4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Способами використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка визнаються: 1) виготовлення, пропонування для продажу, застосування, ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг в зазначених цілях продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу, корисної моделі, промислового зразка; 2) застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, знає про те, що він охороняється патентом, або якщо це є очевидним; 3) пропонування для продажу, введення в господарський обіг, застосування, ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.
148. Право интеллектуальной собственности на коммерческую тайну
Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про перелік відомостей, що не становлять комерційній таємниці” (7,13). Ця постанова формально не скасована, але в звязку з введенням в дію нового Цивільного кодексу чинність втратила, оскільки тільки законом відомості можуть бути визнані такими, що не можуть становити комерційної таємниці. На цей час не існує спеціального закону, якій би визначав перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю.
У ч. 1 ст. 505 ЦК вказується на такі ознаки комерційної таємниці: 1) вона в цілому чи в певній формі чи сукупності складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з таким видом інформації; 2) вона має комерційну цінність; 3) вона була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності.
Комерційна таємниця може мати перш за все технічний зміст. Така таємниця може виражатись в обєктах права промислової власності на які не було належне оформлене, в звязку з чим це право не може захищатись законодавством, що стосується відповідних обєктів інтелектуальної власності.
Як комерційна таємниця може кваліфікуватись і інформація про технічні рішення, що не відповідають вимогам, які ставляться до обєктів інтелектуальної власності.
Визначення таємниці як комерційної не означає, що субєктом права інтелектуальної власності на комерційну таємницю можуть бути тільки особи, що здійснюють комерційну господарську діяльність, як вона розуміється в ст. 42-51 ГК. Субєкти некомерційної господарської діяльності (ст. 52-54 ГК) також можуть бути субєктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Фізичні особи, що не є субєктами господарювання, не можуть бути субєктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Їх право на інформацію захищається на підставі ст. 302, 306 ЦК.
Особа, що порушила право інтелектуальної власності на комерційну таємницю, несе відповідальність, яка встановлена законом або договором. Зазвичай така відповідальність полягає у відшкодуванні шкоди.
149. Право интеллектуальной собственности на торговую марку
Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. В раніше прийнятих нормативно-правових актах вживається термін “знак для товарів і послуг”. В новому Цивільному кодексі використовується термін “торговельна марка”, що є синонімом терміну “знак для товарів і послуг”. В міжнародних документах використовуються терміни “товарні знаки” (знаки, що відносяться до товарів) та “знаки обслуговування” (знаки, що відносяться до послуг).
Правова охорона може бути надана лише знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі. Ст. 492 ЦК допускає визнання торговельною маркою лише таких знаків, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами.
В звязку з цим не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки такі позначення: 1) які не мають розрізняльної здатності; 2) є загальновживаними як позначення товарів або послуг певного виду; 3) вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів або послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; 4) є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, що виробляє товар чи надає послугу; 5) є загальновживаними символами чи термінами. Але позначення, за винятком оманливих та таких, що можуть ввести в оману, можуть бути внесені до торговельного знака як елементи, що не охороняються.
Не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: 1) знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на імя іншої особи для однорідних товарів і послуг; 2) знаками інших осіб, що охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, або ч. 3 ст. 494 ЦК; 3) фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання заяви на торговельний знак для однорідних товарів і послуг; 4) найменуваннями географічного зазначення, крім випадків, коли вони включені до торговельного знаку як елементи, що не охороняються, і зареєстровані, на ім'я суб'єкта, що подав заявку на реєстрацію торговельної марки, 5) сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку. Як торговельні знаки не можуть бути зареєстровані позначення, які зображують: 1) державні герби, прапори, емблеми; 2) офіційні назви держави; 3) емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; 4) офіційні, контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; 5) нагороди та інші відзнаки. За умови наявності згоди відповідного компетентного органу чи власника такі позначення можуть бути включені до торгового знака як такі, що не охороняються законодавством про торговельні знаки. Не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки відтворення: 1) промислові зразки, права на які належать іншим особам; 2) назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва, або цитати і персонажі із них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права та їх правонаступників; 3) прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.
Суб’єктами права власності на торговельну марку визначаються фізичні та юридичні особи. Фізичні особи мають право на реєстрацію торговельної марки незалежно від того, зареєстровані вони чи ні як суб’єкти підприємницької діяльності. Юридична особа має право зареєструвати торговельну марку також поза звязком з виробництвом відповідних товарів чи здійсненням діяльності щодо надання відповідних послуг. Передбачається можливість одержання права на певну торговельну марку декількома фізичними чи юридичними особами.
Власник торговельної марки має суб’єктивні права та несе юридичні обов’язки, що встановлені чинним законодавством та міжнародними договорами, що є обов’язковими для України.
150. Основные концептуальные положения и некоторые новеллы нового ГКУ
Некоторые новеллы нового ГКУ:
Статья 1 ГКУ отражает сущность гражданских отношений: «Гражданским кодексом регулируются личные неимущественные и имущественные отношения». То, что на первое место поставлены личные неимущественные отношения, соответствует статье 3 Конституции Украины. Уважение к личности закреплено также в статье 3 ГКУ, где к общим положениям гражданского законодательства относится недопустимость своевольного вторжения в личную жизнь человека.
В ГКУ появилась новая статья, посвященная аналогии закона и аналогии права. Заслуживает внимания и статья 7 ГКУ, дающая определение обычаю. Это правило поведения, не установленное актами гражданского законодательства, но устоявшееся в определенной сфере гражданских отношений. В повседневной жизни многие руководствуются обычаем, не замечая этого.
Теперь определение срока исковой давности вынесено на рассмотрение сторон, он может быть продлен по договору на неопределенное время. Это свидетельствует о переходе от императивности к диспозитивности в применении норм ГКУ.
Остановимся на характеристике вещных прав на чужое имущество. Таковыми являются право владения, пользования (сервитут), право пользования земельным участком для сельскохозяйственных нужд (эмфитевзис) и право застройки земельного участка (суперфиций). Новеллой ГКУ стало положение о сервитуте, в то время как ежедневно мы пользуемся чужим имуществом. Согласно статье 402 ГКУ, сервитут может быть установлен договором, законом, завещанием или решением суда. Принципом осуществления права собственности впервые записаны: невмешательство государства (ст.320), собственность обязывает (ст.319), бремя содержания имущества на собственнике (ст.322).
Новеллой ГКУ стало появление 4 книги «Право интеллектуальной собственности»