Церковно-народний Собор складається з усіх архиєреїв, що знаходяться на кафедрах і з представників єпархій: від кожної по 3 парафіяльних священика і по 4 мирянина; до нього входять також представник від ставропігіальних монастирів із числа їхніх настоятелів, по одному викладачу від вищих і середніх духовних шкіл, обраних викладацькими корпораціями; 5 духовних осіб із вищою освітою та 5 мирян із числа церковно-громадських діячів, що кооптуються самим церковно-народним Собором шляхом таємного голосування; по одному представнику від Союзів братств священнослужителів і церковнослужителів, головний секретар Святійшого Синоду за посадою. Головою церковно-народного Собору є Патріарх чи його заступник. Церковнонародний Собор засідає один раз на 4 роки, а при потребі збирається на надзвичайні засідання в будь-який час. До компетенції Собору належить внесення змін і доповнень до Уставу Болгарської Православної Церкви за пропозицією Святійшого Синоду чи половини членів Собору. Собор приймає, змінює та доповнює церковно-законодавчі акти, заслуховує та затверджує звіти Верховної Церковної Ради з господарської, фінансової та благодійної діяльності Церкви. Рішення церковно-народного Собору з питань віровчительних (догматичних), канонічних і богослужбових набирають сили, якщо протягом 15 днів не надійшло протесту на них з боку Синоду. У разі такого протесту ці рішення надходять на обговорення чергової чи надзвичайної сесії церковно-народного Собору.
Верховна Церковна Рада при Святійшому Синоді очолює Патріарх чи його заступник. У неї входять: один член Святійшого Синоду в малому складі, два клірики і два миряни як постійні члени Ради та стільки ж додаткових членів Ради, обраних церковнонародним Собором терміном на 4 роки. Верховна церковна Рада розпоряджається загальноцерковним і синодальним майном та коштами, керує церковним господарством. Вона подає на затвердження Синоду в повному складі проект церковного бюджету. Усі рішення Верховної Церковної Ради набитають чинності після їхнього схвалення Святійшим Синодом у малому складі. Якщо Синод у малому складі відхиляє рішення Верховної Церковної Ради, то воно розглядається Синодом у повному складі, висновок якого є остаточним. Верховна Церковна Рада звітує про свою діяльність перед церковнонародним Собором.
8.4. Елладська Церква. В Елладській Церкві вища влада належить: Святійшому Архиєрейському Синоду, Постійному Синоду, Генеральній церковній асамблеї. Вищими виконавчими органами є Центральна церковна рада і синодальна адміністрація. Очолює ці органи Блаженніший Архиєпископ Афінський і всієї Еллади.
Архиєпископа Афінського обирає з числа трьох кандидатів, запропонованих Святим Архиєрейським Синодом, глава держави за поданням Ради міністрів. Це пов’язано з тим, що в Греції Православна Церква є державною.
Святійший Архиєрейський Синод складається з Голови – Архиєпископа Афінського – і всіх єпископів, що знаходяться на кафедрах. Архиєрейський Синод зобов’язаний зберігати єдність віри та підтримувати церковне спілкування зі Вселенським Патріархатом, іншими Патріархатами і всіма автокефальними Православними Церквами, Архиєрейський Синод вирішує питання, що стосуються догматів, християнської моральності, святих канонів і богослужіння; стежить за дотриманням церковної дисципліни; здійснює вищий нагляд за діяльністю органів церковного управління. Він контролює діяльність усіх єпископів і єпархіальних установ. При обранні Архиєпископа Афінського трьох кандидатів на цю посаду пропонує Архиєрейський Синод. Архиєрейський Синод розглядає скарги єпископів, будучи апеляційним судом у цій категорії справ. За пропозицією Постійного Синоду він призначає голів і членів Постійних синодальних комітетів. Під час обговорення особливо важливих церковних справ у засіданнях Синоду можуть брати участь єпископи, що перебувають на покої, але без права вирішального голосу.
Святійший Архиєрейський Синод відкриває свої засідання 15 листопада кожного року. У випадку, коли на сесії не вдається прийняти остаточного рішення, то голосами 2/3 членів Синоду приймається постанова про скликання сесії Архиєрейського Синоду 16 лютого. Святійший Архиєрейський Синод збирається на сесію, якщо рішення про це буде прийняте Постійним Синодом чи якщо цього побажає половина від загального числа єпископів, що знаходяться на кафедрах. Сесія Архиєрейського Синоду продовжується не більше 15 днів. Для продовження сесії ще на 10 днів потрібно згода 2/3 членів Синоду.
Постійний Святійший Синод складається з Архиєпископа Афінського та єпископів, що очолюють постійні синодальні комітети. Віце-головою Постійного Синоду Архиєрейський Синод може призначити найстаршого за хіротонією єпископа. У період між сесіями вищим органом церковної влади є Постійний Синод, що має всю повноту влади Архиєрейського Синоду, за винятком права пропонувати трьох кандидатів для обрання Архиєпископа. Судова влада Постійного Синоду обмежена тим, що Архиєрейський Синод розглядає апеляційні скарги на вироки Постійного Синоду та виносить із них остаточні рішення. Постійний Синод координує також діяльність постійних синодальних комітетів, керує діяльністю духовних шкіл і богословських факультетів, затверджує церковний бюджет, видає офіційні бюлетені.
Генеральна церковна асамблея складається з обо’язкових і тих, які обираються, членів. Обо’язковими її членами є Архиєпископ Афінський (Голова), усі єпископи, що знаходяться на кафедрах, секретарі Постійного Синоду, генеральні директори церковних установ і секретарі – директори постійних синодальних комітетів. Членами Асамблеї, які обираються, є представники від єпархії: по одному члену та по одному заступнику з мирян. Генеральна церковна асамблея скликається на одну сесію в рік. Надзвичайна сесія скликається рішенням постійного чи синодального комітету за письмовою заявою 1/3 обраних членів Асамблеї. Генеральна церковна асамблея вирішує фінансові та господарські питання церковного життя, обговорює церковний бюджет, захищає матеріальні інтереси Елладської Церкви; виносить на розгляд Архиєрейського Синоду пропозиції про зміну меж та назв єпархій; обговорює канонічні здібності кандидатів на архиєрейські кафедри. У період між сесіями Генеральної церковної асамблеї її повноваження належать відповідальною перед нею Центральній церковній раді. Центральна церковна рада складається з голови – Архиєпископа – і віце-голови Постійного Синоду, а також генеральних директорів церковних установ у якості його обо’язкових членів. Членами ради, які обираються, є 2 пресвітера і 4 мирянина, разом зі своїми заступниками, що обираються на 3 роки Генеральною церковною асамблеєю.
Синодальна адміністрація містить у собі: 1) Комітет секретаріату Святійшого
Синоду, що складається із трьох ієрархів, які обираються Архиєрейським Синодом; 2) Комітет із догматичних, моральних, канонічних і церковно-законодавчих питань; 3) Комітет із богослужбових питань і церковного мистецтва; 4) Комітет духовної освіти; 5) Комітет зовнішніх церковних зносин; 6) Видавничий комітет; 7) Комітет християнського виховання молоді; 8) Пастирський комітет; 9) Фінансовий комітет. До кожного комітету, крім Комітету секретаріату Святійшого Синоду, входять по три обо’язкових члена в єпископському сані, котрі обираються Святим Архиєрейським Синодом за пропозицією Постійного Синоду терміном на 3 роки. Члени, які обираються, призначаються Архиєрейським Синодом за пропозицією обо’язкових членів. Обо’язковими членами комітетів можуть бути єпископи, які перебувають на покої. Центральним адміністративним органом церковної влади, який виконує постанови всіх вищих органів церковної влади, є Архиєпископ Афінський і всієї Еллади.
8.5. Порівняльна характеристика устрою вищої влади автокефальних Православних Церков. Устрій вищої влади Сербської, Румунської, Болгарської та Елладської Церков виявляє велику подібність. Пов’язана вона з цілою низкою обставин: по-перше, ці Церкви, на відміну від древніх Східних Церков чи Американської, Польської і Чехословацької, є національними Церквами, що об’єднують переважну більшість віруючих своїх народів; по-друге, Матір’ю всіх їх є Константинопольська Церква; а, по-третє, свою автокефалію вони або вперше набули (Румунська й Елладська Церкви), або відновили (Сербська Церква), або одержали фактично, хоча і без згоди кіріархальної Церкви (Болгарська Церква) в одну й ту ж епоху – у XIX ст. Подібність в устрої їхнього управління полягає в тому, що органи вищої церковної влади в усіх цих Церквах, незважаючи на те, що називаються вони по-різному, по суті ті самі: Глава і Перший єпископ Церкви – Патріархи – у Сербській, Румунській і Болгарській; Архиєпископ – у Елладській; вищий колегіальний орган церковної влади, до компетенції якого входить рішення питань віровчительного, канонічного і литургічного характеру, – Архиєрейський Собор, що включає в себе весь помісний єпископат (Святий Архиєрейський Собор – у Сербській Церкві, Священний Синод – у Румунській Церкві, Святійший Синод у повному складі – в Болгарській Церкві, Святійший Архиєрейський Синод – у Елладській Церкві); постійно діючий орган Архиєрейського Собору, що складається з декількох архиєреїв, це: Святий Архиєрейський Синод – у Сербській Церкві; Постійний Синод – у Румунській Церкві: Святійший Синод у малому складі – у Болгарській Церкві, Постійний Синод – у Елладській Церкві.
Адміністративні, господарські та фінансові питання вирішуються в цих Церквах Соборами, що включають до свого складу представників усіх станів: архиєреїв, кліриків і мирян. Патріарша Рада – у Сербській Церкві, Національні Церковні Збори – в Румунській Церкві, Церковно-народний собор – у Болгарській Церкві, Генеральна церковна асамблея – в Елладській Церкві. Ця представницька установа формує свій виконавчий орган: Патріарший адміністративний комітет – у Сербській Церкві, Національна церковна рада – у Румунській Церкві, Верховна Церковна рада – у Болгарській Церкві. Центральна Церковна рада – у Грецькій церкві. У Сербській Церкві судова влада, крім Архиєрейського Собору та Синоду, здійснюється також особливою установою – Великим Церковним судом.