы, 1961. – 444 с.
8 Васильев Л. С. История религий Востока: – М.: Высшая школа, 1988, - 416с.
9 Луконин В. Г. Иран в III веке: Новые материалы и опыт исторической реконструкции. – М.: Наука, 1979. – 174с.
10 Хрестоматия по истории Древнего Востока: В 2ч.: Ч. 2 // Под редакцией Коростовцева М. А. – М.: Высшая школа, 1980. –256с.
1 Маковельский А. О. Авеста. – Баку: Издательство Академии наук АССР, 1960. – 144с.
1 Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука, 1987. – С.15.
2 Фрай Р. Н. Наследие Ирана. – М., 1972. – С.40.
1 Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука,1987.
1 Фрай Р. Н. Наследие Ирана. – М., 1972. – С.51.
2 Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука,1987. – С.62.
3 Там же, С.27.
4 Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов / Перевод с немецкого Г. Гаева. – М.: Крон-Пресс,1999. – 512 с.
5 Пьянков И. В. Ктесий о Зороастре. - «Материальная культура Таджикистана», выпуск I, Душанбе, 1968. – С.55-68.
1 Дьяконов М. М. Очерк истории древнего Ирана. – М.: Издательство восточной литературы, 1961. – С.60.
1 Фрай Р. Н. Наследие Ирана. – М., 1972. – С.55.
1 Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов / Перевод с немецкого Г. Гаева. – М.: Крон-Пресс,1999. – 512 с.
2 Маковельский А. О. Авеста. – Баку: Издательство Академии наук АССР, 1960. – 144с.