Великий індійський майстер Атіша (982-1054), відправився в Тібет і разом з перекладачем Рінчен Сангпо (958-1055) і своїм основним учнем Дромтенпой (1004-1065) заснував традицію Кадампа, вчення якої були пізніше взяті за основу традиції Гелуг (або Ганден) Дже Цонкхапой (1357-1419).
Суть цих передач у всіх чотирьох традиціях однакова, оскільки вони всі спираються на вчення самого Будда і коментарі індійських майстрів. Різниця полягає в коментарях, які індійські вчителя завжди давали відповідно до схильностей учнів. Таким чином, вони мають різні наголоси. Так, старі школи, наприклад, більш орієнтовані на практику, нові ж більш підкреслюють глибоке вивчення Дхарми. Ці передачі більше за 1000 років передавалися в чистій формі, не уриваючись, внаслідок чого ті, що практикують досягали повного розуміння природи розуму.
І зараз в Тібетськом Буддизмі можна через швидкі і ефективні методи Алмазного Шляху досягнути прояснення за дуже короткий час. Адже практика Алмазного Шляху містить в собі всі рівні вчень Будда і проходить під керівництвом кваліфікованих вчителів. Це дійсна причина того, чому сьогодні стільки людей у всьому світі відкриваються якраз цьому напряму Буддизму. Якщо, з одного боку, справжня передача гарантує, що мета практики може бути дійсно досягнута, і, з іншого боку, коли може бути встановлений прямий зв'язок з справжньою ситуацією тут і зараз, з повсякденним досвідом, то це дозволяє дуже легко прийняти цей подарунок Будди. Різні традиції Буддизму - просто упаковка, в якій знаходиться Буддизм. Зміст же - цей безперервний шлях до довершеного збагнення природи власного розуму, шлях на необумовлене щастя.
Це був усього лише огляд основних традицій Буддизму. Детальний виклад не вмістився б в рамки короткого реферату. Було б неможливо описати весь історичний розвиток, повний зміст окремих шкіл і всьі нинішніх підшкіл. Проте, я сподіваюся, що зміг передати цим оглядом деяке невелике загальне уявлення, яке не приведе до того, що різноманіття цих традицій буде ще більш заплутаним…