Крім того, інформація має бути також розкрита в порядку передбаченому статтями 65, 86 Господарського процесуального кодексу України, за ухвалою суду. В цьому випадку ухвала не повинна бути обов'язково підписана головою суду, адже відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій» суддя, який розглядає справу одноособово діє як суд, тобто, достатньо підпису лише судді, який одноособово розглядає дану справу.
Що стосується органів прокуратури, то вимагати від банків розкриття банківської таємниці мають право лише генеральний прокурор, прокурор області, міста, району, начальник відділу прокуратури, їх заступники. Вимоги інших працівників прокуратури є безпідставними. По відношенню до органів Міністерства внутрішніх справ та Державної податкової служби, на наш погляд, слушною є думка, що їхні запити (вимоги) щодо розкриття банками банківської таємниці мають бути підписані вищими державними службовцями або керівниками (заступниками) структурних одиниць зазначених органів (але ні в якому разі структурними підрозділами цих одиниць), а саме — керівниками (заступниками) регіональних управлінь, адміністрацій, інспекцій, оскільки розширене коло осіб, які мають право вимагати розкриття банківської таємниці внаслідок розширеного тлумачення положення пункту 2 частини 2 статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» «за підписом керівника державного органу (чи його заступника)» є порушенням прав власників інформації, що містить банківську таємницю.
Для здійснення своїх функцій Національний банк України має право безоплатно одержувати від банків інформацію, що містить банківську таємницю, та пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій. Банки зобов'язані надавати Національному банку інформацію, що містить банківську таємницю, у формі документів і копій документів — носіїв відповідної інформації (договори, установчі документи, виписки за рахунками тощо) як під час проведення інспекційних перевірок, так і на письмовий запит під час здійснення безвиїздного нагляду; пояснень щодо проведених банком операцій та з окремих питань діяльності банку; звітності; тощо.[13c. 78-81]
Запит Національного банку щодо надання інформації, що містить банківську таємницю, пояснень стосовно проведених банком операцій та з окремих питань діяльності банку під час здійснення безвиїзного нагляду надсилається банку у формі листа поштою, у тому числі електронною. Такий запит може бути підписаний Головою або заступником Голови Національного банку чи директором департаменту центрального апарату Національного банку, або начальником територіального управління Національного банку, або особами, які виконують їхні обов'язки.
Банки зобов'язані забезпечити інспекторам Національного банку та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації, що містить банківську таємницю, під час здійснення перевірок банків, у тому числі вільний і повний доступ до документів, що ведуться в електронному вигляді у форматі та режимі їх ведення (роботи з ними).
Розділ 3. Юридична відповідальність за порушення правового режиму банківської таємниці
3.1 Цивільна та адміністративна відповідальність
Цивільне законодавство України закріплює право кожної особи на збереження у таємниці деяких відомостей щодо сфери її приватного життя: це право на таємницю особистого життя (ст. 301 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)), ст. 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України)), право на таємницю про стан здоров’я (ст. 286 ЦК України, ст. 30 СК України), право на таємницю усиновлення (ст. 226 СК України), право на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України), право на таємницю особистих паперів (ст. 303 ЦК України), право на банківську таємницю (ст. 1076 ЦК України), право на таємницю заповіту (ст. 1255 ЦК України), право на комерційну таємницю (ст. 505 ЦК України). [18 c.355]
Згідно з ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.
Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.
Відповідно до Цивільного кодексу України заподіяна шкода повинна бути відшкодована в повному обсязі. При цьому відшкодування моральної шкоди не пов'язано з відшкодуванням матеріальної, а розмір відшкодування визначається судом.
Моральний збиток відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі. У будь-якому випадку розмір відшкодування не може бути менш 5 мінімальних розмірів заробітної плати.
Законодавство України не містить вичерпного переліку обставин, з настанням яких клієт може зв'язувати заподіяння йому моральної шкоди. У позовній заяві по справах, зв'язаним з розголошенням банківській таємниці, необхідно вказувати яка саме шкода була заподіяна розголошенням, у чому саме складається заподіяний моральний збиток, якими протиправними діями відповідача був заподіяний збиток. Підставою для відшкодування збитку є рішення суду (господарського суду). [18 c. 397]
Адміністративна відповідальність за порушення, пов'язані з комерційною таємницею, установлюється за одержання, використання, розголошення комерційної таємниці ч. З ст. 164-3 Кодексу про адміністративні правопорушення України. Це порушення тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.[5 c.20]3.2 Кримінально-правова відповідальність
З метою забезпечення належного захисту банківської таємниці та вдосконалення її правового режиму Національний банк України розробив проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і внес ці зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України.
Статтею 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб - на свій вибір. У той же час зазначеною статтею передбачена можливість обмеження цих прав законом для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, а статтею 32 Конституції України встановлено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.[12 c.789]
Законом України "Про інформацію" одним з основних принципів інформаційних відносин визначено законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації (стаття 5), а однією з гарантій права на інформацію є встановлення відповідальності за порушення законодавства про інформацію (стаття 10). Статтею 62 Закону України „Про банки і банківську діяльність" передбачено, що особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.[8]
Було доповнень Кримінальний кодекс України новою статтею 232 „ Розголошення комерційної або банківської таємниці" від 16.12.2004 , у якій передбачається кримінальну відповідальність за незаконне використання або розголошення банківської таємниці особами, яким ця інформація стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, якщо такі дії завдали матеріальної шкоди банку, іншим юридичним чи фізичним особам або державі.
Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за порушення правового режиму інформації, що становить передбачену законом таємницю, а саме: шпигунство (ст. 114 КК); незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК); порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер (ст. 163 КК); розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168 КК); незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну чи банківську таємницю (ст. 231 КК); розголошення державної таємниці (ст. 328 КК), втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329 КК), передачу або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330 КК).[12 c.790] До 2004 року порушення правового режиму інформації, яка містить банківську таємницю, не передбачало кримінальної відповідальності, хоча така інформація могла бути використана для недобросовісної конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, стати передумовою розкрадань, шахрайства та вчинення інших більш тяжких злочинів. Ураховуючи те, що відповідно до чинного законодавства, зокрема Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про інформацію", "Про банки і банківську діяльність", "Про державну таємницю" поняття "комерційна таємниця" та "банківська таємниця" не є тотожними і відрізняються одне від одного за своїм змістом та особливостями правового режиму доступу, а також те, що згідно із статтею 1076 Цивільного кодексу України банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта, Національний банк України вважав за необхідне встановити окремою статтею кримінальну відповідальність за незаконне розголошення або використання інформації, що містить банківську таємницю.[11 c.87]